Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 110)

«Продовжуй тягнути час», — подумав Адолін, але ворог знову наближався. Спочатку принц розправлявся з супротивниками швидко й ефективно — але їх усе одно було чотирнадцятеро проти одного, і вороги, здавалося, розуміли, що він приречений. Усе щільніше оточували його, змушуючи продовжувати швидко рухатися і намагатися спостерігати за всіма відразу.

Залишився один чоловік зі щитом, який і вигукував накази. Прибігли четверо — двоє зліва, двоє справа. Лідер, мабуть, мав певний бойовий досвід і не послав в атаку всіх одразу, оскільки хаотична метушня була б Адолінові тільки на руку. Хай краще решта почекає, поки він буде зайнятий, а потім придушить його кількістю.

Тихо вилаявшись, Адолін швидко вступив у бій з першою парою, і його єдиною надією було швидко звалити цих двох, а потім дістатися до пари ззаду. На жаль, вони билися в обороні, піднявши мечі й не вступаючи в повноцінний бій. Він був змушений розвернутися і замахнутися на двох суперників з іншого боку, а потім спробувати повернутися і не лати переднім двом ворогам здолати його.

Адолінові вдалося завдати удару, але оскільки він намагався не потрапити в оточення, ватажок послав на нього інших — вони просто бігли. Бурекляття! Довелося ухилитися вбік, щоб його не збили з ніг. І хоча він зарубав двох, що підбігли до нього, проте виник хаос, чого боявся найбільше. Вороги змогли оточити його, поки він відволікся, намагаючись не дозволити збити себе з ніг.

У метушні на нього насіли двоє з мечами. Вони підібралися так близько, що Адолінові довелося зупинитися у розвороті з дворучним мечем на півшляху. Це дозволило завдати точного удару в горло одному з ворогів, але при цьому спина Адоліна залишилася неприкритою. Адолін почув тупіт чобіт по каменю, спробував розвернутися, але було вже занадто пізно. Чоловік завдав удару списом, він трохи змістився від центру і влучив Адолінові в правий бік, поруч зі шлунком.

Принц застогнав від болю, але мечем відкинув ворога геть. Геєна! Він отримав саме той удар, якого боявся, — невидимий спис уразив Адоліна, поки він зосередився на бої. Його кров почала плямами розпливатися по мундиру, і кінець уже здавався близьким. Цим ворогам не потрібно було перемагати його у видовищній дуелі — їм достатньо просто поранити його кілька разів і дочекатися, поки знепритомніє від втрати крові.

«Але якщо я зможу просто протриматися...»

Вдалині луною прокотилося виття спрена болю. Адолін розмашисто відбився від найближчих ворогів, відлякуючи їх ревом і кількома потужними змахами меча. Однак ватажок послав проти нього чотирьох свіжих мечників. Їм самим було б краще, якби всі мали списи. Але це дало Адолінові лише незначну перевагу, оскільки йому довелося жорстоко битися, намагаючись відігнати їх усіх нещадними ударами. Адолін пишався тим, що, коли один із нападників спіткнувся, він зміг уразити його по незахищеному стегну, через що той із криком упав на землю.

Крики пораненого товариша ненадовго налякали інших нападників. Але ватажок наказав їм повернутися на місце. Можливо, якби Адолін зміг дістатися до цієї фігури, одягненої в синій плащ із жовтим візерунком...

Адолін спробував це зробити, але двоє чоловіків стали на захист свого лідера. Удари чобіт по каменю позаду змусили Адоліна крутнутися на місці, щоб заблокувати удар, а потім знову обернутися. Супротивники танцювали в дивному танці довкола нього, рухаючись різкими й несподіваними ривками. Адолін уже почав втомлюватися, і йому дедалі важче ставало тримати всіх ворогів з одного боку від себе.

До того ж усі нападники виявилися непідготовлені, що могло бути небезпечно. Непідготовлені солдати набагато агресивніші, не розуміючи, що за такої тактики вони, найімовірніше, просто загинуть. Адолін не міг спостерігати за ними всіма, не кажучи вже про те, щоб битися з усіма. Він відчув власну приреченість, коли відскочив від атаки одного з нападників, і його спина зіткнулася з кимось позаду. Невже вони підійшли так близько? Він приготувався до неминучого удару клинка.

Натомість почулося низьке гарчання.

Здригнувшись, Адолін озирнувся через плече і виявив, що фігура, з якою він зіткнувся, притиснулася спиною до нього. Мая витягнула його короткий меч із піхов, але тримала його як палицю, здійнявши руку з мечем угору. Не надто ефективна позиція. До того ж коли ворог наблизився, вона не замахнулася на нього, а просто загарчала.

— Ти не повинна була приходити, — сказав Адолін. Тепла кров з рани стікала по боці та нозі. Він не наважувався спробувати затиснути рану, інакше рука стане слизькою від крові під час бою. — Але спасибі тобі.

