Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 108)

Мая була важчою, ніж здавалася, бо її тіло складалося з товстих шнурів, тугих і щільних, наче м’язи. І все ж, навіть на початку подорожі, слід було докласти зусиль, щоб посадити її в сідло. Це значно полегшило подорож, оскільки вона спокійно сиділа на коні й слідувала за іншими. Крім того, Адолін визнав, що почувався краще, коли Баский наглядав за нею. Ришадіум усе розумів. Треба особливо турбуватися про ту, яка лишила частинку себе на полі бою.

Вони вирушили в дорогу на цілий день, і Адолін очолював колону, хоча Ґодеке і його спренка провели розвідку попереду. У похмурого Вістрехода не лишилося Буресвітла — останнє вони використали минулої ночі, створюючи запаси їжі, яких вистачить на зворотний шлях. Але Ґодеке практикувався в розвідці, коли відпрацьовував навички Променистого.

На початку Адолін намагався виробити остаточну стратегію звернення до спренів честі. Інші мали рацію: ідеї, які він виклав, навряд чи спрацюють. Отже, він почне з листів. Але чи можна розробити резервний план? Проте нічого не спадало на думку, і до полудня він утратив будь-яке відчуття спокою і задоволення, яке знайшов вранці, побувши із Шаллан. З величезним зусиллям він втримався від того, щоб не огризнутися, коли Фелт підійшов ззаду. До цього часу іноземний розвідник був стабільною та цінною частиною місії. Фелт, можливо, став не таким спритним, як колись, але, здавалося, мав шосте чуття під час подорожей невідомими місцями.

— Ясновельможний!

Фелт надягнув старого капелюха з обвислими крисами. Він успадкував його від Башина, коли той звільнився зі служби, і тепер носив на пам’ять. Хоча капелюх і не відповідав уставу, це було однією з небагатьох речей, які сходять з рук для такої людини, як Фелт.

— Ці люди повернули на південь. Схоже, вони більше нас не переслідують.

— Справді? — здивувався Адолін. — Чому саме зараз?

— Угу. Здається дивним, хоча я не можу точно визначити чому.

Адолін оголосив зупинку на перерву та перекус. Меріт підійшов, щоб розвантажити Баского і дати йому відпочити, а Адолін послідував за Фелтом у хвіст невеликої колони. Вони піднялися на невеликий скельний виступ з обсидіану. Тендітні скляні рослини тріскалися і розбивалися під ногами, спрени життя розбігалися в усібіч. Тут вони могли спостерігати за переміщеннями тукарі через підзорні труби.

Дивна група людей тепер була так далеко, що він ледве зміг їх розгледіти у тьмяному пейзажі Гадесмару. Вони справді повернули на південь.

 — Навіщо їм переслідувати нас усю дорогу? І тепер вони просто здалися? — спитав Адолін.

— А може, вони й не гналися за нами. Могли просто йти в цьому ж напрямку. Це пояснило б, чому вони завжди намагалися триматися подалі від нас і не наздоганяти.

Обґрунтоване зауваження — насправді, якби ці люди не здалися йому такими незвичайними при їхній першій зустрічі, Адолін, імовірно, припустив би це із самого початку. Йому ж не здалося дивним, що Нотум подорожував тим самим шляхом. Чому він має так сильно перейматися через цих людей?

«З ними справді щось не так, — подумав Адолін. — Те, що вони нишпорили так близько, і те, як спостерігали за нами...»

Адолін поглянув на них через підзорну трубу, хоча на такій відстані зміг розгледіти не більше ніж тіні фігур з факелами в руках.

— Ну, схоже, вони насправді йдуть звідси, — сказав він Фелту, повертаючи підзорну трубу. — Приглянь за ними про всяк випадок, поки ми їстимемо.

Адолін був на півдорозі до початку колони, як раптом усвідомив правду.

Вейл опустила кришку скрині з комунікаційним кубом, потім замкнула її на замок. Вона не завжди могла розраховувати, що шпигун покладе кубик не тим боком після того, як візьме його, тому — використовуючи трюк, якого навчилася від Тин дуже давно, — трохи посипала його пудрою.

Наскільки було видно, за всю поїздку його ніхто не потривожив. Їй потрібно знайти спосіб використати куб як приманку, спокусливо залишивши його без нагляду. Розмірковуючи про це, вона підійшла і взяла в Ішни миску з кашею. Вейл зібралася з духом, щоб з’їсти цю Душезакляту річ. Вона повинна була змусити Променисту взяти на себе їжу. Солдати звикли харчуватися жахливими пайками в польових умовах, хіба ні? Промениста вважатиме за честь з’їсти ці помиї. Це зміцнить її характер і...

Повз неї пробіг Адолін.

Промениста впустила миску і схопилася на ноги. Так біжать на бій. Вона кинулася за ним, рефлекторно намагаючись викликати свій Сколкозброець, що, звичайно ж, не спрацювало. Не тут, у Гадесмарі.

Адолін піднявся на вершину виступу, де Фелт досі спостерігав за їхнім тилом. Промениста почала підійматися, і до неї приєдналися ще двоє солдатів Адоліна. Інші Променисті та агенти — навіть Каменестражниця Зу, яка завжди здавалася такою нетерплячою і збудливою, — просто стояли, дивлячись їм услід із розгубленими виразами облич.

