Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 155)

Він пішов, щоб зайняти звичне місце біля Ясни.

Спостерігати за великими князями? Що це означало? Здебільшого вони були корисними. Аладар продовжував зміцнювати довіру Далінара до нього, і Далінар послав його наглядати за відступом в Алеткарі. Гатам став слухнянішим, і Далінар змусив його спостерігати за ланцюгом постачання з Азіміра. Бетаб виявився дуже корисним як посол у Тайленграді, — ну, насправді корисною була його дружина, проте вони обоє допомагали. Ройон помер з почестями, його сина-спадкоємця вибрали ретельно, щоб не ускладнювати ситуацію. Навіть Себаріал приносив користь у ці дні.

Один великий князь зараз перебував з Далінаром в Емулі. Рутар. Далінар зосередився на мускулистому бородатому чоловікові. Він був найгіршим із тих, що залишилися: уявляв себе солдатом, але ніколи в житті не носив належної форми. Сьогодні він застряг біля дальнього кінця буфету, біля міцних вин. Принаймні навчився не суперечити Далінару в присутності інших монархів.

Далінар примружив очі, дивлячись на Ясну, яка показово обговорювала плани бою з Норкою. «Ось вона точно влаштовує виставу», — подумав він, зауваживши, як племінниця спеціально виділяла деталі на мапах, пропонуючи ідеї розміщення військ. Вона непогано працювала, хоча й не була генералом.

Норка дослухався до її пропозицій, але, напевно, не врахував би більшості з них. Здавалося, він вважав її чарівливою. Що ж, Ясна й справді була рідкісним самоцвітом. Вона влаштувала виставу для Норки? Ні... тоді для Рутара, чи не так?

Подальші роздуми перервала дівчина в синьому, що увійшла до шатра. Вітробігунка Лин заплела волосся в косу, хоча під час польоту декілька прядок вибилися із зачіски. Вона очолювала останню розвідку в Урітіру.

Далінар помахав їй і помітив, як Ясна за столом із мапами затихла й повернулася, щоб послухати звіт Лин.

— Ми зустрілися із солдатом, якого надіслала королева, — пояснила Вітробігунка, віддаючи честь. — Я сама намагалася подолати невидимий бар’єр і підійти ближче. Я впала на сніг, немов отримала удар прямо в щелепу. Той солдат мусив тягнути мене до інших.

— Ти бачила мою дружину?

— Ні, сер, — відповіла Лин. — Але той похід... здається таким жорстким. Променисті не можуть підійти до вежі ближче, ніж на кількасот ярдів, тож цьому солдату доводиться годинами маршувати туди й назад по хребтах, щоб дістатися до місця, звідки можна надіслати повідомлення.

Далінар замислено потер підборіддя. Повідомлення Навані здавалися правдивими, і вона попереджала, що слід потерпіти. Але паролі не були надто надійними, і щось у всьому цьому здавалося дивним.

— Ти щось побачила з тієї відстані?

— Нам довелося дивитися через підзорні труби, — відповіла Лин. — Людей було не так багато, як зазвичай, але на даху стояли Вітробігуни, і, здається, я розгледіла там Тефта та Прядильника світла Ізома. Вони тримали великий плакат із гліфами, які, як ми подумали, означали «терпіння» та «прогрес».

Далінар кивнув:

— Дякую, Промениста. Іди й надай повний звіт із подробицями її світлості Тешав, а потім поїж.

— Дякую, сер, — сказала вона й рушила до виходу.

Однак щось продовжувало гризти Далінара. Тягар не спав повністю.

— Лин! — гукнув він.

— Так, сер.

— Чи є у ворога Прядильники світла? Чи принаймні щось подібне? — Так, сер, — відповіла вона. — Хоча єдине підтвердження, яке ми маємо про них, — це вторгнення в тайленський самоцвітний резерв рік тому.

Він ледь стримався, щоб не глянути на Сета — такого спокійного, із зовнішністю, яку легко забути, — котрий стояв поруч з обличчям алетійця.

— Попроси ротного лорда Сиґзіла послати ще одну команду розвідників сьогодні ввечері, — велів Далінар. — Я заряджу самоцвіти для ще однієї мандрівки. Попроси цю нову команду поспостерігати за вежею здалеку, приховано, а потім повідомити про все підозріле, що вони зможуть побачити.

— Мудра порада, сер, — сказала Лин, потім вклонилася й пішла. Ясна кивнула йому, а тоді повернулася до свого показового обговорення мап. Так, вона справді грала роль.

Далінар глянув на Рутара, обличчя якого неухильно червоніло. Можливо, він випив забагато, чекаючи, поки монархи закінчать обговорення планів, але йому явно не подобалося, як Ясна зухвало втручаєтьсяу воєнне планування. Це чоловіче мистецтво, а самому Рутарові було заборонено брати участь у сьогоднішньому плануванні.

Дивлячись на нього, важко не погодитися з тим, що сказала Ясна про Алеткар. Велике об’єднання королівства, яке здійснив Ґавілар, не протрималося й десяти років після його смерті, перш ніж фактично почалася громадянська війна. Чвари алеті закінчилися тим, що перевагу отримали такі люди, як Рутар. Улесливі, войовничі, агресивні. Останній відгомін старого Алеткару.

Ясна поводилася як наживка. І Рутар клюнув. Нарешті.