Вона загарчала у відповідь. Баский підійшов зліва, повністю ігноруючи накази. Але двоє ворогів, у яких ще були списи, помітили коня і почали його відганяти. Решта тукарі хижо кружляли довкола Адоліна і Маї. Здавалося, їх стривожила новоприбула, хоча Адолін не був упевнений, як довго ще вони сумніватимуться. Вороги скоро зрозуміють, що вона не є особливою загрозою.

Хіба що...

— Має! — крикнув їй Адолін, знову приймаючи стійку з піднятими руками, тримаючи меч у характерній манері, так, як Загель учив його виконувати ранкові ката.

Вона подивилася на Адоліна, і хоча той не міг прочитати вираз її видряпаних очей, щось змінилося в її позі. Здавалося, вона зрозуміла. Вона виконувала це ката разом з Адоліном щоранку, а до цього він робив вправу з нею як зі своїм мечем безліч разів.

На щастя, вона прийняла ту саму позу, тепер тримаючи меч правильним хватом, тож її стійка була достатньо потужною.

— Уперед! — наказав Адолін.

Він почав виконувати ката, і вона робила те саме. Ці рухи не були призначені для справжнього бою, але напарники мали дивовижний вигляд, удвох розмахуючи блискучими лезами.

Ватажок тукарі поглянув на солдатів Адоліна на конях, що наближалися, потім гаркнув команду. Його люди тісніше притиснулися до Адоліна, хоча, здавалося, досі були нажахані Маєю. А хто б не злякався? Мертвоока, що б'ється? Пару ворогів відвернув на себе Баский, який з пирханням наблизився до них.

Найголовніше, що найбільша незручність Адоліна була усунена. Йому більше не потрібно прикривати спину. Навіть поранений, з теплою кров’ю, що заюшила бік, Адолін відчув прилив упевненості. Троє чоловіків кинулися на нього, але Адолін стояв твердо. Ні. Його не відтіснять.

«Ніколи не варто недооцінювати силу солдата, навченого стояти на своєму».

Він гарчав на ворогів, розмахуючи перед ними своїм дворучним мечем, перериваючи їхню атаку, змусивши різко зупинитися. Так, натовп міг здолати одного, і вміння володіти мечем могло стримувати дуже довго, але лише стримувати. Але тренування — це щось більше, ніж просто вміння володіти зброєю. Річ у впевненості.

«Ніколи не варто недооцінювати просту страхітливу силу людини, яка вирішила нізащо не відступати».

Перший ворог кинувся на Адоліна з мечем, але належно не подбав про свою зброю. Гарда відірвалася, тому Адолін відрубав чоловікові пальці, що обхопили руків’я меча, і той впустив його. Дурна помилка; хороший майстер меча завше вчив стежити за руками. Коли цей чоловік закричав, на його місці з’явилися двоє інших. Адолін зробив потужний випад, витягнувши дворучний меч з розмахом, який, очевидно, здивував супротивників, і принц пронизав ним, наче списом, живіт одного з них з відстані в цілу довжину тіла. Повернувся в початкове положення, ступив уперед і розвернувся, вклавши всю свою вагу й інерцію в удар, який вразив другого ворога. Іще одна голова відлетіла вбік.

Рух поруч із ним підказав, що наближаються ще двоє ворогів. Але коли Адолін повернувся до своєї стійки й став спиною до Маї... обоє кинулися геть. З цих людей було досить того, що їхні друзі вмирали на землі у них на очах. Тремтячи, вони з криками втекли, до них приєднався той, який утратив пальці, притискаючи до грудей закривавлену руку.

Сам лідер тукарі кинувся на нього з одним охоронцем, тоді як інші почали розбігатися. Адолін не відступив ні на крок, ухиляючись від випаду охоронця.

«Ніколи не варто недооцінювати бажання.

Триматися.

НЕ ЗДАВАТИСЯ».

Він плечем відштовхнув охоронця, який спіткнувся, потім кинувся вперед і майже встиг знести голову ватажкові — чоловік ухилився якраз вчасно, відбувшись замість цього глибокою раною в плечі. Розкотисті звуки створювали враження, що солдати Адоліна вже близько, хоча це був лише Баский, який гучно тупотів та іржав.

Усе це разом виявилося вже занадто для нападників. Адолін не переміг.

Але тукарі програли, втікаючи туди, де покинули припаси, і рятуючи тих, кого залишили там. Нарешті до них приєднався ватажок.

Коли Фелт та інші прибули за кілька хвилин, вони виявили закривавленого Адоліна, який підтримував Нотума — приголомшеного, але живого, — в оточенні трупів нападників, які наважились на напад, упевнені у своїй непереборній перевазі.

36

Ціна честі

Мені складно усвідомити це, бо, хоча я не є ні Руїною, ні Збереженням, вони — частина мене.

— Я не можу збагнути цього, — Нотум дивився вперед не кліпаючи. — Просто не можу збагнути.

Промениста помітила цю особливість у багатьох спренів Гадесмару: вони забували кліпати, коли їх відволікти чи приголомшити чимось. Вона прогнала спренів потрясіння, які скупчувалися навколо нього, мало не лізучи на коліна. Було так незвично, що всі спрени тут мали фізичні форми, і їх іноді доводилося відштовхувати чимось.