Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 109)
Вони стояли великим колом, оточивши щось у центрі. Адолін зціпив зуби й колінами підштовхнув Баского ближче, щоб краще все роздивитися. Спрени... ухилялися від питань про те, чи можна їх якось убити в Гадесмарі. Він бачив, що в них є зброя, і під час попередньої подорожі матроси Нотума визнали, що спрена можна поранити, і він відчуватиме біль.
«Убити» їх — означало заподіяти їм такий сильний біль, що їхній розум знищиться, і вони стануть схожі на мертвооких.
Прародителю бур! Наблизившись, Адолін зрозумів достатньо, і його найгірші побоювання виправдалися. У центрі кола, на землі, скорчившись, лежала світна фігура, зв’язана мотузками. Більше десятка жвавих тукарі невпинно кололи спрена списами та мечами. Супутники Нотума — троє Шукачів — стояли рядком зв’язані. Можливо, вони стануть наступними, кого піддадуть тортурам.
На щастя, у нападників не виявилося луків, тож Баский проскочив повз них без пригод. І правда, судячи з їхніх поз і відсутності дисципліни, Адолін усе більше переконувався, що це була радше ватага злодіїв, ніж загін солдатів. Навіщо їм нападати на спрена честі? Як вони взагалі потрапили в Гадесмар?
Адолін натягнув віжки, як тільки під’їхав на безпечну відстань. Він сподівався схопити когось із тукарі, але ті залишилися скупченими — двадцяті, людей зі смолоскипами, списами, мечами. Кинувши короткий погляд на Адоліна, вони знову почали штрикати Нотума.
Буря забирай! Як довго може протриматися спрен честі за таких тортур? Адолін озирнувся, шукаючи допомогу, і помітив удалині кілька фігур на конях, що наближалися. Але пройдуть дорогоцінні хвилини, перш ніж допомога наблизиться. Поставити під загрозу місію або вирушити рятувати Нотума самому?
«Під яку загрозу? — подумав він. — Ти навряд чи розумієш, що робиш тут. Доставити кілька листів зможе і будь-хто інший. У тебе самого — лише мундир і меч, Адоліне. То використовуй їх».
Він зістрибнув з Баского.
— Якщо все піде погано, відвези Маю до решти, — сказав він коню. — Я збираюся затримати цих людей.
Баский знову пирхнув. Він звик вступати в бій разом з Далінаром.
— Ні, — сказав йому Адолін. — Тебе можуть поранити.
Мая схопила його за плече напруженою рукою. Усю дорогу вона міцно трималася за гриву Баского, і він відчув від неї жах — можливо, через те, що вона рухалася так швидко. Він подивився на її подряпане обличчя і відчув, як вона стиснула його плече через мундир.
— Якщо я відверну цих людей, Має, чи зможеш ти дістатися до Нотума і звільнити його? — спитав Адолін. — Ти могла б скористатися одним з мечів у сідельних піхвах.
Її відповіддю був низький звук — наполовину гарчання, наполовину скиглення, — і вона ще міцніше стиснула його плече.
— Усе гаразд, — сказав Адолін, розтискаючи пальці спрена. — Це не твоя вина. Залишайся тут! Будь у безпеці!
Адолін глибоко вдихнув і витягнув свій дворучний меч із піхов на плечі Баского. Його меч-посох залишився в таборі, в ящику зі зброєю, разом зі щитом і шоломом. Тож найкращим варіантом проти цього наброду була зброя з найбільшою досяжністю.
Він підняв масивний меч — тонший за Сколкозброєць, але такий самий за довжиною і важчий. Багато фехтувальників, яких він знав, дивилися на ці мечі зверхньо, бо вони поступалися Сколкозбройцям, але з ними можна було застосовувати ті самі прийоми. А ще у дворучному мечі було щось
Він попрямував по чорній обсидіановій землі й почав кричати.
— Гей! — він відвів меч убік обома руками. — Гей, ви!
Це привернуло їхню увагу. Темні фігури відступили від Нотума, який нині нагадував купку тьмяного білого-блакитного кольору.
«Тоді добре, — подумав Адолін. — Треба тягти час». Йому не потрібно перемагати всіх двадцятьох — лише протриматися досить довго, щоб прибули його солдати й допомогли зрівняти шанси.
На жаль, навіть якщо ці тукарі не навчені бою, він був у вкрай невигідному становищі. У юності — тоді його голову переповнювали історії про те, як Сколкозбройні поодинці перемагали цілі роти, — він припускав, що зможе легко впоратися з двома або трьома супротивниками відразу. Він був жорстоко розчарований у цьому припущенні. Так, одна людина могла протистояти багатьом за належної підготовки — але це ніколи не було перевагою. Занадто легко потрапити в оточення й отримати удар ззаду, поки б’єшся з кимось іншим.
Хіба що вороги не знають, що роблять. Хіба що вони злякалися. Тоді можна перешкодити їм скористатися своєю перевагою. Він не переможе тут тільки тому, що перемагав усіх на дуелях.
Він переможе тому, що всі його опоненти вже програли.
— Гей, нумо поговоримо! — промовив Адолін. — У вас там спрен честі. Скільки ви хочете за нього?
