Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 152)
— Вам потрібно... помити підлогу, Променистий? — здивувався подвижник.
— Ні, але я більше не можу літати, тому мені знадобляться ці речі, — пояснив Каладін, запихаючи їх у сумку. — А ти не маєш якогось бульйону?
— Під рукою — ні.
— Шкода. А як щодо зброї?
— Зброя? А навіщо вам зброя? У вас же є Сколкозброець.
— Зараз він не працює.
— Ну, ми не зберігаємо тут зброї, ясновельможний, — сказав Куно, витираючи обличчя, яке обливалося потом. — От буря. Ви маєте на увазі... ви збираєтеся битися з ними?
— Принаймні чинити їм опір, — Каладін накинув на шию мотузку з флягами, потім із зусиллям підвівся й перемістив вагу так, щоб мотузка не
— Ви... ви збираєтеся повернутися? Це буде... регулярно? — подвижник зняв окуляри й знову витер обличчя.
Каладін поклав руку на плече чоловіка:
— Якщо ми втратимо вежу, то програємо війну. Я зараз не в змозі битися. Проте все одно буду. Мені не потрібно, щоб ти брався за спис, але якщо зможеш готувати мені трохи бульйону і наповнювати фляги водою раз на кілька днів...
Той кивнув:
— Гаразд. Я можу... Я можу це робити.
— Хороша ти людина. Як я вже попереджав, мовчи про це. Не хочу, щоб звичайні люди взяли собі до голови, що вони повинні хапати списи й почати битися проти Сплавлених. Якщо є вихід із цієї халепи, то я або пошлю вістку Далінарові, або якось розбуджу інших Променистих.
Він втягнув трохи Буресвітла, щоб легше нести все це, і, побачивши сяйво, подвижник сповнився впевненості.
— Важить життя, а не смерть, — мовив йому Каладін.
— Важить життя, а не смерть, Променистий, — відказав Куно.
Каладін узяв свої мішки й рушив у темряву. Він рухався повільно, але врешті дістався до одинадцятого поверху. Тут зорієнтувався, доки Сил нишпорила довкола, щоб перевірити, чи може пригадати дорогу. Їм не варто було хвилюватися — маленька іскорка світла спалахнула в гранатовій жилці на підлозі.
Вони пішли за світлом до кімнати, де залишили Тефта. Двері відчинилися легко, не потребуючи великої кількості Буресвітла. Там Каладін розклав свої припаси, перевірив стан друга, а потім почав детальніше підраховувати, що зміг дістати. Гранатове світло виблискувало на підлозі поряд з ним, і він доторкнувся пальцями до кристалічної жилки.
У його голові одразу пролунав голос:
«Великий маршал? Це правда? Ви притомні й можете діяти?»
Каладін стрепенувся. То був голос королеви.
«Ваша світлість Навані? — пролунав голос Каладіна в її голові. — Я притомний. В основному можу діяти. Мої сили... реагують дивно. Не знаю, чому я не в комі, як інші».
Навані зітхнула з полегшенням. Родич спостерігав, як Каладін пробрався на четвертий поверх, а потім здійснив набіг на монастир у пошуках припасів. Поки він повертався, Навані кілька разів обійшла свою кімнату — розмовляла з ученими й підбадьорювала їх, — щоб не викликати підозр. Тепер вона повернулася на попереднє місце, притулившись до стіни, і вдавала, що нудьгує.
Насправді її почуття були зовсім не такими. У неї з’явився доступ до Променистого, можливо, навіть до двох, якщо Родич зможе знайти Цуп.
— Це добре, — прошепотіла вона, і Родич передав її слова Каладіну.— Поки що я вимушено співпрацюю із загарбниками. Вони замкнули мене та моїх учених у східній підвальній кімнаті, біля самоцвітної колони.
«Ви знаєте, що сталося з Променистими?» — запитав він.
— До певної міри, так, — прошепотіла Навані. — Деталі в основному технічні, але в давнину вежа мала систему для захисту від ворогів, які використовували Пустосвітло. Сплавлена-вчена зробила так, щоб система запрацювала навпаки, і тепер захист вежі пригнічує тих, хто використовує Буресвітло. Однак вона ще не завершила спотворення вежі. Я ледве встигла завадити їй, утворивши щит навколо колони. На жаль, цей самий бар’єр заважає мені скасувати те, що вона встигла зробити.
«Отже... що ми будемо робити?»
— Не знаю, — зізналася Навані.
Далінар, мабуть, звелів би їй діяти рішуче, удавати, що має план, хоча його й не було, — але вона не генерал. З її вченими ніколи не можна прикидатися — вони цінували чесність.
— Я ледве встигла все спланувати, але досі приголомшена після вчорашнього.
«Знайоме відчуття», — відповів Каладін.
— Ворог якось змусив Присяжну браму працювати, — повідомила Навані, і в її голові виник план. — Моя першочергова мета — продовжувати захищати Родича, спрена вежі. Друга — передати повідомлення моєму чоловікові та іншим монархам. Якби ми змогли з’ясувати, як ворог змушує працювати Присяжну браму, я, можливо, змогла б налагодити свої телестилі й надіслати попередження.
