Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 116)

«Треба було частіше навідувати його, — подумав Каладін. — Бути кращим другом». Йому здалося, що він нарешті зрозумів почуття Рлайна.

Він підвівся і кивнув Тефтові, який знову тер чоло.

 — З тобою все гаразд? — запитав його Каладін.

 — Так.

— Знову тягне? — здогадався Каладін.

Тефт знизав плечима:

— Я гадав, головні болі минули кілька місяців тому. Здається, вони знову повернулися.

Венлі вдарила людського солдата головою об кам’яну стіну, і кістка тріснула з нудотним звуком, наче дерев’яна оболонка. У спалаху червоної блискавки від однієї з буремних подоб вона побачила, як очі солдата скосилися, а зіниці розширилися. Але він зачепився за неї, шкрябав ножем її панцир, і тому — під впливом Ритму паніки — вона знову вдарила його головою об камінь.

Цього разу він упав і застиг. Вона присіла над ним, важко сапаючи, і потім раптом відчула, що не може дихати. Задихаючись, вона захрипіла і відсмикнула руки. На мить єдиним звуком, який чула, був її ритм.

Чоловік, помираючи, сіпався на землі. Вона майже не відчувала болю від рани, яку він завдав їй збоку голови. Всередині Тембр гуділа в Ритмі згуби.

«Я не хотіла... — подумала Венлі. — Я...»

Раптом звуки знову повернулися. Венлі здригнулася, озираючись. У розпалі боротьби вона не звертала уваги ні на що довкола. Тепер її приголомшила напружена битва біля входу до печери. Вона зіщулилася, намагаючись осмислити те, що відбувалося.

— Телестиль! — вигукнув хтось у Ритмі наказу. — Не дайте їм...

Рабоніель раптом кинулася в гущу шаленої сутички. Інші утворили мішанину кінцівок і тіней, але вона, здавалося, виділялася, підсвічена ззаду багряним світлом Вічновію. Рабоніель ступила прямо на виставлений спис, але коли зброя врізалася в неї, вона відразу ж перетворилася на порох.

Вона обійшла солдата і наблизилася до жінки біля стіни печери. Та незграбно крутила в руках сяйнистий рубін. Тонкий клинок Рабоніель — коротший за меч, вузький і загострений, наче шип, — простромив підборіддя людської жінки. Рабоніель висмикнула клинок, потім повернулася до солдата, який витягнув поясний ніж. Вона видихнула на нього, і щось чорне злетіло з її губ — воно почало дряпати обличчя чоловіка, змусивши його відступити.

Рабоніель вирвала телестиль з рук мертвої жінки, потім мимохіть витерла клинок хусточкою. Побачила Венлі, що стояла на колінах поруч.

 — Твоє перше вбивство, дитя? — спитала Сплавлена в Ритмі насмішки.

— Та... так, о Стародавня.

— Я гадала, що твій вид бився з людьми на Розколотих рівнинах протягом багатьох років.

— Я була вченою, о Стародавня. І не брала участі в битвах.

— Не давай їм повалити тебе на землю, — порадила Рабоніель. — Ти Владна, тому навіть у подобі посланниці сильніша за більшість людей, тож користайся з цього. І носи ніж, заради Адо.

— Я... Так, Стародавня. Я не бачила, що він підкрався до мене. Тобто... Я подумала...

Що могла лишатися осторонь, як завжди робила в часи слухачів. Навіть у битві під Нараком, де вони втратили багатьох, вона не брала безпосередньої участі. Вона не втратила розум через спрена, який поселився в ній, і переконувала себе, що це завдяки силі волі. Насправді вона завжди була егоїстичною й амбітною.

Тембр заспокійливо запульсувала, але Венлі не могла прийняти це почуття. Вона не мала жодної любові до людей — істот, які вбили тисячі з її народу. Хоча Венлі й сама прирекла на смерть багатьох слухачів.

Вона не хотіла нікого вбивати. Більше не хотіла. Вона піднялася на ноги, похитуючись. Поблизу співуни захопили й добивали останніх людей-солдатів, поки Вічновій бушував зовні, заливаючи червоним світлом вхід до печери. Венлі відвернулася від видовища смерті, почуваючись ніяково. Чого вона очікувала, вирушаючи на цю місію? Чого сподівалася досягти тут? Встановити контакт з Променистими, жорстоко вдираючись на їхню базу? Шукати союзників під час різанини?

Ні. Жоден з варіантів. Вона просто намагалася залишатися сухою під час бурі. Рабоніель дістала сферу з Буресвітлом, коли група Глибинних розвідників нарешті з’явилася зі скелі, вислизнувши знизу, наче примари.

— Як так? — запитала Рабоніель. — Ви сказали, що знищили охоронців біля цього входу.

— Так і було, — відповів розвідник у Ритмі страждання. — Мабуть, це патруль, який прийшов їх перевірити. Ми не чули їх через каміння, поки не стало запізно.

— Ми гадали, що вони всі перебувають вище. Нам шкода, — додав інший.

— Жалість не має сенсу, — сказала Рабоніель. — А прорахунки — остання помилка багатьох мертвих. Другого шансу не матимемо. Ніколи. Переконайтеся, щоб решта шляху була вільною.

