Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 118)

— Твої слова багато значать для мене, Келе. Справді, — сказав Рлайн.

Вони трохи посиділи в тиші.

— Отже... — зрештою промовив Тефт. — Даббід.

— Я бачив його вчора, — сказав Рлайн. — Він був на полях, але працював мало. Трохи поблукав, допоміг, коли я попросив його виконати доручення. Потім зник.

— А сьогодні ти його не зустрічав? — запитав Тефт.

— Ні, але вежа велика, — Рлайн обернувся, глянувши на щось, чого Каладін не бачив. — До речі, сьогодні поганий день — можна заблукати...

— Ти про що? — спитав Тефт, насупившись.

— Вічновій? — спитав Рлайн. — А, точно. Ви ж не чуєте ритмів. Не можете відчути, коли він проходить.

Каладін знову забув. Буря забери, перебуваючи тут, у вежі, він почувався сліпим. Він утратив здібність, яку мав завжди, — подивитися на небо і зрозуміти, чи не насувається буря.

Тефт пробурчав і нарешті покликав одну з офіціанток, щоб замовити червоного вина для Рлайна.

— Наскільки нам слід турбуватися про Даббіда? — запитав Рлайн. — Не знаю, — відповів Каладін. — Лопен завжди доглядав за ним. Я хочу, щоб Даббід приєднався до мого з Тефтом задуму. Ми хочемо допомагати таким, як він. Як ми.

— Гадаєш, від цього він заговорить? — запитав Рлайн.

— Принаймні думаю, що розповіді інших могли б йому допомогти.

— Сер, не зрозумійте неправильно. Але... хіба вам це допомогло?

— Ну, навіть не знаю...

Каладін опустив погляд на стіл. А й справді, чи допомогла йому бесіда з Норілом?

— Він уникає нашого товариства, — сказав Тефт.

— Я не міг. Зайнятий був, — огризнувся Каладін.

Тефт байдуже глянув на нього. Бурекляті сержанти. Завжди чують те, що ти не казав.

— Спочатку треба продумати й запустити програму, — продовжив Каладін. — Знайти всіх, кого замкнули в темних кімнатах, і допомогти їм. А тоді вже зможу відпочити.

— Вибачте, сер, — сказав Рлайн, — але хіба вам не потрібно те саме, що і їм? Можливо, участь і була б відпочинком.

Каладін відвернувся і побачив, що Сил, яка сиділа на його плечі, дивилася на нього так само пильно, як і Тефт. Вона навіть вдягнулася у зменшену копію форми Четвертого мосту... Йому здалося чи форма була синішою, ніж решта її тіла? В міру того як їхні узи поглиблювалися, вона все більше ставала частиною цього царства, а тому різноманітність, деталі та відтінки її подоби покращувалися.

Можливо, вони мали рацію. Можливо, йому варто частіше зустрічатися з людьми після бойового шоку. Він просто не був упевнений, що заслуговує того, щоб відривати від них ресурси чи час. Каладін досі мав сім’ю. Підтримку. Він не був замкнений у темряві. Як він міг турбуватися про себе, коли інші потребували його?

Він зрозумів, що друзі не відмовляться від своїх ідей. Усі троє разом тисли на нього.

— Ну добре, — сказав Каладін. — Я прийду на наступну зустріч. Усе одно думав про це.

Вони діяли так, ніби він уникав допомоги. Але він пішов у відставку, як того вимагав Далінар. Почав працювати лікарем. І мав визнати, що це справді допомагало. Бути із сім’єю, спілкуватися з батьками, знати, що вони хочуть бути з ним, він їм потрібен... Це допомагало ще більше.

Однак цей проект — пошук таких, як він, полегшення їхніх страждань... це допоможе найбільше. «Важить сила, а не слабкість». Він почав розуміти цю частину своєї першої присяги. Виявити в собі слабкість, але не соромитися її. Через цю слабкість він міг допомогти так, як ніхто інший.

Коли Каладін визнав це, Сил трохи яскравіше засвітилася на його плечі, і він відчув тепло всередині. Звичайно, його власна темрява нікуди не поділася. Він продовжував бачити кошмари. А днями, коли один солдат дав йому списа, той... ну, в Каладіна почалася паніка. Ця реакція нагадала йому про те, як він відмовився тримати спис, коли вперше тренував Четвертий міст у безодні.

Його хвороба з’явилася раніше. Він ніколи не лікував її, а просто продовжував накопичувати стрес, біль, проблеми.

Якщо все піде добре, можливо, йому більше не доведеться брати до рук спис. І, можливо, йому й так буде добре. Він усміхнувся Рлайну:

 — І справді допомагає. Гадаю... гадаю, що, ймовірно, я зможу вперше в житті знову стати самим собою.

Венлі побачила той самий момент, коли вежа пала. Рабоніель стояла, поклавши руки на колону, і несамовито сяяла Пустосвітлом. Колона, своєю чергою, засяяла власним світлом — яскраво-білим, зі слабким зеленкувато-блакитним відтінком. Це світло, здавалося, не відповідало тим видам самоцвітів, що були вмуровані в колону. Вежа чинила опір.

