Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 156)

І тоді Ясна штрикнула його мечем прямо в горло.

Цей випад був кращим за попередній, але вона виграла не завдяки майстерності, а завдяки тому, що Рутар недооцінив, наскільки далеко зайде ця жінка. І справді, очі Рутара вирячилися, а спрени потрясіння розлетілися навколо нього, немов жовте скло. Він похитнувся назад, і кров хлинула на його красивий камзол.

— Ренаріне! — гукнула Ясна.

Молодший син Далінара забіг до шатра знадвору, і стало очевидно, що вона добре до всього підготувалася. Відчуття спазмів у животі Далінара почало відступати. Він уже готувався закрити шатро, надіслати охорону по найближчих родичів Рутара та розпочати воєнний суд.

Ренарін кинувся вперед і використав свої сили Споглядальника істини, щоб зцілити Рутара, змусивши рану на його шиї затягнутися, перш ніж той стече кров’ю. І все ж Далінар дав знак Фіскові, нинішньому капітанові Кобальтової гвардії. Той був кремезним хлопцем і володів Сколкозбройцем під назвою Творець знань. Фіск з розумінням кивнув і непомітно дав знак своїм солдатам обступити периметр навколо шатра, нікого не впускаючи й не випускаючи, доки Далінар не буде готовий дозволити поширити новини про цей інцидент.

Ясна простягнула меч Дотепнику, і той узяв його, цокнувши язиком:

— Не хочете спочатку витерти кров, ваша світлосте? Гадаю, це перше вбивство цим мечем. Адональсіум свідок, я сам ніколи на це не наважувався. І все ж, — він витер зброю білою хусточкою і глянув на Рутара, — я виставлю тобі рахунок за нову хусточку.

І Дотепник, і Ясна підкреслено проігнорували нажахані обличчя присутніх у шатрі. Винятком був Норка, який вишкірився, споглядаючи виставу. Далінар майже очікував, що той почне аплодувати.

А сам Далінар не відчував такої радості. Хоча Ясна не довела справу до кінця, йому не сподобалася її заява. Дуелі, спричинені спалахом гніву, пристрасті були якщо не звичайною, то загальноприйнятою частиною алетійської культури. Він сам убив не одну людину на бенкетах чи інших зібраннях. Однак це нагадало йому варварські часи розрізнених князівств. Алеті намагалися вдавати, буцімто таких часів ніколи не було. Тепер же передбачалося, що такі суперечки вирішуватимуться більш цивілізовано, з офіційними викликами та дуелями на аренах за кілька днів.

— Рутаре, — промовила Ясна, стоячи над ним. — Сьогодні ти образив мене тричі. По-перше, натякаючи, що королева не повинна піклуватися про добробут власної армії. По-друге, погрожуючи нападом на мого Дотепника — людину, яка є висловлювачем королівської волі. По-третє, і що найгірше, визнаючи мене нездатною захищати себе, попри моє покликання Променистої лицарки. Оскільки сьогодні ввечері ти загинув і я перемогла тебе в бою на законних підставах, я позбавляю тебе титулу. Він перейде до твого старшого сина, який останнім часом досить відверто розмовляє з Дотепником. Здається, з нього вийде більш підхожий великий князь.

— От байстрюк! — гарикнув Рутар. — Зрадливий байстрюк!

— Виходить, він тобі не рідний, так? — сказав Дотепник. — Це пояснює, чому він мені сподобався.

— Що робити далі — твій вибір, — продовжила Ясна. — На жаль, до того часу, коли покинеш це шатро, ти побачиш, що твоє князівство ґрунтовно зрушило з місця. Якщо спробуєш повернутися, тобі буде заборонено вхід до власного табору. Пропоную тобі приєднатися до армії новобранцем. Інший варіант — ти можеш сподіватися на благодійність королеви на Гульбах жебраків і в притулках для бідних.

Вона залишила Рутара на долівці, а той роззявив рота й торкався загоєної шиї, досі мокрої від крові. Ренарін незграбно поспішив за Ясною, яка пішла до столу з мапами.

Дотепник упустив свою закривавлену хусточку перед Рутаром:

— Як чудово, — промовив він. — Якщо ти змарнуєш життя, б’ючи інших, то зрештою виявиш, що вони не заступляться за тебе. У цьому є поезія, правда, ти, бурекляте уособлення кров’яних виділень з лупи?

Далінар підійшов до столу, де стояла Ясна. Сет тримався одразу позаду нього, мовчки уважно спостерігаючи за Рутаром, переконуючись, що тил Далінара під охороною. Ренарін стояв, запхавши руки в кишені, і не дивився на Далінара. Юнак, мабуть, почувався винним за те, що замовчував цей маленький план, хоча Далінар не сердився на нього. Заперечувати Ясні в таких ситуаціях було майже неможливо.

— Не зиркай так на мене, дядьку, — тихо попросила Ясна. — Я мала дати цей урок. Рутар був рупором багатьох інших невдоволених буркотунів.

— Я гадав, що ти, як ніхто інший, віддаєш перевагу урокам без меча.

— Я б воліла, щоб було так, — відказала вона. — Але не можна приборкати дикого сокирогончака добрими словами. Потрібне сире м’ясо.