Вони знову загуділи в Ритмі страждання, потім зникли під кам’яною долівкою печери. Солдати вишикувалися, і Рабоніель покрокувала всередину, не дивлячись, чи пішов хтось за нею.

Загін залишив гуркіт бурі позаду й рушив угору. Хоча вони увійшли в печеру на середньому рівні, через вхід у високогірній долині, шлях до самої вежі мав зайняти ще кілька годин. Напружених годин, сповнених надії, що більше не буде помилок чи непомічених людських патрулів. І що ніхто не завважить мовчання мертвих.

Стривожена, Венлі йшла й гадала, що гірше: відчуття первісного жаху, яке пронизало її, коли почула позаду людину, чи зловісне відчуття, коли бачила, як згасло світло в людських очах.

38

Ритм жаху

Ти не відчував того, що відчував я. Ти не пізнав того, що знаю я. Ти відмовився від того шансу — і, я гадаю, це було мудре рішення.

У супроводі кількох учених і цілого загону солдатів Навані прибула на місце вибуху. Він виявився менш руйнівним, ніж вона боялася побачити, читаючи початковий звіт, переданий телестилеграфом: тільки двоє загиблих і знищений вміст лише однієї кімнати у вежі.

І все одно подія дуже хвилювала. Загинули Нем і Тална, майстри з виготовлення лінз, фахівці з астрономії та самоцвітів. Зруйнована кімната була їхньою спільною лабораторією. Знищено обладнання вартістю в тисячі броамів. І ще одна неоціненна сфера.

Сфера Сета з Пустосвітлом, яку Ґавілар вважав найважливішою з усіх своїх дивних сфер. Коли Навані стояла в коридорі біля зруйнованої кімнати, вдихаючи дим і слухаючи плач прибиральниці, яка першою кинулася на допомогу, почувши вибух, то мала погане передчуття.

Вона якимось чином стала винуватицею трагедії, попросивши двох жінок вивчити цю сферу. Тепер вона, напевно, втратила сферу, а також життя двох досвідчених учених. О бурі! Що сталося?

Охоронці хотіли, щоб якийсь учений оглянув кімнату, щоб виключити інші можливі небезпеки, перш ніж впустити Навані. Королева, напевно, могла б наказати їм відійти, але вони просто робили все можливе, щоб захистити її. Тож вона дозволила Рушу зайти першою. Навані сумнівалася, що щось небезпечне могло пережити те, що здавалося повним руйнуванням, але, знову ж таки, ніколи не чула такого, щоб фабріали чи сфери вибухали.

Через деякий час Рушу вислизнула з кімнати й кивнула. Навані увійшла, оглядаючи уламки, і під її туфлями заскреготіло розбите скло. На місці столів лежали напівзотлілі дошки. Трупи були вкриті кількома закривавленими простирадлами. Не два простирадла, а цілих п’ять. На два тіла. О бурі!

Навані пробиралася обережно, оминаючи великі шматки битого скла. Дим заволік майже все довкола. Цивілізовані люди нині використовували для освітлення сфери, і вона рідко розпалювала вогнище. Сморід диму свідчив про небезпеку.

Якщо щось і вціліло в такому місиві, Навані цього не помітила. І, звичайно, ніде не було ніяких ознак дивної сфери.

Рушу підійшла до Навані:

— Я... планувала повечеряти з Талною цього тижня, — прошепотіла вона. — Ми... збиралися поговорити про показники погоди...

Навані перевела дух:

— Я хочу, щоб ти дещо зробила для мене, Рушу. Зроби опис усього, що є в цій кімнаті. Не дозволяй солдатам зрушити жодного шматочка скла. Прослідкуй, щоб тіла забрали та потурбувалися про них як годиться, але в іншому хай кімната лишиться недоторканою. Потім вивчи кожен дюйм. Збережи кожен папірець. Кожну розбиту лінзу чи тріснуту мензурку.

— Як забажаєте, ваша світлосте. Але... якщо дозволите запитати... чому? Що ви сподіваєтеся знайти?

— Ти коли-небудь чула, щоб нещасний випадок з фабріалом викликав такий вибух?

Рушу стиснула губи й задумалася на хвильку.

— Ні.

— Я дещо знаю про те, з чим вони могли працювати. Потім поясню тобі. А тепер переконайся, що це місце захищене. І, будь ласка, не відволікайся, Рушу.

Подвижниця знову глянула на накриті тіла.

— Сумніваюся, що цього разу виникне проблема, ваша світлосте. Навані кивнула й вийшла з кімнати, попрямувавши до місця, де утримували бранця — мовчазного юнака, який проніс рубін. Вона також послала по кількох Променистих, щоб ті сказали, чи впізнають його. Жінка не знала, чи був вибух пов’язаний із загадковими повідомленнями, які вона отримувала, проте останнім часом у вежі точно відбувалося щось дивне. І вона вже втомилася чекати на відповіді.

Доки минула друга година — судячи за Ритмом миру, — ноги Венлі боліли, її дихання збивалося від підіймання, Як Промениста, вона могла використовувати Буресвітло для повернення сил. Але це було б занадто небезпечно.

Вона мусила задовольнятися Силою, яку давала Владна подоба. Звісно, це краще, ніж бути звичайною співункою. Однак решта загону, що перебували в буремній подобі, були сильнішими за неї, а Рабоніель підтримувала агресивний темп.