Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 129)

— А вливаючи Пустосвітло, ви ніби використовуєте ключ... без зубців? — запитала Венлі.

— Я взагалі не використовую ключ. Я ламаю замок, — Рабоніель поклала руки на колону, заряджаючи ще один особливий самоцвіт. — Родич без свідомості, він не знає, що ми тут. Це я можу визначити. Я можу його зіпсувати, щоб він служив нам, коли пробудиться. Я так і планувала. Але тут є Буресвітло. Я відчуваю, його тут багато. Можливо... це просто енергія, яку вони використовують для роботи насосів або ліфтів. Не справжня частина Родича — системи, додані пізніше, прикріплені до конструкції. Вони можуть працювати тільки на Буресвітлі...

Рабоніель зупинилася і відступила, наспівуючи в Ритмі жаги — цей ритм вказував на збентеження або питання. А потім від колони почала розширюватися хвиля синього світла. Рабоніель спіткнулася, а потім разом з Венлі вибігла в коридор — там синє світло зупинилося і ніби затверділо, перегородивши шлях.

Рабоніель ступила вперед і поклала на нього руку:

— Тверде. І живиться Буресвітлом, судячи з відтінку...

Венлі очікувала гніву. Цей щит, чим би він не був, явно заважав тому, що робила Повелителька Бажань. Проте вона здавалася зачарованою. — Чудово, справді чудово, — Рабоніель постукала по щиту ножем, і той задзвенів, як скло. — Це неймовірно.

— Це руйнує наші плани? — запитала Венлі.

— Безумовно.

— І... ви не заперечуєте?

— Звичайно, ні. Буде так цікаво зламати цю штуку. Я мала рацію. Відповіді, спосіб закінчити війну — все має бути тут.

Мерехтлива червона блискавка пронеслася підлогою коридору. Венлі вже бачила її раніше — спрена, який бігав якоюсь поверхнею у вигляді блискавки. Дійсно, блискавка набула подоби чоловічка — не співуна, а саме людини з дивними очима і волоссям, що розвівалося на невидимому вітрі.

Улім. Перший спрен спустошення, якого вона зустріла багато років тому.

— Повелителько Бажань, — він хитромудро вклонився. — Ми знайшли дружину Чорношипа, королеву цієї вежі.

— О? Де вона ховалася? — спитала Рабоніель.

— Глибинний, Прикликач Джерел, знайшов її біля дивного фабріала, який зараз, на жаль, зруйнований. Він покликав війська і захопив королеву Чорношип у полон, вона не чинила опору. Тепер вона просить дозволу поговорити з тим, хто керував нашим нападом. Убити її?

— Не будь марнотратним, Уліме, — сказала Рабоніель. — Дружина Чорношипа стане дуже корисним пішаком. Я була кращої думки про твою здогадливість.

— Зазвичай я тільки те й роблю, що прагну нової іграшки, — мовив Улім. — Але ця жінка небезпечна і підступна. У звітах повідомляється, що саме вона створила літальний апарат, який здійснив наліт на Алеткар минулого місяця.

— Тоді ми тим паче не будемо вбивати її, — сказала Рабоніель.

— Для людей цієї вежі вона може стати певним символом... — почав було Улім, але схилив голову набік, дивлячись на щит, що затуляв дверний отвір. — Що це?

— Ти щойно помітив? — запитала Венлі.

Улім зиркнув на Венлі й відвернувся, вдаючи, що не звертає на неї уваги. Що він думає про неї тепер, коли минуло вже стільки років? Він такого їй наобіцяв. Невже йому стало соромно, що вона вижила, знаючи, який він брехун?

— Це головоломка, — пояснила Рабоніель. — Ходімо. Хочу зустрітися з цією королевою вежі.

Навані зібралася з духом, стоячи зі зчепленими перед собою руками, оточена солдатами-співунами. Хоча від утоми ледве стояла на ногах, проте тримала голову високо. Якби ж вона наділа сьогодні офіційну хаву, а не просту робочу сукню з рукавичкою, але це вже не допоможе. Королева була королевою, незалежно від того, у що вбрана. Вона зберігала спокій на обличчі, хоча не була впевнена, чекає на неї ув’язнення чи смерть.

Її, очевидно, негайно відокремили від інших і забрали наручний чохол з фабріалами. Якби ж тільки вона могла спалити молитву до Всемогутнього, щоб її вчені були в безпеці. Єдиною причиною здатися був захист їх та інших у вежі. У цьому Сплавлені діяли мудро. Вони неодноразово давали зрозуміти, що не вбивають народи, які здалися. У вас завжди був вихід. Усе, що слід зробити, — це здатися.

Це був той самий урок, який Ґавілар і сама Навані виклали багато-багато років тому. Міста, які приєдналися до об’єднаного Алеткару, процвітали. Звичайно, Ґавілар і Далінар завжди додавали одне уточнення. Хто не здається, до того відправлять Чорношипа.

Ці спогади пригнічували почуття обурення, коли ворожі солдати вели її вниз по сходах. Як Навані могла обурюватися через те, що з нею вчинили так само, як і вона охоче робила з іншими? Існував величезний недолік у міркуваннях Ґавілара. Якщо їхня сила давала право володарювати в Алеткарі, то що станеться, коли прийде хтось сильніший? Така система передбачала, що завжди триватиме війна, постійна боротьба за владу.

