Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 13)
Навані кивнула. Ця місія розпочалася як довгострокове випробування на витривалість. Навані насправді не брала участі в подорожі з самого початку.
Потім прийшов запит від Каладіна. Чи хотіли б вони провести суворіше випробування на стійкість, викравши з Алеткару ціле місто і до того ж урятувавши сумнозвісного гердазійського генерала? Далінар прийняв рішення, і
Того дня Вітробігуни доставили на судно весь командний склад, включаючи Навані та Променистих.
— П’ять вузлів, — сказала Навані. — Не надто швидкий, якщо порівнювати з вашими найкращими кораблями.
— Вибачте, ваша світлосте, — сказав він. — Але це, по суті, гігантська баржа, і для неї швидкість п’ять вузлів просто вражає, навіть якщо не брати до уваги того факту, що вона
Навані не змогла втриматися від того, щоб не засяяти від гордості. — Але тут є ще багато проблем, які потрібно вирішити, — сказала вона. — Лопаті ззаду ледь збільшили нашу швидкість. Нам знадобиться щось краще. Залучена робоча сила і так величезна.
— Як скажете, — мовив він з відстороненим виразом обличчя. Кмакл відвернувся, споглядаючи лінію горизонту.
— Адмірале? — звернулася до нього Навані. — З вами все гаразд?
— Я просто уявляю, яким може бути кінець епохи. Знайоме мені життя, шляхи через океани та флот...
— Нам, як і раніше, буде потрібен флот, — відказала Навані. — Цей повітряний транспорт — лише додатковий засіб.
— Можливо, можливо. Але на мить уявіть собі флот звичайних кораблів, що піддався атаці одного з таких, що ширяє нагорі. Для цього навіть не знадобляться навчені лучники. Летючі моряки можуть просто кидати зверху каміння і потопити флот за лічені хвилини... — він глянув на Навані. — Моя люба, якщо ці речі стануть повсюдними, то застаріють не лише військово-морські сили. Я не можу вирішити, чи радий зі свого старого віку, щоб тепло попрощатися зі світом, а чи заздрю молодим хлопцям, яким доведеться досліджувати весь цей новий світ.
Навані не могла знайти слів. Вона хотіла підбадьорити його, але минуле, до якого Кмакл ставився з такою ніжністю, було... ну, як хвилі у воді. Тепер усе це зникає, і океан часу поглинає його. Її справді хвилювало майбутнє.
Кмакл, здавалося, відчув її нерішучість і всміхнувся:
— Не звертайте уваги на балаканину буркотливого старого моряка. Дивіться, Виковувач уз потребує вашої уваги! Ідіть і ведіть нас до нового горизонту, ваша світлосте! Ось де ми досягнемо успіху в боротьбі з цими загарбниками.
Вона ласкаво поплескала Кмакла по руці та поспішила до Далінара. Той стояв майже в центрі палуби, і до нього широкими кроками прямував великий маршал Каладін у супроводі чоловіка в окулярах. Це, мабуть, батько Вітробігуна, хоча їй знадобилося дещо напружити уяву, щоб побачити їхню схожість. Каладін був високим, а Лірін — низьким. У юнака неслухняне волосся спадало на плечі природними завитками. Лірін, навпаки, уже лисів, а рештки його волосся були дуже коротко підстрижені.
Однак коли вона порівнялася з Далінаром, то спіймала погляд Ліріна — і сімейний зв’язок став очевиднішим. Та сама спокійна напруженість, той же злегка осудливий погляд, який, здавалося, знає про тебе занадто багато. У цей момент вона побачила двох чоловіків з однаковими душами, попри всі їхні зовнішні відмінності.
— Сер, — Каладін шанобливо звернувся до Далінара. — Це мій батько, лікар.
Далінар кивнув у відповідь:
— Лірін Буреблагословенний. Це для мене честь.
— Буреблагословенний? — здивовано запитав Лірін.
Він не вклонився, що Навані вважала геть не дипломатичним, враховуючи, з ким той зустрівся.
— Я припускав, що ви візьмете собі родове ім’я свого сина, — сказав Далінар.
Лірін подивився на сина, який, очевидно, не повідомив йому про своє підвищення. Але більше нічого не сказав, натомість обернувся і належним чином шанобливо кивнув у бік повітряного корабля.
— Це чудове творіння, — сказав Лірін. — Як ви думаєте, чи зміг би він так само швидко доставити мобільний госпіталь, укомплектований лікарями, на поле бою? Так можна було б урятувати багато життів...
— Гадаю, це було б геніальне застосування цього судна, — сказав Далінар. — Хоча зараз цим зазвичай займаються Вістреходи.
— Ой, так. — Лірін поправив окуляри та, здавалося, нарешті перейнявся до Далінара деякою повагою. — Я ціную те, що ви тут робите, ясновельможний Холіне! Але чи можете сказати, як довго мої люди будуть замкнені в цьому транспортному засобі?
