Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 153)
Далінар замислився над цим, поки його генерали та головні писарки виголошували свої остаточні висновки щодо зради веденців.
— Наші війська на півдні Алеткару були успішно підтримані тайленським флотом, як ви порадили, — повідомила Тешав. — Наші генерали вздовж узбережжя змогли відступити через кілька фортець, як ви веліли. Вони перегрупувались у Каранаку, який ми контролюємо. Оскільки жоден з наших батальйонів не був повністю оточений веденцями, ми практично не зазнали втрат.
— Наш флот заблокував кораблі веденців у їхніх портах, — додав Кмакл, старий принц-консорт Тайлени. — Вони не прорвуть блокади найближчим часом, якщо тільки Сплавлені та Неболами не нададуть їм вагомої підтримки з повітря.
— Ми знищили майже всіх веденців, які нас зрадили, отут, — повідомив Омал, низенький азірський генерал, який підперезав мундир картатим візерунчастим поясом. — Ваше командування на полі бою було чудовим, Чорношипе, не кажучи вже про своєчасність попереджень перед битвою. Вони хотіли спалити наші склади з припасами та врятувати свого короля, натомість їх самих майже повністю знищили.
Далінар подивився через стіл на Норку, що вдоволено усміхався щербатим ротом.
— Усе було дуже добре проведено, дядьку, — сказала йому Ясна, вивчаючи мапу на столі. — Ти відвернув катастрофу.
Нура порадилася з азірським імператором, який сидів на троні збоку бойового шатра, а потім підійшла.
— Ми шкодуємо про втрату такого важливого союзника, як Тараванджіан, — сказала вона. — Цю зраду азіші пам’ятатимуть і мститимуться за неї протягом багатьох поколінь. Так чи інакше, ми теж схвалюємо ваш підхід до ситуації. Ви правильно зробили, підозрюючи його всі ці місяці, а ми нерозумно вважали, що його зрада лишилася в минулому.
Далінар нахилився над столом, освітленим сферами. Хоча він сумував за великою ілюзорною мапою, яку міг створювати разом з Шаллан, було щось незвичне в тому, щоб торкатися
Щось досі не так. Тараванджіан стільки місяців був таким
«Його армії в Я-Кеведі, здається, не дуже дбають про нього, — подумав Далінар, читаючи бойові звіти та цифри так, немов хтось пошепки пояснював їх йому на вухо. — Веденські великі князі будуть раді звести на трон своїх людей. І вони, напевно, швидко перейдуть на бік співунів, так само як зробили іріалі».
Харбрант, яким тепер правила дочка Тараванджіана Саврагалідем, зрікся колишнього правителя і проголосив себе нейтральним у конфлікті, а їхні лікарі були готові продовжувати служити будь-якій стороні, яка попросить їх про допомогу. Далінар наказав би своїм кораблям заблокувати їх про всяк випадок, але не збирався висаджувати там війська і вести битву, що вимагала багато ресурсів, за таку відносно неважливу ціль. Вони, напевно, про це знали.
Справжньою нагородою був сам Тараванджіан. Його Далінар уже тримав у полоні. Після обережного маневрування, яке старий король проводив протягом багатьох років, як так сталося, що він дозволив своїй імперії пасти практично протягом однієї ночі?
Чому? Навіщо ризикувати зараз?
— Чиє якісь новини з Урітіру? — запитав Далінар.
— Незабаром повинні повернутися Вітробігуни та повідомити про розвідку з вежі, — повідомила Тешав, яка сиділа за столом у напівтемряві. — Але останній лист її світлості Навані вказує на те, що наші люди там добре вправляються.
Навані продовжувала посилати солдатів, і ті спускалися по гірських схилах, щоб доставляти повідомлення. Кожне наступне повідомлення надавало нову інформацію. Якісь учені Тараванджіана активували пристрій, схожий на той, який знайшов великий маршал Каладін. Обвал тунелів унизу, напевно, був роботою диверсантів, і через нього стало неможливо потрапити до вежі чи вийти з неї.
Пристрій був десь захований, і Навані ще поки не змогла його знайти й деактивувати. Вона хвилювалася, що пошук займе тижні. На жаль, розвідники Далінара самі довели ефективність пристрою. Якщо вони підходили занадто близько до вежі, то не тільки втрачали свої сили, а й падали непритомні.
Наразі здавалося, що всі в безпеці, хоча і є певні незручності. Якби Далінар не передбачив зради, все могло б скластися зовсім інакше. Він міг уявити версію подій, де зрада Тараванджіана занурила коаліцію в хаос, що дозволило арміям співунів прорватися вперед і відкинути війська Далінара аж до Азіміра. Там, без належного постачання та підтримки, їх могли б розчавити.
«Можливо, річ у цьому, — подумав Далінар. — Можливо, Тараванджіан і мав такий намір, а тому так ризикував». Король поки мовчав на допитах. Можливо, Далінар міг би поговорити з ним безпосередньо й отримати більше інформації. Але він хвилювався, що якимось чином усе відбувалося за планами Тараванджіана, а сам Далінар не зміг передбачити кожен свій крок.
