Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 120)

— Не може, — підтвердив Каладін, і вони бігцем понесли Тефта, тримаючи його з двох боків. — Ба більше, Рлайне. Я відчуваю якийсь тиск на розум. Я думав, що це через мою хворобу. Але якщо ти кажеш, що почув щось дивне...

Що це означало? Це... це щось схоже на фабріал, який застосував проти нього Сплавлений у Гартстоуні? Багато в чому ці явища були зловісно схожі.

Вони попрямували до центральних сходів. Широкі й високі, вони вели на перші десять поверхів. По них можна було піднятися швидше, ніж у ліфті. Однак ледь вони підійшли до сходів, як з одного з найближчих тунелів пролунав крик.

Каладін і Рлайн завмерли на перехресті. Сферні ліхтарі освітлювали тутешні тунелі, а шари малюнків на стінах закручувалися спіраллю, і коли дивишся в тунель, то здається, що дивишся всередину гайки, просвердленої гвинтом. З іншого боку зібрався схвильований натовп.

— Я перевірю, — сказав Рлайн. — Понесеш Тефта далі?

Каладін кивнув, не бажаючи говорити та дарма витрачати Буресвітло. Він поніс Тефта до сходів, а Рлайн відбіг. Люди, яких минав Каладін, здавалося, не відчували нічого поганого, тільки з цікавістю поглядали на Каладіна і його ношу. Деякі віддавали честь, інші вклонялися, але Променисті часто ходили по цих залах, тож більшість просто відходила вбік.

Він був на півдорозі до першого маршу парадних сходів, як до нього швидко підбіг Рлайн. Люди поступалися йому дорогою, навіть робили забобонні жести, забачивши його.

— Слава бурям, що тепер я можу носити воєнну подобу серед вас, — він підійшов до Каладіна, захеканий від бігу, проте не виснажений. — Не хотів би я так побігати в тупій подобі. — Хтось знайшов у коридорі Каменестража без свідомості. Щось вражає саме Променистих. Ще один Розстворений?

— Схоже на той фабріал, який я знайшов у Гартстоуні, — сказав Каладін. — Але зараз, очевидно, це щось набагато могутніше й потужніше, якщо Променисті втрачають свідомість. Той фабріал, з яким я зіткнувся, мабуть, був якимось прототипом.

— І що нам робити?

— У матері зберігається мій телестиль, через який можна зв’язатися з Далінаром, тож зараз найкращий варіант — це поспішити до клініки.

 Інші сходові марші вони проминули миттю, хоча до шостого поверху Рлайн привабив трьох спренів виснаження, схожих на струмені пилу. Він махнув Каладінові, щоб той ішов далі. Вони зустрінуться в клініці.

Каладін іще раз вдихнув Буресвітло і подвоїв зусилля, кинувшись через коридор з Тефтом на плечах. Він протиснувся між людьми, які чекали біля клініки — ще одна дивина, оскільки було вже пізно, — і проштовхнувся у двері.

Зала очікування була освітлена сферами й переповнена стурбованими людьми. Коли мати Каладіна побачила його, негайно почала звільняти шлях.

— Ліріне! Ще один! — гукнула вона.

Каладін помчав коридором до першої оглядової кімнати, де на столі лежала Промениста у формі Аладара. Він упізнав її. Ще одна Каменестражниця.

Лірін, що саме перевіряв її зіниці, підняв голову:

— Раптова непритомність?

— Спочатку я подумав, що це інсульт.

Каладін обережно зняв Тефта з плеча й поклав на підлогу. Швидка перевірка показала, що його друг усе ще дихає, а серцебиття рівне, хоча його обличчя посмикувалося, наче уві сні.

— Ми знайшли й інших, — сказав Каладін. — Різні ордени. Всі непритомні.

— Ще двоє її зброєносців у сусідній кімнаті, — сказав Лірін, киваючи на Каменестражницю. — Друзі й сім’я притягли її сюди, влаштували безлад. Я не знаю, що потрібно, щоб змусити людей не рухати поранених. На щастя, це не схоже на травму шиї.

— Воно вражає лише Променистих, — сказав Каладін.

— А тебе — ні?

— Зі мною щось відбувається, — Каладін відчув, як на нього навалюється виснаження, бо Буресвітло закінчувалося. — Мої сили щось пригнічує і...

Каладін запнувся — його сіпнуло щось нове. Нове, проте знайоме. «Сил?» — подумав він, зриваючись на ноги, і краплинки поту злетіли з його шкіри.

— Сил! — закричав він.

— Синку, лікар має бути спокійним під час...

— Буря тебе забирай з твоїми повчаннями, батьку! — заволав Каладін. — Сил!

«...тут...» Він відчув її голос. Спробував зосередитися на відчутті, і тут щось смикнуло його за душу. Ніби... ніби хтось схопився за його розум, як за простягнуту руку, щоб вилізти з ями.

Тут Сил виникла перед ним у подобі крихітної жінки, тихо бурмочучи крізь зціплені зуби.

— З тобою все гаразд? — спитав він.

— Не знаю! Я була у винарні, а потім... Тефт! Що з ним сталося?

