Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 149)

— Так, можливо? Я поки не знаю слів. Що позначають це.

— Цікаво, дуже цікаво.

Як вона й очікувала, незабаром після трапези люди вирішили повернутися до лісу. Вони злякалися — всі, окрім короля. Він постійно розпитував про пісні. Вона явно помилилася, коли припустила, що його не надто цікавлять слухачі.

Бо з того моменту він здавався дуже, дуже зацікавленим. Він наказав своїм ученим розпитати їх про пісні, перекази та про те, чи знають вони про ще якісь руїни. Коли через кілька днів люди нарешті вирушили на свої землі, король Ґавілар подарував народу Ешонай кілька ящиків сучасної зброї, виготовленої з високоякісної сталі. Не заміна стародавній зброї, але не у всіх слухачів вона була. Жодна родина не мала достатньої кількості зброї, щоб спорядити всіх своїх воїнів.

Усе, що хотів Ґавілар на заміну, — це обіцянка, що коли він повернеться найближчим часом, то хоче знайти народ Ешонай в одному з міст на краю Рівнин. Тоді, за його словами, він сподівався особисто послухати охоронників пісень.

49

Сутність відкриття

Боюся, що в цьому збудженому стані я не зможу зосередитися на важливому.

Навані взялася за роботу й організовувала своїх учених під ретельним наглядом великої кількості охоронців-співунів.

Ситуація поставила Навані перед делікатною проблемою. Вона не хотіла видавати більше, ніж критично необхідно. Але якщо їй не вдасться продемонструвати успіхи, Рабоніель зрештою це помітить і якось відреагує.

Та поки що Навані доручила вченим зайнятися не надто корисною роботою. Співуни замкнули її людей в одній із двох бібліотечних кімнат, тож Навані веліла підопічним і молодшим подвижникам почати прибирання приміщення. Вони збирали старі проекти та коробки із записами, а потім виносили їх і складали в коридорі. Їм потрібно було звільнити простір.

А більш досвідченим ученим Навані доручила зробити ревізію: повернутися до проектів і або перевірити розрахунки, або виконати нові креслення. Подвижники принесли свіжі облікові журнали, щоб переглянути цифри, а Рушу розгорнула великі креслення й доручила кільком молодим жінкам виміряти кожну лінію. На це знадобиться кілька днів, а можливо, і більше — і це також було цілком природно. Навані часто наказувала робити перерахунки після перерви. Це відновлювало у вчених здатність до правильного мислення, й іноді вони знаходили припустимі помилки.

Незабаром вона отримала впорядковану кімнату, сповнену заспокійливих звуків. Шелестіли папери, скрипіли пера, люди тихо розмовляли. Довкола не літали спрени творення чи логіки, які часто супроводжували захопливу роботу. Залишалося сподіватися, що співуни, які наглядали за кімнатою, не помітять нічого дивного.

Ці співуни завжди плуталися під ногами, тримаючись досить близько, щоб підслуховувати те, що Навані говорила своїм людям. Вона звикла до вільного робочого простору, даючи працівникам достатньо свободи для творчості, але й досить наполегливо спрямовувала їх, щоб інновації створювалися в правильному напрямку. Усі ці охоронці нівелювали її зусилля, і Навані помітила, як її вчені постійно підіймають голови від роботи й зиркають на якогось озброєного нелюда, що стоїть поруч.

Принаймні більшість із них були звичайними солдатами. Лише одна Сплавлена, окрім Рабоніель, залишилася біля вчених, і вона була не з тих страхітливих, хто вміє зливатися з каменями. Ні, це була Сплавлена такого ж типу, як і Рабоніель: висока, з пучком волосся на маківці та видовженим обличчям, вкритим біло-червоними мармуровими візерунками. Вона сиділа на підлозі, стежачи за ними осклілими очима.

Під час ранкової роботи Навані таємно спостерігала за цією Сплавленою. Їй казали, що багато Сплавлених несповна розуму, і ця, схоже, належала до таких. Вона часто дивилася в нікуди, а потім хихотіла сама до себе. Мотала головою з боку в бік. Навіщо Рабоніель залишила її тут, щоб спостерігати за ними? Чи, можливо, розсудливих Сплавлених лишилося так мало, що іншого вибору не було?

Навані прихилилася до стіни, торкнувшись долоня ми каменю — там, де вздовж однієї лінії шарів майже непомітно проходила гранатова жилка, — і вдала, що спостерігає, як кілька молодих жінок виносять коробки з паперами в коридор.

«Ти не розмовляла зі мною минулої ночі», — промовив Родич.

— За мною стежили, — пошепки відповіла Навані. — Вони не дозволили мені залишитися в моїх покоях, а відвели до меншої кімнати. Нам доведеться спілкуватися тут. Ти почуєш мене, якщо я говоритиму дуже тихо, як зараз?

«Так».

— Ти бачиш, що робить Рабоніель?

«Вона наказала кільком робітникам поставити стіл біля щита і перевіряє його, щоб з’ясувати, чи зможе пройти крізь нього».

— А вона може?

