Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 150)

— Розкажи більше, — попрохала Навані.

«Щит є екстраполяцією Сплеску Душезаклинання. Він робить повітря в певному місці твердим, переконуючи його, що воно — скло. Щоб щит підтримувався й надалі, система повинна живитися Буресвітлом із зовнішніх джерел. Рабоніель може зрозуміти це, особливо ЯКЩО ДОСЛІДИТЬ залишки вузла, який ти використала для активації щита. Є й інші вузли, подібні до цього, з кристалами, зв’язаними безпосередньо з моїм серцем. Було чотири таких вузли. Ти знищила один. Якщо вона знайде один з трьох, що залишилися, то зможе використати його, щоб спотворити мене ззовні».

— Тож ми повинні знайти їх першими та знищити, — вирішила Навані.

«Ні. НІ! Це послабить щит, а потім знищить його. Ми повинні їх захищати. Знищення одного вузла вже було небезпечним. Не думай, що оскільки я дало тобі дозвіл одного разу, ти зможеш продовжувати робити так. Люди завжди щось ламають».

Навані важко зітхнула. Вона повинна говорити дуже обережно:

— Я не зламаю жодного з них, якщо це не буде абсолютно необхідно. Поговорімо про інше. Як ти зв’язалося зі мною раніше? Ти можеш користуватися телестилем?

«Я ненавиджу ці речі. Але використання однієї з них було необхідним». — Але як? У тебе десь є руки?

«Просто помічники. Є божевільна жінка, замкнена в монастирі, з якою я зв’язалося. Ізольовані, люди з нещільною душею іноді краще відчувають спренів. Але та лише записувала усе, що я казало, проте ніколи не відповідала. Я наказало Даббіду принести їй телестиль та спілкувалося через неї».

Трясця! Це видавалося не надто корисним, принаймні зараз, коли телестилі не працювали.

— Як сталося, що ворог змусив Променистих втратити свідомість? — спитала Навані.

«Це особливість Ура, Вежі, — пояснив Родич. — Захист, створений для запобігання проникненню Сплавлених і Розстворених, залежно від обставин».

— Я натрапила на фабріал, створений для того ж, і вважаю, що його було змодельовано за зразком частини кристалічної колони. Не хочу бути грубою, але ти не подумало про активацію цього захисту, коли вони напали?

Родич на деякий час замовк, і Навані загадалася, чи не зайшла занадто далеко. На щастя, спрен знову тихо заговорив:

«Я-було поранене. Тисячі років тому щось сталося і змінило співунів. Мені теж було боляче».

— Ти говориш про ув’язнення Розстворених, через яке співуни втратили подоби? — спитала Навані, приховуючи потрясіння. «Так. Той жахливий учинок змінив душі всіх, хто належить Рошару. І спренів теж».

— А чому жоден спрен не згадував про це?

«Не знаю. Але того дня я втратило ритм свого Світла. Вежа перестала працювати. Мій батько, Гонор, мав би допомогти мені, але він втрачав розум. І незабаром помер...»

У голосі Родича відчувалося стільки смутку, що Навані не стала наполягати на відповіді. Це знання все змінило.

«Коли ця Сплавлена торкнулася мене, — продовжив Родич, — вона спотворила частину мене до ритму Одіозума. Колись це було б неможливо, але зараз так сталося. Вона наповнює мій організм його світлом, руйнує мене. Спотворює».

— Отже... Якби ми змогли знайти спосіб знищити Пустосвітло всередині тебе або якось відновити ритм, який ти втратило, ти змогло б відновити вежу для нашого захисту?

«Напевно. Це не здається можливим. Я відчуваю... ніби ми приречені». Зміна настрою здалася геть людською. І справді, Навані відчувала майже те саме. Вона схилила голову до стіни, заплющивши очі. «Розбий завдання на маленькі шматочки, — нагадала собі. — Захищай Родича достатньо довго, щоб розв’язати інші проблеми. Це перше завдання».

Усю мапу не заповнюють відразу. Це роблять рядок за рядком. У цьому й полягає сутність відкриття.

«Але...» — сказав Родич.

— Але? — Навані розплющила очі. — Але що?

«Але нам, може, не доведеться будити Променистих. У вежі є двоє, які все ще у свідомості».

І знову Навані ледь  зберегла спокійний вигляд. Чому Родич не згадав про це одразу?

— Як?

«З першою для мене все зрозуміло, — відповів Родич. — Вона не спить, тому що її створили дивним чином — вона використовує Світло не так, як інші. Для цього її й створила моя мати. Але я загубило її слід і не знаю, де вона. Дівчинка. Вістрехідка».

— Цуп, — зрозуміла Навані. Вона і справді завжди була дивною. — Ти більше не можеш її бачити?

«Ні. Гадаю, що одна з причин того, чому я бачу частини вежі, пов’язана з Променистими, які зі мною Зв’язані. Деякий час я бачило проблиски цієї дівчинки-Вістрохідки, але вчора вона зникла. Вона була в клітці, і я підозрюю, що вони оточили її ралкалестом. Проте є ще один. Чоловік. Він має належати до Четвертого Ідеалу, але в нього немає обладунків. Отже... може, він належить до Третього, але близький до Четвертого? Можливо, близькість із моїм батьком — як і близькість до Сплеску Адгезії — тримає його у свідомості. Його сила — це сила уз. Цей чоловік — Вітробігун, але більше не носить форми».

