Борис Левандовский – Донор для небіжчика (страница 7)
Він впився руками у своє обличчя.
«ЯКЩО ЦЕ ТРИВАТИМЕ ЩЕ ХОЧА Б КІЛЬКА СЕКУНД…»
Розділ 4
Алекс лютує
Уранці, після того, як Герман пішов з офісу, Алекс був надзвичайно пригнічений. Він нервово відповідав на телефонні дзвінки, схоплювався при кожному сторонньому шумі за дверима його кабінету й курив цигарки одну за одною.
Не заспокоївся він і ввечері, коли повернувся додому: ще з порогу гаркнув на дружину; та мовчки подалась у кімнату, знаючи, що бувають такі моменти, коли краще зайвий раз чоловіка не дратувати.
Алекс довго метався усією своєю величезною квартирою в пошуках сам не знаючи чого. Нарешті він влетів у кабінет і довго крокував із кутка в куток.
Як він посмів?! Цей тюхтій йому був зобов’язаний усім! Що з того, що це була його (а не Алекса) ідея заснувати компанію, яка тепер процвітала; все одно це він — саме він! — відкопав і вклав у справу дев’яносто відсотків початкового капіталу (на відміну від Германа, що кинув якусь дульку). Саме Алексу довелося добряче потрясти усіх своїх родичів, від найближчих до сьомої води на киселі: багатих дядечків, тіточок, заможних далеких родичів дружини й інших. Перед кожним, зрозуміло, довелося принижуватися, здувати з їхнього взуття пилюку, робити щедрі подарунки їхнім безцінним чадам — малим невдячним виродкам…
Яке моральне право має тепер Герман так із ним поводитись?!
Алексу на мить згадалися очі й вираз обличчя його партнера і друга.
Можливо, у Германа й виникли якісь проблеми, той явно чогось недоговорював.
Добре, він дасть цьому сучому синові один… ну, нехай два тижні.
А взагалі, плював він на проблеми Германа, адже мова йде про успіх компанії… Чорт! — але, як назло, саме в руках компаньйона перебувають основні нитки всього бізнесу, і від присутності Германа залежить результат справи.
Два тижні…
І якщо той не повернеться, — Алекс буде змушений вжити певних заходів.
Спершу, він, звичайно, йому просто «натякне». Але, якщо «натяк» не дійде — доведеться крутіше діяти.
Час від часу Алекс поглядав на телефон — може, все обійдеться простіше?
До півночі він викурив півпачки цигарок і, зрештою, набрав номер мобільного телефону Германа.
Той не відповідав.
Розділ 5
Похоронне турне: закінчення
…Через кілька секунд раптовий приступ минув. Це закінчилося так само миттєво, як і почалося. Залишилась тільки огидна нудота, що не йшла в порівняння навіть із найгіршим похміллям, і свербляче поколювання по всьому тілі тисячі малюсіньких голочок. Герман також не міг визначити, скільки часу тривав приступ — кілька митей чи кілька хвилин?
— Що це?.. — він витер з обличчя рясний піт і важко відкинувся на спинку сидіння. В очах усе пливло, немов він бачив світ крізь воду, по якій котяться хвилі.
Герман відчув у роті присмак чогось настільки противного, чого він навіть уявити не міг. Але десь за хвилину він із подивом виявив, що цей дивний присмак зник.
Германа охопив важкий липкий жах. Напевно, він злякався б куди менше, якби побачив перед своєю машиною величезного монстра, що виповзає з темряви. З цим він міг хоча б якось боротися — запустити мотор «BMW» й дати газу, але…
«…догонит меня…»
Ось воно? Вже?!
Герман спробував закурити, однак його знову ледь не знудило. Він хотів загасити цигарку в попільничці й не зміг; навіть це вимагало сил, яких у нього зараз не було. Довгий недокурок залишився жевріти.