На вершині виступу вона побачила Адоліна, напруженого і настороженого, який щось роздивлявся в підзорну трубу.

— Що сталося? — запитала Промениста.

— Вони переслідували не нас, — сказав Адолін. — Залиш одного або двох спренів наглядати за табором, а потім веди всіх інших за мною! Будьте готові до бою!

З цими словами він зістрибнув з виступу. Його чоботи гепнули по каменю внизу. Бурі! Він же пам’ятає, що на ньому немає Сколкозбруї? Адолін кинувся бігти до далекого каравану тукарі, притримуючи меч у піхвах на поясі.

Промениста стояла на виступі, приголомшена. Невже Адолін збирається пройти весь шлях пішки до...

Ззаду прогримів звук каменю, що кришився. Промениста підскочила із місці, оглядаючи сусідні утворення, шукаючи якусь лавину. Тільки годі зрозуміла, що це був цокіт копит по обсидіану на великій швидкості, коли Баский проскакав повз. Охоплена панікою, Мая вчепилася в його гриву двома руками, але припаси з нього, схоже, вже зняли.

Ледве сповільнивши кроки, Адолін схопив віжки, що звисали, коли Баский зупинився поруч із ним. Адолін зробив дивний стрибок з бігу, а потім скочив у сідло позаду Маї — підсвідомо Промениста не повірила, що такий маневр узагалі можливий.

— От іржавець! — вилаявся Фелт, опускаючи підзорну трубу. — Звідки кінь дізнався про це? Хтось чув, як великий князь Адолін свистів, закликаючи його?

Решта солдатів похитали головами.

— Рушаймо! — наказала Промениста. — Візьміть в’ючних коней і відправте вершників за ними! Я попрошу Фрактала доглянути за нашими речами. Усім іншим приготуватися до відходу!

Вона зібрала їх усіх і повела за собою. На її думку, за навдивовижу короткий проміжок часу. Троє солдатів на конях кинулися в погоню за Адоліном, але вони були набагато повільнішими, ніж ришадіум. І як така велика тварина бігла так швидко!

Промениста рухалася пришвидшеним маршем поряд із Ґодеке і Зу, і вони випередили Корчаку і деяких спренів. Однак, хоча навчання Променистої з Адоліном протягом останніх дванадцяти місяців передбачало неабияку її витримку, вона до цього не робила жодних вимушених маршів.

Вона звикла покладатися на Буресвітло. З ним могла бігти з усіх ніг не втомлюючись. Ґодеке міг ковзати попереду них, рухаючись по каменю, як по льоду. Та в них не залишилося Буресвітла, тому вони рухалися так швидко, як могли. Що там сказав Адолін? Що ці дивні люди не стежили за загоном Адоліна? То за ким же вони тоді стежили?

І вона зрозуміла майже відразу. Люди трималися близько, завжди на виду і, здавалося, хотіли обігнати групу, але так і не наважилися. Сьогодні вони повернули, прямуючи на південь.

У тому ж напрямку, куди вирушив Нотум.

Їхати позаду Маї, що чіплялася за шию Баского, для Адоліна було не особливо зручно. На щастя, ришадіум не потребував особливих вказівок.

Адолін низько нахилився, міцно тримаючи віжки й відчуваючи ритм ударів копит Баского по обсидіановій скелі. Напевно, тукарі планували напасти на Нотума незабаром після того, як його загін покинув портове місто. Але утрималися, як тільки побачили, що група Адоліна рушила тим самим шляхом. Імовірно, остерігалися, що Адолінова команда стане на захист Нотума.

Вони трималися поруч, не наважуючись нападати. Поки нарешті Нотум не повернув на південь, тоді як Адолін продовжував рухатися на захід. Баский уже сильно спітнів, коли вони наблизилися до каравану. Тукарі залишили кількох людей охороняти припаси й послали за Нотумом велику групу зі смолоскипами. Адолін проігнорував тих, хто охороняв запаси. Він нахилився нижче до шиї коня, однією рукою обхопивши Маю за талію, сподіваючись, що помиляється і його побоювання не виправдаються.

Наближаючись, Адолін тривожився все дужче. Різке світло факелів вдарило в очі. Фігури щось кричали.

— Коли ми туди дістанемося, тримайся якомога далі від бою! — сказав Адолін коню. Баский пирхнув на знак незгоди.

— Мені потрібно, щоб ти витягнув мене звідси, — сказав Адолін. — А для цього тобі потрібно перевести дух.

Ришадіуми були набагато більші за звичайних бойових коней і розвивали швидкість, яка, здавалося, кидала виклик їхнім разючим розмірам. Однак вони не були створені для довгого бігу галопом.

А Адолін не був створений для того, щоб битися з великою групою людей наодинці. Решта залишилися далеко позаду. То яким буде план? Якщо Нотум справді втрапив у біду, Адолін не зможе протистояти десятку чи більше ворогів без своєї Сколкозбруї.

Він під’їхав ближче, роздивляючись чоловіків у щільних візерункових шатах тукарі, що тримали в руках смолоскипи й мечі — короткі одноручні абордажні шаблі з крутим вигином. Звичайна зброя для рубання, яку зазвичай вішають на пояс. Тільки у двох ворогів були щити. Про броню навіть не йшлося, хоча він помітив кілька списів, про які йому слід було пам’ятати.