«Здається, непоганий початок, ваша світлосте. Радий, що тепер маю напрямок для роботи. Отже, ви хочете, щоб я дізнався, як вони керують Присяжною брамою?»
— Саме так. Моє єдине припущення полягає в тому, що вони якимось чином живлять їх за допомогою Пустосвітла, але я колись намагалася змусити фабріали працювати на ньому, і мені це не вдалося. Однак точно знаю, що ворог має робочі телестилі. Я не змогла добре роздивитися жодного із них, але якби ти зумів дізнатися, як вони використовують Присяжну браму або інші фабріали, я б працювала з проблемою надалі.
«Для цього мені потрібно буде наблизитися до Присяжної брами, — сказав Каладін. — І при цьому залишитися непоміченим».
— Так. Ти зможеш упоратися? Ти казав, що твої сили не працюють наповну.
«Я... Я знайду спосіб, ваша світлосте. Підозрюю, що ворог не використовуватиме Присяжну браму до ночі. Думаю, що вони намагаються вдавати, ніби нічого не сталося з вежею, на випадок якщо Далінар надішле розвідників. Надворі патрулюють люди в алетійській формі. Вітробігунів, які намагатимуться спостерігати вночі, буде видно в темряві. Підозрюю, що вони вважатимуть цей час безпечнішим для використання брами».
І справді цікаво. Як довго, на думку Рабоніель, вона зможе продовжувати цю виставу? Напевно, Далінар покине поле бою в Азірі й кине всі зусилля на виявлення того, що сталося з Урітіру. Тільки якщо не буде ніяких чинників, яких Навані не врахувала.
Наслідки лякали її. Вона стала немов сліпою, замкнена в цьому підвалі.
— Великий маршале, — сказала вона Каладінові, — я спробую знову зв’язатися з тобою завтра приблизно в той же час. А доти будь обережним. Ворог шукатиме спосіб знищити щит, який я активувала. У вежі є три вузли, великі самоцвіти, заряджені Буресвітлом, які підтримують бар’єр, але Родич не каже, де вони. Ці вузли — прямі канали до серця вежі, тобто найбільш вразливі точки. Якщо ви знайдете якийсь із них, скажіть мені. І знайте: якщо ворог отримає доступ до нього, то зможе остаточно пошкодити вежу.
«Так, сер. Ой, ваша світлосте».
— Мені треба йти. Цуп теж при свідомості, тому варто було б вистежити, де вона. У будь-якому разі бережи себе, великий маршале. Якщо завдання виявиться надто небезпечним, відступай. Зараз нас замало, щоб так нерозумно ризикувати.
«Зрозумів».
Після хвилинної паузи знову пролунав голос Родича:
«Він повернувся до розпакування своїх запасів. Однак ти маєш бути обережною, коли запитуєш про фабріали. Не забувай, що я вважаю твої дії тяжким злочином».
— Я не забула, — запевнила Навані. — Але, безумовно, ти не проти Присяжної брами.
«Не проти, — неохоче відповів Родич. — Ці спрени добровільно погодилися змінитися».
— Чи знаєш ти, чому це працює? Як можна живити Присяжну браму Пустосвітлом?
«Ні. Брама — не частина мене. А зараз я тебе залишу. Наші розмови підозрілі».
Навані не наполягала, а натомість знову обійшла своїх учених. Королева не була впевнена, чи довіряє тому, що сказав Родич. Чи можуть спрени брехати? Здається, вона ніколи не питала про це спренів Променистих. Яка нерозумна необачність.
У будь-якому разі через Каладіна вона принаймні мала зв’язок з рештою вежі. Життєво важливий зв’язок. Іще один крок уперед у пошуках виходу з цього безладдя.
50
Королева
Через два дні після перемоги над зрадниками Тараванджіана Далінар у бойовому шатрі допомагав підготуватися до більшого наступу на співунів в Емулі. Позаду нього стояв замаскований Сет. Ніхто не звертав на нього уваги, адже Далінара часто супроводжували солдати Кобальтової гвардії.
Далінар оглянув стіл із мапами та списками чисельності військ. Стільки різної інформації, що представляла стан їхніх боїв на багатьох фронтах. Коли він був молодшим, абстракції такого типу його розчаровували. Далінар хотів опинитися
Потім князь почав бачити армії у маленьких квадратиках на аркушах паперу. Почав по-справжньому розуміти, наскільки важливіше переміщення військ — постачання, логістика, великомасштабна тактика, — ніж виграти бій особисто. І це захоплювало.
Якимось чином він зараз вийшов за рамки цього розуміння. Війна, як і всі її аспекти, більше його не хвилювала. Вона лишалася важливою, і Далінар продовжуватиме нею займатися. Але він усвідомив важливіший обов’язок.
«Як ми переможемо? По-справжньому, а не просто здобувши тимчасову перевагу?»