«Не знаю. Щит активувався вперше. Але вона, здається, не усвідомлює, що це ти запустила його. Вона пояснила кільком іншим, що, мабуть, сама активувала якийсь невідомий запобіжник, залишений стародавніми Променистими. Вона думає, що я, напевно, померло через стільки часу, оскільки вежа не працює».

— Цікаво, промовила Навані. — А чому вона так думає?

«Опівнічна Мати сказала їй це. Та Розстворена, яка спотворювала мене стільки років, аж доки її не злякали ваші Променисті. Весь цей час я ховалося від неї, ніколи не чинило спротиву, тому вона й думає, що я померло».

— Весь цей час? — спитала Навані. — Як довго?

«Століття».

— Хіба це не було складно?

«Ні, а повинно? Століття для мене нічого не значать. Я не старію».

— Інші спрени поводяться так, ніби час має значення.

«Спрени Променистих так. Вони діють напоказ, прикидаючись чоловіками чи жінками, вичоловіченими чи вижіноченими, хоча не є ні тими, ні іншими. Вони думають як люди, тому що хочуть бути як люди. Я не прикидаюся. Я не людина. Мені не потрібно дбати про час. Не потрібно мати такий вигляд, як у тебе. Мені не потрібно благати про твою увагу».

Навані підняла брову, згадавши, що Родичу таки довелося благати її про допомогу. Вона притримала язика. Як найкраще використати цю перевагу? Яким є шлях до свободи? Навані подобалося думати, що вона може бачити закономірності, може створити порядок із хаосу. З цієї халепи є вихід. Вона має в це повірити.

«Постався до цього як до будь-якої іншої проблеми, — подумала Навані. — Підходь до всього систематично, розбий на частини, якими можна керувати».

Минулої ночі вона визначилася з кількома загальними напрямками дій. По-перше, повинна зберегти те, що вже здобула. Тобто переконатися, що щит Родича залишився на місці.

По-друге, потрібно зв’язатися з Далінаром і тими, хто перебуває ззовні, щоб повідомити їх про те, що сталося.

По-третє, Навані потрібно з’ясувати, що зробив ворог, щоб звести нанівець сили Променистих. За словами Родича, це було пов’язано з пошкодженням стародавніх захисних систем вежі. Навані слід деактивувати цю силу.

Нарешті вона повинна повернути цю силу проти загарбників. Крім того, їй потрібно використати пробуджених Променистих, щоб здійснити контратаку.

Тут, у підвалі, у пастці та під постійним наглядом, ці завдання здавалися нездійсненними. Але її вчені змусили корабель полетіти. З їхньою допомогою вона зможе здійснити все.

Навані підрахувала співунів-охоронців, поки ті тинялися кімнатою, зазираючи через плечі вчених, зайнятих роботою. Один зупинив дівчат, які несли записи, і перевірив коробки. Сплавлена, що продовжувала рухати головою з боку в бік та наспівувати в гучному ритмі, у цей момент спостерігала за Навані. Королева намагалася не нервувати й повернула голову так, щоб не було видно її губ, а потім продовжила говорити ледь чутно:

— Припустімо, що Рабоніель достатньо розумна, щоб зрозуміти, як ті стародавні Променисті створили для тебе цей щит. Який найкращий спосіб для неї обійти його?

Родич не відповів, і Навані почала хвилюватися.

— Щось сталося? З тобою все гаразд?

«Зі мною все гаразд, — відповів Родич. — Але ми не друзі, людино. Ти работорговка. Я недовіряю тобі».

— Ти довіряло мені досі.

«Це була необхідність. А зараз я у безпеці».

— І як довго ти будеш у безпеці? Хочеш сказати, що Рабоніель не зможе пройти через щит?

Родич не відповів.

— Чудово, — сказала Навані. — Але я не зможу скласти план, як тобі допомогти, якщо не знатиму про твої слабкості. Ти залишишся наодинці й залежатимеш від того, що вирішить Рабоніель.

«Ненавиджу людей, — нарешті промовив Родич. — Люди спотворюють сказане й завжди вдають, немов правда за ними. Через скільки часу ти вимагатимеш від мене зв’язатися узами з людиною, відмовитися від свободи та ризикувати життям? Я впевнене, що в тебе знайдуться чудові пояснення, чому мені необхідно так зробити».

Цього разу промовчала Навані. Родич міг створити ще одного Виковувача уз, і, враховуючи, наскільки корисними були здібності Далінара для військових дій, для Навані було б нерозумно не скористатися цією можливістю. Тож їй доведеться знайти спосіб знову змусити Родича утворити узи з людиною. Доведеться знайти когось абсолютно безпечного. Когось, хто не працював з фабріалами, не був політиком. Хто б сподобався Родичеві.

Поки що Навані не наполягала. Родич явно мав деякі дивні звички, але їхня взаємодія досі лишалася цілком людською, попри те що він стверджував. І Навані очікувала, що людина б...

«Щит, який ми створили. Рабоніель могла чути про нього, — нарешті сказав Родич. Тому вона може зрозуміти, як його обійти».