Вона подивилася на все ще приголомшених людей у шатрі. Усі вони навмисне трималися якомога далі від Рутара. Далінар зустрівся поглядом із Фіском, а потім знову кивнув. Оточення можна послабити. Найближчі союзники Рутара були непостійними й сприймали його програш як хворобу, якої слід уникати. Ясна вже заручилася лояльністю тих, хто міг бути небезпечним, — його родини та військових радників.

— Ти повинна знати, — зауважив Далінар, — що я вважаю весь цей досвід огидним. І не тільки тому, що ти не попередила мене про те, що має статися.

— Тому я тебе і не попередила, — відповіла Ясна. — Ось. Це може тебе заспокоїти.

Вона постукала по папірцю, який поклала на стіл із мапою, а Норка узяв його й почав читати з великим інтересом. Здавалося, наче він не розважався так роками.

— Проект нового закону, — сказав невисокий чоловік. — Заборона суду на мечах. Як нецікаво.

Ясна вирвала листок з його пальців:

— Сьогодні я використаю власний невдалий досвід як приклад того, чому ця традиція жахлива. Кров Рутара буде останньою, пролитою з подібної причини. І коли ми закінчимо цю епоху варварства, кожен слуга знатиме, що перша королева Алеткару — це жінка, яка не боїться робити те, що потрібно. Сама.

Вона була рішучою, тож Далінар угамував свій гнів, а потім повернувся, щоб піти. Він частково розумів її рішення, і, напевно, воно було ефективним. Але водночас це показало, що Ясна Холін — геніальна й рішуча при цьому не була досконалою. Щось у ній хвилювало навіть бездушного солдата, який таївся глибоко в ньому.

Коли він відійшов, Ренарін поспішив слідом.

— Вибач, прошепотів юнак. — Я не знав, що вона тобі не сказала.

— Усе гаразд, синку, — заспокоїв його Далінар. — Я підозрюю, що і без тебе вона все одно б виконала цей план, а потім залишила б його стікати кров’ю на долівці.

Ренарін похнюпив голову:

— Батьку. У мене... був напад.

Далінар зупинився:

— Щось термінове?

— Ні.

— Я можу поговорити з тобою пізніше сьогодні чи, можливо, завтра? — запитав Далінар. — Зараз хочу допомогти стримати наслідки цього вибрику.

Ренарін швидко кивнув і вислизнув із шатра. Рутар підвівся на ноги, тримаючись за шию, а його викличне жовте вбрання тепер було зіпсоване. Він озирнувся довкола, немов шукаючи допомоги, але його колишні друзі й слуги тихо вислизали, залишилися лише солдати й королева, яка стояла до нього спиною. Немов Рутар більше не вартував уваги.

Дотепник стояв у своєму чорному як смола костюмі, спершись однією рукою на стіл з мапами й схилившись під майже неможливим кутом. Далінар часто бачив Дотепника з вищиром на обличчі, але не тепер. Сьогодні той мав холодний, беземоційний вигляд. Його очі здавалися глибокими порожнечами, і їхній колір не можна було розрізнити у тьмяному світлі.

«Вони вправно маніпулювали Рутаром, — подумав Далінар. — Змусили його зробити всі неправильні кроки. А чи зможу... я провернути щось таке з Одіозумом?» Чи можна якось розгнівити бога, змусивши його прийняти нерозважну угоду?

Але як можна залякати таку могутню істоту, як Одіозум? Чого, заради Рошару, бог міг так боятися чи що ненавидіти? Йому доведеться обговорити це питання з Ясною та Дотепником. Хоча... не сьогодні.

На сьогодні з нього досить їхніх махінацій.

51

Співати безнадійні пісні

Ця пісня — цей тон, цей ритм — звучить так знайомо, але чому саме, я не можу пояснити чи виразити.

— Тільки вижіночені з твоїх підопічних читають? — запитала Рабоніель у Ритмі жаги, коли вони стояли в коридорі біля кімнати з кристалічною колоною. — Я була кращої думки про тебе як наставницю, Венлі, враховуючи, наскільки ти здібна в інших сферах. Твої підопічні не повинні дотримуватися дурних людських звичаїв.

Співуни-підопічні Венлі — ті, кого ретельно вербували в Холінарі протягом останнього року, — прибули до Урітіру рано-вранці через Присяжну браму. Рабоніель негайно поставила їх до роботи. Вижіночені неподалік перебирали коробки з записами та обладнанням, які людська королева винесла в коридор. Молоді людські писарки допомагали їм, переставляючи коробки, створюючи загальне відчуття хаосу.

Працівники Венлі за наказом Рабоніель робили все можливе, щоб розібратися в цьому всьому — перечитати безліч паперів із записами, щоб спробувати знайти щось важливе, що приверне увагу Рабоніель. Незабаром вони мали набути наукової подоби, яка більше годиться для такого, але завдання все ще лишалося важким. Венлі наказала їм робити все можливе.

Сьогодні Рабоніель стояла спиною до синього щита, спостерігаючи за безладом у коридорі та наспівуючи собі під ніс.

Венлі наспівала в Ритмі байдужості: