Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 146)
Вони стали чудовим доповненням до алетійського війська, яке мало набагато більшу гнучкість і різноманітність спеціалізованих військ. Використовуючи азірські загони як клини в поєднанні з алетійською тактикою, вони змогли протистояти ворогам, попри їхні природні переваги, як-от панцирну броню та міцнішу статуру.
А веденські зрадники? Що ж, Норка мав рацію. Лінія ворогів починала вигинатися й тріскатися. У них не було кавалерії, і Норка тихо віддав наказ одній з писарок, яка чекала, і та передала його. Далінар здогадався — і правильно, — що Норка наказав легким вершникам завдати нищівного удару вздовж лівого флангу. Вони засипали задні ряди веденців стрілами, відволікаючи їх, щоб іще сильніше натиснути на хиткий стрій.
— Мушу визнати, — сказав Норка Далінару, поки вони дивилися вниз, а тятиви клацали за їхніми спинами, — це чудовий спосіб спостерігати за полем бою.
— А ти хвилювався, що не зможеш звідси втекти.
Норка подивився на землю внизу:
— Я радше хвилювався, що всі шляхи втечі закінчуватимуться невдалим зіткненням із землею. Все ще не знаю, наскільки мудро було нам обом лізти сюди. Краще перебувати на різних платформах, щоб, якщо один впаде, інший зміг продовжувати командувати нашими військами.
— Ти помиляєшся щодо моєї мети, Дієно, — зауважив Далінар, смикаючи за мотузку, що їх зв’язувала. — Моє завдання в цій битві — не командувати, якщо тебе уб’ють. А врятувати тебе, перш ніж тебе уб’ють.
Один із рятувальних човнів Ясни чекав в іншому Царстві, у Гадесмарі. У разі надзвичайної ситуації Далінар зможе перенести себе та Норку через Перпендикулярність. Вони впадуть з невеликої висоти — набагато меншої, ніж у цьому світі, — в оббитий ватою корабель із запряженими мандрами.
Не дивно, що Норці не сподобався цей план утечі. Він не міг його контролювати. Правду кажучи, й самому Далінарові така ймовірність не надто подобалася — він ще не повністю довіряв своїм силам, адже поки не надто добре володів ними.
Він відкрив Перпендикулярність, коли наблизилися Вітробігуни, щоб отримати ще трохи Буресвітла. Йому вдалося відкрити її лише трішки, підзарядивши тих, що перебували поруч, проте не дозволивши Неболамам і собі втягнути Світла. Ті відступили, адже не могли зрівнятися з Вітробігунами, які постійно підзаряджалися. Неболамів зазвичай відсилали на поля битв, де не було Далінара.
Поки Норка слухав звіти про втрати, серед яких, на жаль, опинилися двоє Вітробігунів-зброєносців, до Далінара підійшла молода писарка зі стосом паперів і миготливим телестилем.
— Звістка з Урітіру, ясновельможний, — доповіла вона. — Ви хотіли дізнатися, як тільки ми щось отримаємо, і це сталося.
Далінар відчув, немов величезний тягар звалився з його плечей:
— Ну нарешті! Що там відбувається?
— Проблеми з фабріалами вежі, — повідомила писарка. — Її світлість Навані пише, що з’явилася якась дивна захисна аура й заважає Променистим використовувати свої сили. Вона також не дає працювати фабріалам. Їй довелося відправити розвідувальну групу вздовж хребта в гори, і лише там вони змогли передати її повідомлення. Усі в безпеці, і вона працює над цією проблемою. Ось чому перестала працювати Присяжна брама. Вона просить вас проявити терпіння і запитує, чи не сталося тут чогось дивного.
— Напиши їй про зраду Тараванджіана, — наказав Далінар, — але повідом, що я в безпеці, як і наша родина. Ми б’ємося зі зрадниками й незабаром маємо перемогти.
Вона кивнула й пішла відправляти повідомлення. Норка підступив ближче — або підслуховував, або сам отримав схоже повідомлення. — Вони намагаються заплутати й відвернути нас у час зради, — сказав він. — Нагромаджують атаки на кількох фронтах.
— Ще одна хитрість, щоб перешкодити роботі Присяжної брами, — погодився Далінар. — Той пристрій, який вони застосували проти великого маршала Каладіна, мабуть, був свого роду перевіркою. Вони вимкнули Урітіру на деякий час, щоб ізолювати нас.
Норка висунувся за поруччя і, примружившись, розглядав армії внизу:
— Щось тут дивно смердить, Чорношипе. Якщо це хитрість, щоб ізолювати бойові дії в Азірі та Емулі, то вони зробили тактичну помилку, їхні сили в цій частині країни відкриті для наших ударів, і ми маємо перевагу. Вони б не доклали стільки зусиль, щоб заблокувати нам доступ до Присяжної брами, якби це
— Думаєш, що вони так відвертають нашу увагу від чогось іншого?
Норка повільно кивнув. Далеко внизу кавалерія завдала ще одного удару. Ради зрадників прогиналися далі.