Вона відволікалася на ці піднесені філософські роздуми, допоки не побачила перші трупи. Вони лежали купою впритул до стіни, на повороті сходів — чоловіки у формі Ройона. Занадто багато молодих чоловіків убили, коли вони намагалися пробитися до кристалічної колони.

Люди, яких вона відправила на смерть. Навані зібралася з духом, але мусила пройти через калюжі їхньої крові. Воринське вчення закликало гидувати азартними іграми, і Навані часто пишалася тим, що уникає таких. Але ж вона поставила на їхні життя, чи не так?

Кров була повсюди, стікала по сходах, і королева ледь не послизнулася. Один із солдатів узяв сильною рукою її під руку, і вони попрямували далі, минаючи пролами в дерев’яних поручнях, де точилися особливо інтенсивні бої.

Унизу вона виявила купу трупів, деякі в холінських мундирах. Бідолашний Теофіл і його люди. Здавалося, що вони майже досягли мети, суд ячи з того, що Небесний мусив перенести Навані через пролам у сходах, де лежали кілька останніх трупів, наче вказуючи, де відбулася остання сутичка.

«Дякую тобі, Теофіле, — подумала вона. — І всім вам». Якщо у вежі й був шанс, то лише тому, що ці люди виграли їй час. Навіть якщо вони не дісталися до колони, то вчинили дещо визначне. Вона пам’ятатиме цю жертву.

Біля підніжжя сходів її провели через коридор із кахлями. Дорогою вона зрозуміла, що пишається тим, скільки вони чинили опір. Не лише Теофіл і солдати, але і вся вежа. Так, Сплавленим знадобилося менше половини дня, щоб захопити Урітіру повністю, але враховуючи відсутність у Навані Променистих і Сколків, вежа протрималася навдивовижу довго.

Вона була особливо задоволена їхніми зусиллями, коли побачила сяйнисте синє світло в кінці коридору, яке перегороджувало шлях до кімнати з колоною. Дивно, що Навані найсильніше почувалася королевою саме перед тим, як у неї забрали владу.

Солдати провели її до більшої з двох кімнат бібліотеки. Там стояла висока Сплавлена в легких обладунках, оглядаючи папери з одного з численних стосів. Найцінніші інженерні та конструкторські секрети Навані. Сплавлена мала дивну зачіску: майже всю її голову вкривав панцир, за винятком пучка густого помаранчевого волосся на маківці. Те, як охоронці представили Навані, дало зрозуміти, що це їхня вождиця. Сплавлена продовжувала читати, ледве глянувши на Навані.

— Я готова обговорити умови капітуляції, — нарешті сказала королева.

До Сплавленої підійшла граційна Владна:

— До Рабоніель, Повелительки Бажань, не слід звертатися напряму...

Сплавлена перервала її, сказавши щось, здається, неочікуване для Владної, бо коли та знову заговорила, ритм її голосу помітно змінився:

— Повелителька каже: «Вона прийшла до мене як королева, хоча піде вже без титулу. Поки що вона може говорити, коли захоче, як личить її становищу».

— Тоді дозвольте мені запропонувати капітуляцію, — промовила Навані. — Мої солдати отримали наказ скласти зброю, якщо ви підійдете з належним знаком — доказом того, що ми досягли згоди.

— Мені потрібні твої Променисті, — сказала Сплавлена Рабоніель через перекладачку. — Ти випустиш прокламацію: кожен, хто приховує Променистого, підлягає жорсткому покаранню. Ми обшукаємо вежу, щоб узяти їх під свою опіку. Твої солдати й офіцери будуть роззброєні, проте помилувані. Твій народ може продовжувати жити у вежі за нашими законами. Усі світлоокі, зокрема й ти, матимуть рівне становище з темноокими. Ви — люди, не більше й не менше. Воля співуна повинна бути негайно виконана, і люди не можуть носити зброю. Щодо іншого, я готова дозволити їм продовжувати своє ремесло і навіть займатися торгівлею — привілеєм, який не поширюється на більшість людей в Алеткарі.

— Я не можу віддати Променистих лицарів на страту, — сказала Навані.

— Тоді ми вб’ємо їх усіх, поки вони лежать без свідомості. А коли покінчимо з цим, то запропонуємо не такі м’які умови капітуляції. І, навпаки, можемо домовитися зараз, тож, можливо, твої Променисті житимуть. Я не можу пообіцяти, що не передумаю, але поки не маю наміру їх страчувати. Ми просто повинні впевнитися, що вони належним чином знешкоджені.

— Вони без свідомості. Навіщо їх іще знешкоджувати?

Рабоніель не відповіла. Вона гортала сторінки.

— Я згодна на ці умови, — сказала Навані. — Вежа ваша. Якщо ваші люди підійдуть до моїх з білим прапором, на якому намальоване чорне коло, вони здадуться.

Кілька Владних побігли повідомити новини, і Навані побажала, щоб вони летіли як вітер.— Що ти зробила з моїми вченими? І солдатами, що були в цих приміщеннях?