— Монархи, — звернувся Далінар до них, — пропоную продовжувати нашу битву за Емул, доки не матимемо більше інформації про Урітіру.
— Я згоден, — негайно відповів імператор Азіру.
— Я чекатиму схвалення гільдій Тайлени та королеви, — озвався принц Кмакл, вивчаючи звіти від морських сил. — Але поки що не маю проблем з тим, щоб дозволити алетійським генералам і надалі командувати. Однак, ясновельможний Далінаре, ви розумієте, що ця зрада зробить відвоювання вашої батьківщини ще складнішим.
— Розумію, — сказав Далінар. — І все ще вважаю, що найкраще, що ми можемо зробити для того, щоб нарешті повернути Алеткар, — це спочатку захистити захід.
Кожне з цих слів ножем встромлялося в його серце. Це означало, що доведеться відмовитися від Алеткару на роки. Можливо, іще довше. З Я-Кеведом як плацдармом він міг тішитися мріями, щоб завдати удару прямо по Холінару. Але це більше неможливо.
«Буря тебе побий, Тараванджіане. Забери тебе Геєна».
Кмакл та азіші висловили свої думки, тож єдиним монархом, який ще нічого не сказав, лишилася Ясна. Вона вивчала мапи, а Дотепник, як завжди, стояв біля її плеча.
— Я гадаю, дядьку, — нарешті сказала вона, — що ти дозволиш Норці керувати цією кампанією?
— Цей конфлікт занадто масштабний для того, щоб людина могла керувати ним одноосібно, — відповів Далінар. — Але керуючи битвою два дні тому, він довів свою цінність, на мою думку. Однією з причин, чому я так наполегливо намагався залучити його, було те, що його особливий геній допоможе керувати нашою стратегією.
— Якщо така воля монархів, — промовив Норка, — то я виконаю її, але пам’ятайте про свої обіцянки. Я не дозволю, щоб ви ухилилися від них. Як тільки ми неминуче звільнимо Алеткар, моє королівство стане наступним.
Ясна кивнула:
— Я хотіла б подивитися на ваші плани битв, генерале Дієно. Попередньо затверджую продовження нашого наступу на Емул, проте хочу отримати деталі. Втрата доступу до Присяжної брами може стати підривною.
На цьому Далінар оголосив завершення зборів. Присутні почали діставати сховані сфери по периметру шатра, і стало помітно, наскільки воно величезне. Воно мало бути достатньо великим, щоб вмістити почет кожного монарха, і тому стіл з мапами здався дуже маленьким, коли всі почали віддалятися до своїх частин шатра.
Кмакл підійшов до тайленських писарок, і вони телестилеграфували протоколи зустрічей на батьківщину, Фен та майстрам гільдій Тайлени. Далінар похитав головою. Він погодився з рішенням Фен залишитися вдома, і вважав би за краще, щоб Ясна зробила так само. Занадто багато монархів в одному місці змушували його нервувати.
Його також непокоїло те, що так багато з того, що робила королева Фен, залежало від примх жменьки купців і майстрів гільдій. Якщо їм удасться виграти в цій війні, він спробує знайти спосіб допомогти їй вирвати своє королівство з-під контролю тих вугрів.
Контингенти Азіру та Емулу почали покидати бойове шатро, і всередину влетіло свіже повітря. Далінар витер хустинкою піт на потилиці — у цьому регіоні Рошару не так парко, як на Решійських островах, проте літня погода тут була надто спекотною на його смак. Йому майже хотілося, щоб хтось із Вітробігунів підняв його на велику висоту, де можна подихати прохолодним повітрям і ясно мислити.
Далінар задовольнився тим, що вийшов із шатра й оглянув табір. Вони захопили маленьке містечко під назвою Лаккі, розташоване біля кордону Емулу, неподалік від Азіміра. Тобто до фронту, де їхні ряди, що очікують підкріплення, трималися проти ворожих військ на півдні, приблизно три дні маршовим кроком.
Трохи більше ніж село, містечко Лаккі було захоплене військами, які встановлювали пункти постачання та командні шатра. Робітники укріпили східний бік, щоб захиститися від бур, і Вітробігуни ширяли в повітрі. Ця позиція створила чудовий командний центр, досить близький до фронту, щоб дістатися до нього коротким польотом, проте досить далекий, щоб бути захищеним від наземного нападу.
Далінар переконався, що маленький Ґав весело бавиться зі своєю гувернанткою, а потім трохи подумав про Еві. Буря забери, він так пишався народженням Адоліна. Як же дозволив собі пропустити так багато часу дитинства свого сина?
Він перебирав ці спогади в голові. Спочатку йому здавалося, що пам’ятати про Еві — щось незвичайне, але що більше спогадів виринало з пам’яті, то затишнішими вони здавалися, немов звичне крісло біля вогнища. Йому було соромно за багато того, що пам’ятав про себе, але вже не проміняв би ці спогади ні на що. Він потребував їх. Потребував її.