— Невже я один бачу це? — навмисно голосно запитав Рутар у свого почету. — Я нічого не сказав, коли її проголосили королевою. В інших народів є королеви. Але хіба хтось із них у цьому шатрі розпитує генерала?

Одна із супутниць Рутара намагалася заспокоїти його, але той відмахнувся від неї та закричав:

— Це ганьба! Далінар пише? З таким же успіхом він міг би вдягнути хаву і почати малювати. Ми заслуговуємо на кару Всемогутнього після того, як віддали трон безбожній кур... — він вчасно зупинився, мабуть, усвідомлюючи, що всі в шатрі заціпеніли.

Далінар ступив уперед, щоб вилаяти його. Тепер йому нічого не лишалося, крім як...

— Дотепнику, — покликала Ясна крижаним тоном.

Він ступив уперед, розвівши руки, немов вийшовши з-за куліс, щоб зустрітися з натовпом, який обожнював його.

— Рутаре, я бачу, ти заздриш тим, хто більш вправний у чоловічому мистецтві, ніж сам, — промовив Дотепник. — Я згоден, тобі могли б стати в пригоді уроки того, як бути чоловіком, але ті, хто зараз у цьому шатрі, дали б тобі надто складні уроки. Дозволь мені покликати євнуха, щоб він наставив тебе, і як тільки ти досягнеш його рівня, ми продовжимо розмову.

— Жорсткіше, — веліла Ясна.

— Ти говориш про честь, Рутаре, хоча сам ніколи не знав, що це, — Дотепник підвищив голос. — Проте ти її й не знайдеш. Бачиш, я заховав твою честь у такому місці, де ти її ніколи не знайдеш — в обіймах декого, хто по-справжньому любить тебе.

— Дотепнику, знову веліла Ясна. — Ще жорсткіше.

— Я розмовляв із твоїми дітьми, Рутаре, — продовжив Дотепник. — Ні, це не жарт. З Релісом та Іванаром. Так, я їх знаю. Я багато чого знаю. Чи не хочеш пояснити королеві, як насправді Іванар зламав руку минулого місяця? Скажи, ти б’єш своїх дітей, тому що садист чи тому, що боягуз, і лише вони не наважаться дати тобі відсіч? Або... о дурний Дотепник. І те, і інше, правда?

— Та як ти смієш! — заревів Рутар, відштовхуючи слугу, який намагався його стримати. Навколо його ніг виникли спрени гніву, мов калюжі бурливої крові. — Я вимагаю битви на мечах! Я проти тебе, тупий дурню. Або проти твого захисника, якщо ти занадто боягузливий, щоб самому битися зі мною!

— Виклик прийнято, — спокійно сказав Дотепник, розстібаючи ремінь і витягаючи меч із піхов. — Почнімо?

— Добре! — Рутар і сам витягнув меч, від чого багато жінок і слуг розбіглися до стінок великого шатра.

— Це ідіотизм, — утрутився Далінар, ставши між ними. — Рутаре, тебе спровокували. Убивство Дотепника королеви карається вигнанням і позбавленням титулу. І ти знаєш, про це.

Рутар буркнув — до нього нарешті дійшов зміст цих слів.

— Крім того, — продовжив Далінар, озираючись через плече, — цей чоловік — не просто Дотепник. Я не впевнений, чи зможеш ти його вбити.

— Ти кажеш мені, що я втрачу титул, — прогарчав Рутар. — А який титул? Які землі мені належать? У вигнанні? Ми у вигнанні, Чорношипе. Можливо, мені варто кинути виклик тобі. Ти втратив наше королівство, а тепер очікуєш, що я марнуватиму час на чужі країни? Захищати тих, кого ми повинні були завоювати? Ми б так і зробили, якби твій племінник був бодай наполовину таким, як його батько.

— Рутаре, — встряв Дотепник, — тобі не потрібно битися з ним. Або зі мною. Я приймаю твій виклик, але скористаюся своїм правом обрати захисника. Ти не ризикнеш утратити свої землі, убивши Дотепника.

— Чудово, — відповів Рутар. — Я приймаю твою пропозицію. Перестань намагатися втрутитися, Чорношипе.

Далінар неохоче відійшов убік. Він відчував наростальний страх, але тут не було нічого протизаконного. І він сумнівався, що зможе вдіяти бодай щось, щоб уникнути цієї пастки.

— Отже, — промовив Рутар, розмахуючи мечем, — Дотепнику. Ти називаєш мене боягузом, а потім ухиляєшся від виклику? Нехай буде так! Тоді кого ти хочеш, щоб я вбив?

— Ваша величносте? — звернувся Дотепник до Ясни. — Ви не проти?

Він протягнув свій меч у піхвах руків’ям убік, а Ясна проскочила повз нього і витягнула зброю — тонкий сріблястий клинок, який Далінар, здається, ніколи не бачив без піхов.

Страх Далінара посилився, коли Ясна підійшла на відстань удару, відбиваючи меч Рутара. Він оговтався від шоку і заблокував її наступний удар. Королева билася краще, ніж міг очікувати Далінар, але її стійка була невпевненою, і вона покладалася на хитрощі. У кращому випадку вона мала рівень перспективної учениці.

Проте в неї були дві явні переваги. Вона була Променистою. А Рутар — ідіотом.

— Я відмовляюся, — заявив він, відкидаючи меч убік. — Я не битимуся з жінкою. Це принизливо.