Вони відповіли мовою тукарі, і, як і раніше, коли він підійшов до них у таборі, їхні пози виражали ворожість. Вони насувалися на нього з оголеною зброєю, а бородаті обличчя і густе волосся лише підкреслювали похмурий вигляд. Адолін помітив спренів очікування, схожих на величезних лургів, що вешталися за межами поля бою. Він навіть почув удалині виття спрена болю.
— Я не думаю, що ви погодитеся битися поодинці, — сказав Адолін. — Серія дружніх поєдинків? Я битимуся з вами м’якше, обіцяю!
Вони підходили все ближче і ближче, тепер їх розділяло лише кілька футів. Один списоносець ішов попереду інших. Списи були б найнебезпечнішою зброєю, а до тих, хто тримав абордажні шаблі, Адолін міг би дотягнутися.
— Гадаю, що ні, — зітхнув він.
Адолін кинувся вперед, міцно стискаючи дворучний меч. Він відбив удар списа чоловіка, що стояв попереду, потім з потужним замахом зніс йому голову.
Це важче, ніж іноді думають інші: навіть найгостріше лезо може застрягти в м’язах або у хребті. Має значення кут удару і доведення справи до кінця.
Не звертаючи уваги на пролиту кров, Адолін перейшов у полум’ястійку. Швидку. Грубу. Інші тукарі кинулися на нього, і Адолін обійшов їх, намагаючись триматися подалі від безладного строю. Його швидкі рухи вивели суперників з рівноваги, і вони кинулися врозтіч, намагаючись оточити його.
Тренування, на щастя, стали Адолінові в пригоді. Він знав, як продовжувати рухатися, при цьому стежачи за якомога більшою кількістю ворогів. Ненавчені солдати пересувалися групами, дозволяючи обходити їх із флангів і не підпускати до себе зі спини. І вони шарахалися вбік, коли Адолін робив потужні помахи мечем, більше для попередження, ніж власне атакуючи.
Він вивернувся вбік, деякі супротивники подивилися туди, а офіцер, який стояв за їхніми спинами, гаркнув наказ. Вони поплатилися за це відволікання. Адолін врізався в натовп ворогів з флангу, встромивши дворучний меч у бік одному з воїнів, потім ривком витягнув його і навідліг перерізав горло іншому. Одним випадом він розпатрав ще одного списоносця — головну ціль у цьому маневрі.
Противники закричали та в паніці кинулися врозтіч. Списоносець, якого він пронизав, закричав і, спіткнувшись, упав. Навіть звиклі до боїв могли злякатися надзвичайної жорстокості того, хто бився дворучним мечем. Адолінові вдалося зловити останнього тукарі, який забарився і не встиг утекти. Принц завдав сильного удару по його руці.
Тукарі завив, випустив зброю, і Адолін штовхнув його, витягуючи меч, який застряг у кістці. Принц із зусиллям вивільнив свій клинок, розбризкуючи кров, потім розвернувся всім тілом і широко замахнувся, змусивши інших від страху відскочити вбік. Це не був такий же витончений красивий танець, як на дуелі — те, що він любив. Вирувала бійня. На щастя, в цій справі він мав кілька хороших прикладів для наслідування.
Його найкращими союзниками були швидкість і залякування. Як він і сподівався, ці люди відреагували панікою на втрату кількох побратимів у результаті такої швидкої та жахливої атаки. Вони ухилилися від ударів замість того, щоб скористатися своєю чисельною перевагою. Закричали від шоку, гніву та страху, коли Адолін вступив у бій із наступним, ізолюючи супротивника від інших, щоб вони не могли кинутися на допомогу. Адолін завдав кілька швидких ударів поспіль, щоб вибити щит противника, а потім збив його з ніг ударом у ключицю.
Не найчистіше вбивство, звичайно, але кров на мундирі та обличчі Адоліна, мабуть, надала йому страхітливого вигляду, тому що тукарі відступили ще далі, кричачи щось своєю мовою. Тепер, на жаль, настала найгірша частина. Адолін намагався налякати їх, атакуючи найближчого супротивника, але вони не наважувалися вступати з ним у бій, натомість продовжували намагатися оточити його.
Поки ти один на відкритому місці, то просто триматися подалі від ворогів, які намагаються тебе оточити, — важке завдання. Він мусив зосередити всю свою увагу на відскоках назад, використовуючи підсікання, щоб відігнати ворогів, шукаючи лазівку в їхньому захисті, але постійно побоюючись, щоби хтось не опинився в нього за спиною. Адолін міг би це робити дуже довго, поки не втомиться, але врешті-решт вони виснажать його, і він сповільниться.
Він спробував іншу хитрість, перейшовши в каменестійку — захисну позу, яка дозволяла зберегти енергію. Поки вороги кружляли навколо, остерігаючись, наче шиплячої небесної мурени, і лишалося більше часу для прибуття підмоги.
Це дозволило Адолінові наблизитися до Нотума, який стогнав, а його тіло було вкрите дюжиною ран, з яких тонкою біло-блакитною цівкою сочилася імла. На жаль, його пута були міцними — і навіть якби він зумів звільнитися, Адолін сумнівався, що в такому стані зміг би втекти в безпечне місце.