— Ми не знаємо. Ти бачиш Фендорану?

— Ні, її ніде немає. Мій розум наче в тумані. Як це — бути сонним? Я, здається, сонна, — вона зморщилася. — Ненавиджу це відчуття.

Прийшов захеканий Рлайн, навколо якого крутилася стривожена мати Каладіна.

— Келе, я проходив повз людей у залі, вони кричали. У вежі Сплавлені. Це черговий набіг.

— Чому ми не отримали повідомлення телестилеграфом? — запитав Каладін.

— Вони не працюють, — сказала мати. — Ми намагалися написати її світлості Навані, щойно прибули ці Променисті. Активували телестиль, але нічого не відбулося. Він просто впав.

Каладін похолов. Він проштовхнувся повз Рлайна і пішов через коридор до сімейної вітальні. Вона мала вікно, за яким було видно вечірнє небо. Сонце вже зайшло, проте світло, що згасало, осяяло небо, і він побачив, як до вежі спускалися сотні летючих фігур у довгому одязі, заряджених Пустосвітлом.

— Ти помилився, Рлайне, — сказав Каладін. — Це не набіг. Це вторгнення.

Кілька жінок зібралися довкола Руда — він дихав, але був непритомний. Навані дозволила іншим розбиратися з Прядильником світла. Вона перечитала рядки, які написав примарний спрен.

Родич. Третій спрен-Виковувач уз. Отже, він не мертвий, і навіть не спить. Але чому він мовчав понад рік? Чому дозволив усім вважати себе мертвим?

Навані підняла телестиль, який упав на папір, повернула самоцвіт, але нічого не відбулося — фабріал ніби помер.

«Вороги, — написав Родич. — Вони щось зі мною роблять».

Навані кинулася до своєї сумки з телестилями, яка зазвичай була в однієї з її підопічних писарок. Кожен телестиль лежав там у шкіряному чохлі в ряд так, що рубіни було видно через проріз у шкірі. Дюжина найважливіших телестилів.

Жоден з них не блимав. Дійсно, два, які вона витягнула, не відповіли, коли вона повернула рубіни. Вони були мертві, як той, що лежав на столі. Вона глянула на Руда, що розкинувся на підлозі. Каламі перевіряла очі — вона була дочкою офіцера, і її вчили польової медицини. Вона вже послала одну з дівчат по Вістрехода.

Напад. І немає телестилів для передавання повідомлень? Бурі, це ж буде хаос!

Навані встала. Якщо буде хаос, то хтось повинен боротися з ним.

— Солдати, ви мені потрібні! Телестилі не працюють. Хто з вас найшвидший бігун?

Писарки здивовано зиркнули на неї, і всі троє її солдатів, які охороняли бранця в іншій кімнаті, підійшли. Чоловіки перезирнулися, потім один із солдатів підняв руку:

— Я, напевно, найшвидший, ваша світлосте.

— Добре, — Навані кинулася до столу і витягнула аркуш паперу. — Збігай на перший поверх — по сходах, а не на ліфті, — до штабу розвідників біля другого сектора. Ти ж знаєш місце, де ми займаємося картографією рівнин? Добре. Нехай вони мобілізують усіх гінців, які зараз на місці. Хай пошлють когось до кожного з семи гарнізонів вежі з копією цього повідомлення. Усі гінці, що залишаться, а також усі писарки хай зберуться на другому поверсі в картографічному кабінеті, я буду там. Це найбезпечніше місце, яке можу пригадати просто зараз.

— Так, ваша світлосте.

— І попередь, щоб діяли швидко! — наказала Навані. — У мене є підстави вважати, що буде небезпечний напад.

Вона написала на папері кілька інструкцій, наказавши сімом гарнізонам розгортатися відповідно до одного з заздалегідь визначених планів, а потім додала поточну фразу-пароль. Відірвала шмат паперу, дала солдату, і той миттю побіг.

Потім написала те саме повідомлення і відправила його з другим за швидкістю солдатом, наказавши бігти іншим шляхом. Коли він пішов, відправила останнього солдата до Вітробігунів. У вежі мало залишатися близько двадцяти з них — чотири повних лицарі та їхні зброєносці.

— Але ваша світлосте, — сказав охоронець, беручи в неї записку, — ви залишитеся без охорони.

— Я впораюся. Іди!

Він вагався, можливо, намагаючись визначити, чи буде Далінар більше гніватися на нього за те, що покинув Навані, чи за непокору їй. Нарешті побіг.

«От бурі, — подумала вона, дивлячись на непритомного Руда. — А якщо вони можуть зробити з іншими Променистими те, що зробили з ним? Як вони його знайшли?» Її занудило від передчуття. А якщо те, що сталося з ним, було не метою, а побічним ефектом того, що відбувалося з телестилями?

— Зберіть наші речі, — сказала вона писаркам. — Переходимо до картографічного кабінету.

— Руд... — почала Каламі.

— Доведеться його покинути. Залиш записку про те, куди ми пішли.

Вона увійшла в меншу кімнату. Ув’язнений Даббід повалився зі стільця і скорчився на підлозі. Він заворушився, і кайдани на його ногах дзенькнули.