— Політ до Розколотих рівнин займе кілька тижнів, — відповів Далінар. — Але ми надамо запаси, ковдри та інші речі для комфорту під час подорожі. Ви будете виконувати важливу функцію, допомагаючи нам навчитися краще оснащувати такі транспортні засоби. До того ж ми позбавимо ворога важливого населеного пункту та фермерської громади.
Лірін задумливо кивнув.
— Чому б вам не оглянути житлові приміщення? — запропонував Далінар. — Трюми не відрізняються розкішшю обстави, але там цілком вистачить місця для сотень людей.
Лірін сприйняв цю приховану команду піти як належне, але знову не вклонився і не виявив поваги, йдучи геть.
Каладін затримався:
— Я перепрошую за свого батька, сер! Він погано ставиться до сюрпризів.
— Усе нормально, — відказав Далінар. — Я можу лише уявити, що переживали ці люди останнім часом.
— Можливо, це ще не зовсім кінець, сер. Мене помітили сьогодні вранці під час розвідки. Це був один зі Сплавлених, причому різновид, якого я ніколи раніше не бачив. Він прибув до Гартстоуна, полюючи на мене. Я прогнав його, але не сумніваюся, що скоро ми зіткнемося з іще більшим опором. Далінар намагався зберегти стоїчний вигляд, але Навані побачила розчарування, коли кутики його губ опустилися.
— Добре, — сказав він. — Сподівався, що туман приховає нас, але це було б занадто зручно. Іди попередь інших Вітробігунів, а я відправлю повідомлення для Вістреходів, щоб вони пришвидшили евакуацію.
Каладін кивнув:
— У мене закінчується Буресвітло, сер.
Навані витягнула з кишені записник, а Далінар підняв руку і притиснув її до грудей Каладіна. Вона відчула слабеньке... якесь викривлення повітря біля них, і на мить їй здалося, що бачить Гадесмар. Інше Царство, наповнене скляними намистинами та полум’ям свічок, що плавають там замість людських душ. І наче почула здалеку якийсь звук. Чисту ноту, що завібрувала в ній.
Звук зник за мить, але вона все одно написала про свої враження. Сили Далінара якимось чином були нерозривно пов’язані зі складовими елементами Буресвітла, трьома Царствами та зрештою — із самою природою божественного. Усі ці таємниці ще належало розкрити.
Каладінові запаси Буресвітла було поповнено, і його надлишки заструменіли над шкірою, немов пара, видима навіть при денному світлі. Сфери, які він носив із собою, також мали зарядитися знову. Далінар якимось чином проникав у простір між Царствами й торкався сили самого Всемогутнього — колись цією здатністю володіли лише самі бурі та істоти, що мешкають у них.
Підбадьорений, молодий Вітробігун попрямував на інший кінець палуби. Він опустився на коліна і поклав руку на прямокутний шматок дерева, який виділявся серед інших — не свіжозрубане дерево, а з ум’ятинами та щербинами відстріл. Його старий міст вбудували так, що той був на одному рівні з рештою палуби. Усі Вітробігуни з Четвертого мосту провели той самий безсловесний ритуал, коли покидали повітряний корабель. Це зайняло лише мить, а потім Каладін злетів у повітря.
Навані закінчила записувати й приховала усмішку, помітивши, що Далінар стоїть позаду і читає через її плече. Це досі справляло дуже дивне враження, попри те що вона намагалася його підбадьорити.
— Я вже дозволяв Ясні робити нотатки про мою роботу, — сказав Далінар. — І все ж щоразу ти дістаєш цей записник. Що ти шукаєш, яхонтосерденько моє?
— Я ще не впевнена, — відповіла вона. В природі Урітіру є дещо дивне. І я думаю, що Виковувачі уз можуть бути пов’язані з вежею, принаймні зважаючи на те, що ми читали про давніх Променистих. Вона перегорнула на іншу сторінку записника й показала йому кілька схем, які намалювала. У центрі міста-вежі Урітіру розташовувалася величезна споруда із самоцвітів — кристалічна колона, фабріал, не схожий ні на що інше з того, що вона коли-небудь бачила. Вона все більше переконувалася, що вежа колись живилася від цієї колони, так само як цей летючий корабель живився від тих самоцвітів, які її інженери вбудували в корпус. Але наразі вежа була зламана і ледве функціонувала.
— Я намагався зарядити цю колону, — сказав Далінар. — Але не спрацювало.
Він міг влити Буресвітло у звичайні сфери, але самоцвіти у вежі чинили спротив.
— Мабуть, ми неправильно беремося за розв’язання цієї проблеми. Я не можу позбутися думки, що якби знав більше про Буресвітло, то рішення було б простим.
Вона похитала головою.