— Я накажу іншим пильнувати, — сказав Далінар, — і надішлю розвідників, щоб ті оглянули Урітіру. Згоден: щось тут не так.
— Переконайся, що армії, з якими ми воюватимемо в Емулі, не були таємно підсилені. Таке може обернутися жахом для нас, і єдине справжнє лихо, яке я можу уявити, — це облога Азіміра й неможливість переправляти припаси через Присяжну браму. Побачивши це місто, я б не хотів опинитися там у пастці.
— Згоден, — сказав Далінар.
Норка обережно висунувся далі, спостерігаючи за полем бою внизу. Ледь можна було розчути приглушений брязкіт та далекі крики. Солдати рухалися, немов спрени життя.
Але Далінар відчував запах поту. Чув ревіння. Відчував, як сам стоїть серед тіл, які б’ються, кричать і помирають, і здіймається над ними зі Сколкозбройцем у руці. Лиш раз відчувши себе майже непереможним у Сколкозбруї серед простих смертних, було... важко забути це.
— Ти сумуєш, — зауважив Норка, поглянувши на нього.
— Так, — зізнався Далінар.
— Ти б допоміг їм на землі.
— Там, унизу, я був би просто ще одним мечем. Я можу зробити більше на інших позиціях.
— Вибач, Чорношипе, але ти
У цьому й питання. Далінар відчував, що йому ще багато чого належить зробити. Видатніші речі. Важливіші речі. Завдання Виковувача уз. Але як дістатися до них, з’ясувати їхню суть...
— Вони вже ламаються, — сказав Норка, випроставшись. — Хочеш відпустити їх чи затиснути й розчавити?
— А ти як гадаєш?
— Я ненавиджу битися проти тих, хто відчуває, що не має виходу.
— Ми не можемо дозволити їм підсилити ворога на півдні, — сказав Далінар. Там і буде їхнє справжнє поле бою, як тільки ця сутичка закінчиться. Війна за Емул. — Продовжимо тиснути на них, доки не здадуться.
Норка почав віддавати накази. Барабани загриміли наддалеким полем бою — шалені спроби ворожих командирів підтримувати дисципліну, коли лінії вже розпадалися. Далінар майже чув їхні крики, сповнені паніки. Відчай витав у повітрі.
«Норка має рацію, — подумав Далінар. — Вони доклали серйозних зусиль тут, щоб ударити по нас, але щось не так. Нам не відома частина плану ворога».
Поки він спостерігав, до нього підійшов непоказний солдат. Сьогодні Далінар узяв із собою лише кількох охоронців: трьох солдатів із Кобальтової гвардії та одну Сколкозбройну — рогоїдку Струну, яка зобов’язалася приєднатися до Далінарової варти з не зрозумілих йому причин.
Він також мав приховану зброю — чоловіка, котрий стояв поруч із ним, такий пересічний в алетійській формі, і тримав меч у піхвах, який, щоправда, був довшим за звичайний. Сет, Убивця в білому, з фальшивим обличчям. Він мовчав, хоча складне Світлопрядіння, накинуте на нього, змінювало голос. Просто дивився, примруживши очі. Що ж побачив на цьому полі бою? Що привернуло його увагу?
Аж раптом Сет схопив Далінара за мундир і відтягнув убік. Далінар ледве встиг скрикнути зі здивування, як осяяна постать піднялася біля платформи для лучників, випромінюючи Буресвітло й тримаючи в руці сріблястий Сколкозброєць. Сет став між Далінаром і Неболамом, тримаючись за свій меч. Але Далінар схопив його за руку, не даючи витягнути зброю. Коли цей меч діставали з піхов, траплялися небезпечні речі. Вони мають бути абсолютно впевнені, що це необхідно, перш ніж дати йому волю.
Неболам був знайомий Далінару. Темно-коричнева шкіра, родима пляма на щоці, нещодавно поголена голова. Налан — також його називали Нейл. Вісник і покровитель Неболамів. Він простягнув свій меч у зухвалій позі, можливо, навіть з викликом, і звернувся до Далінара:
— Виковувачу уз, твоя війна несправедлива. Ти повинен підкорятися законам...
Стріла впилася просто в центр його обличчя, перериваючи промову. Далінар озирнувся, а потім зупинив Струну, яка знову натягувала Сколколук:
— Почекай. Я хочу його вислухати.
Нейл зі страждальним виразом обличчя витягнув стрілу й відкинув її, дозволивши Буресвітлу зцілити рану. Чи можна взагалі вбити цю людину? Аш казала, що ворог якимось чином убив Джезрієна, але раніше, коли Вісники помирали, їхні душі поверталися до Геєни, очікуючи тортур.
Нейл не продовжив свою промову з обвинуваченнями. Він легко ступив на поручні платформи, а потім зістрибнув на палубу. Відкинув Сколкозброєць, дозволивши йому розвіятися туманом у повітрі.
— Як ти став Виковувачем? — спитав Нейл у Далінара. — Ти не повинен існувати, Чорношипе. Твоя справа неправильна. Тебе слід позбавити справжніх Сплесків Гонора.