З коридору пролунав сигнал тривоги — вторгнення помітили. Рабоніель не рушила з місця, а Венлі притиснулася до стіни, намагаючись не наступати на трупи. У цю мить сотня співунів у буремній подобі вискочила в коридор.

Крики людей, дзвін металу, тріск. У будь-яку мить могли з’явитися Променисті й пронестися через загони Владних та Глибинних, як спалах блискавки крізь нічну темряву. Рабоніель продовжувала роботу, спокійно наспівуючи в ритмі, якого Венлі не знала.

І нарешті це сталося: Пустосвітло перетекло з Рабоніель у колону. Воно влилося в незначну ділянку величної конструкції, заповзло у вмуровану групу гранатів.

Рабоніель відсахнулася, і Венлі встигла підбігти й зловити її, не давши впасти додолу. Рабоніель обм’якла, її очі заплющилися, а Венлі міцно притиснула її до себе, налаштувавшись на Ритм жаху.

У коридорі зовні все ще лунали крики.

— Усе зроблено? — тихо запитала Венлі.

Рабоніель кивнула, потім випрямилася і промовила до інших співунів, які зібралися в тунелі, що вів до печер:

— Вежа не повністю підкорилася, але я досягла початкової мети. Захист вежі активувався й обернувся на нашу користь. Променисті не зможуть битися. Ідіть. Дайте сигнал шанай-ім. Захопіть місто.

39

Вторгнення

Однак, хоча ти й розмірковуєш не як смертний, ти їхнього роду. Сила Сколка Одіозума небезпечніша, ніж розум, що стоїть за ним. Особливо тому, що Інвеститура, здається, набуває власної волі, коли її не контролюють.

Тефт обм’як і звалився, ніби раптом утратив здатність рухатися: голова вдарилася об стіл, а рука безсило повисла, штовхнувши порожній кухоль, і той упав на підлогу.

Каладін на мить розгубився. Ніби розум щось пригнітило і якась темна сила намагалася задушити його. Він глибоко вдихнув і стиснув зуби. Не зараз. Він не дозволить зрадницькому розуму заволодіти собою! Його друг у біді.

Каладін відштовхнув пригніченість, за мить підскочив до Тефта, розстебнув комір і притиснув пальці до сонної артерії.

«Хороший пульс, — подумав Каладін. — Не відчуваю аритмії, не бачу жодних пошкоджень на тілі. — Він відтягнув повіку великим пальцем. — Розширені зіниці. Конвульсії, тремор, втрата зору».

— Бурекляття! — Рлайн швидко вийшов з кабінки.

Люди, що сиділи за столами поряд, підскочили з переляку, потім пішли подивитися, що сталося. Спрени потрясіння, схожі на трикутники, які ламалися, з’явилися навколо них.

— Каладіне, що з ним? — спитав Рлайн.

Каладін відчув знову те саме — гнітючий морок і темряву. Відчуття було більш зовнішнім, ніж зазвичай, але протягом останніх місяців він дізнався, що бойовий шок може мати різні форми. Він поступово зрозуміє, як протистояти йому. Але пізніше. Не зараз.

— Нехай люди відійдуть, — спокійно сказав Каладін Рлайну. Не тому, що справді був спокійним, а тому, що батько навчав його: спокійний лікар вселяє довіру. — Дайте нам трохи повітря. Він дихає, пульс нормальний.

— З ним усе буде гаразд? — Рлайн простягнув руки, щоб змусити людей відступити.

У його голосі чувся сильний акцент паршенді, що означало, що він співав у суворому ритмі.

Каладін тримав Тефта за руку, визначаючи, чи немає ознак епілепсії.

— Думаю, що це може бути напад, — сказав Каладін, помацавши в роті Тефта. — Деякі залежні від вогнемоху можуть мати напади під час ломки.

— Він не торкався моху вже протягом декількох місяців.

«Він так каже, — подумав Каладін. Однак були деякі ознаки, хоча до Каладіна він зазвичай приходив чистим. — Щелепи не стиснуті. Небезпеки для язика немає». Але все ж краще тримати його обличчям набік, на випадок блювання. І так, він тремтів, м’язи рук ледь посмикувалися.

— Може, свого роду ускладнення, — сказав Каладін. — Деякі наркомани відчувають їх роками.

«Але не судоми».

— Якщо це не ускладнення, то...

— То що? — запитав Рлайн, коли власник винарні саме проштовхнувся крізь натовп, щоб поглянути, що відбувається.

— Інсульт, — сказав Каладін, ухвалюючи рішення. Він підліз під Тефта і перекотив його обм’якле тіло на плечі, потім встав із кректанням. — Тут я не можу багато зробити, але в клініці є препарати для розрідження крові. Якщо це інсульт, вони іноді допомагають.

Рлайн потягнувся, щоб узяти Тефта за руку:

— Може, підемо до Вістреходів? У них є клініка поруч, на ринку. Каладін почувався по-дурному. Звичайно. Набагато кращий варіант. Він кивнув.

— Я допоможу тобі його нести, — запропонував Рлайн.