Каладін.

— Чи можеш ти зв’язатися з ним?

Першою метою Каладіна було Буресвітло. На щастя, він точно знав, де знайти кілька заряджених сфер. Робітники часто встановлювали ліхтарі із самоцвітами в людних коридорах, щоб розігнати темряву та зробити інтер’єр більш гостинним і затишним. Такі ліхтарі були і на шостому поверсі, досить далеко від клініки його родини, і він вважав не надто небезпечним намагатися підійти туди.

Спочатку пройшов навпомацки темними коридорами зі своєї схованки на одинадцятому поверсі. Разом із Сил Каладін склав уявну мапу місцевості, а потім повільно перейшов до периметра. Він відчув, ніби покидає клітку работорговця, коли побачив удалині перший проблиск сонячного світла, і йому довелося стримувати себе, щоб не кинутися до того місця з усіх ніг.

Повільно, рівномірно, обережно. Він дозволив Сил полетіти на розвідку вперед. Вона наблизилася до балкона, потім визирнула звідти. Каладін пригнувся в темряві, чекаючи, дивлячись і прислухаючись. Нарешті вона чкурнула назад і описала в повітрі коло, сигналізуючи про те, що не помітила нічого підозрілого.

Він вийшов на світло. Спробував запам’ятати шаруваті малюнки на стінах у цьому крайньому коридорі, а потім озирнувся через плече у надра одинадцятого поверху. Цей коридор фактично вів навпростець до його схованки. Дурний мозок уявляв, що він забув дорогу й залишив Тефта помирати, марніти й, можливо, прокинутись наприкінці. На самоті, у пастці, сповненим жаху.

Каладін похитав головою, а потім потихеньку вийшов у кімнату з балконом і там зміг оглянути зовнішню частину вежі. Дорогою сюди вони не бачили жодного охоронця. Визирнувши з балкона, Каладін не помітив у повітрі жодного Небесного. Що відбувається? Невже вони чомусь відступили?

Ні. Він усе ще відчував гнітюче потьмарення, ознаку тієї невідомої сили, яку вони застосували, щоб придушити Променистих. Каладін висунувся далі. На плато побачив фігури в блакитній формі, які охороняли Присяжну браму на своїх звичайних місцях. Він відчув сплеск полегшення і навіть недовіри. Невже все це було якимось жахливим кошмаром?

— Каладіне! — прошипіла Сил. — Хтось іде.

Вони удвох притиснулися спинами до сусідньої стіни, саме коли кілька фігур пройшли через коридор. Вони розмовляли ритмами, азірською мовою. Співуни-охоронці — Каладін помітив їхні списи. І ледь не накинувся на них, проте стримався. Має бути простіший і менш галасливий спосіб отримати якусь зброю.

Очевидно, ворог усе ще контролював вежу. І коли Каладін про це подумав, йому стала зрозуміла істина.

— Вони зробили так, щоб зовні вежі здавалося, ніби нічого не сталося, — прошепотів до Сил, коли патруль проминув коридор. — Вони знають, що Далінар відішле Вітробігунів розвідати ситуацію у вежі, коли зникне зв’язок, тож ворог намагається удати, що це місце не завойовано. Це або ілюзії Сплавлених, або люди-спільники — можливо, залишки армії Амарама у викраденій формі.

— І Вітробігуни не зможуть підлетіти достатньо близько, щоб дізнатися правду, інакше їхні сили зникнуть, — сказала Сил.

— Така ситуація здаватиметься підозрілою. Ворог не зможе так довго триматися.

Вони рушили до сусідніх сходів. Здавалося, що їх не охороняли, але Каладін усе одно послав Сил перевірити. Потім вони почали спускатися і виявили, що десятий, дев’ятий і восьмий поверхи практично не охороняються. Просто тут було забагато місця, щоб за всім спостерігати. Коча помітили ще один патруль біля краю вежі, все минуло легко, аж поки не досягли сьомого поверху. Тут, на шляху більш людного шостого поверху, вони виявили охоронців унизу перших п’яти сходових маршів, якими намагалися спуститися.

Довелося перейти всередину і пошукати інші невеликі сходи, які запам’ятала Сил. Щоб дійти до них, слід було знову зануритися в темряву. Для Каладіна сонячне світло виявилося таким же важливим, як їжа чи вода. Покидати його здавалося мукою, але він зробив це.

І, як вони й сподівалися, менший сходовий марш не охоронявся. У тиші й темряві вони вийшли на шостий поверх. Здавалося, більшість людей у вежі все ще не покидали своїх помешкань. Поки ворог досліджував, як керувати цим місцем, Каладін мав відкритий шлях. З такими думками він послав Сил виконувати завдання. Вона чкурнула до кімнат з балконами, а Каладін, озброєний скальпелем, лишився на сходах і пригнувся. Він дрижав, шкодуючи, що не має мундира чи куртки. Зараз у вежі стало холодніше, ніж будь-коли. Що б не зробив ворог, аби зупинити Променистих, це також заважало іншим функціям вежі. І змусило його хвилюватися за людей.