То що ж, урешті-решт, сталося? Чи це й було безпосереднє знайомство з
З переляку його дихання видавало судорожні свистячі звуки; груди часто й різко здіймалися.
Чому так швидко? Не минуло й… А, ну так! — він дізнався про вірус лише два місяці тому, але міг бути інфікованим уже не один рік. Він просто не знав, ось і все.
«А чому б не почати сьогодні? Може, саме зараз найпридатніший час?»
Герман із великими зусиллями відрегулював сидіння в лежаче положення, закутався у спортивну куртку, витягнувся і заплющив очі.
Зовні шелестів ліс, він нагадував шум морського прибою — не голосний, але могутній, такий, що таїть у собі якусь таємничу силу. Звідкись із темної трави до нього приєднувалося цвірчання коника-стрибунця, як гітарне соло у виконанні недосвідченого музиканта. Під капотом «BMW» ліниво посвистував вітер, час від часу поклацував уже майже остиглий двигун. У салоні машини Герман відчував себе, немов космічний мандрівник у своєму всюдиході, дуже надійному й дуже затишному. Навколо панувала таємнича ніч невідомої планети, і тільки всередині можна було знати, що ти в безпеці. Поступово Германа відпускала нервова й фізична напруга. Він у безпеці. Тепер він у безпеці. Все минуло. ВОНО — те незрозуміле, що найшло на нього недавно — уже закінчилося. У нього був справді неймовірно важкий день. Це все схоже на звичайний фізичний зрив. Нічого більше. Це не обов’язково повинен бути вірус, що прокинувся. Він просто сприйняв усе надто перебільшено, під впливом усієї цієї незвичної для нього обстановки: він зовсім один, навколо його оточує майже дика природа, ніч…
Можливо, у нього різко піднявся тиск. Що він знає про різні припадки, удари? Насправді — нічого. Тим більше, що він знає про
Злість на себе допомогла Германові майже цілком повернутися в нормальний стан.
А тепер йому треба гарно виспатися.
Герман знову відчув неймовірну втому, що на якийсь час відступила перед страхом, викликаним приступом.
Він потягнувся, щоб виключити в салоні машини світло й раптом побачив свою руку. Звичайно, він бачив її і раніше, але тепер він дійсно її як слід
Усередині в Германа щось наче обірвалося.
Він повільно підніс до світла іншу руку. Вони обидві тремтіли від перехвилювання, як лапи великої агонізуючої комахи.
«Господи, я ж тут сам… зовсім
Руки виглядали так, наче хвилин двадцять пробули в гарячій воді. Як давно це сталося з його руками? Герман гарячково намагався згадати, чи виглядали його руки якось дивно, коли він востаннє підкурював цигарку…
Пам’ять не хотіла допомогти.
Не зважаючи на сильну втому, Герман продовжував тримати руки перед маленькою лампочкою внутрішнього освітлення, поки, нарешті, зрозумів, що вони стали нормальними.
Він почав провалюватися в іншу реальність, де немає ні світла, ні звуків, ні думок… Його поглинув важкий бездонний сон.
Глава у главі
…вона почула Його, хоча була ще дуже далеко — щось підсилювало Його запах; вона була занадто старою, і їй залишалося зовсім недовго; усе її життя минуло в нескінченному пошуку того, чого вона ніколи сама не знала; у неї був лише її Голод, що тільки сам міг підказати, як його задовольнити; він не припинявся з моменту її народження й був першим відчуттям у її житті; коли минав майже весь відпущений їй час, вона зрозуміла, що Голод буде єдиним, що вона відчуватиме, помираючи.
і ось, раптом, вона почула Його, коли її час майже вичерпався, й почала рухатися за запахом — так, це те, що може задовольнити її Голод, але щось підсилювало Його…
вона наближалася, а він сильнішав і сильнішав; незабаром вона втамує свій Голод і відійде у спокої…
і ось вона на місці; можливо, до неї тут устигли побувати й інші, хоча зараз вона нікого не чула; але щось підказувало їй…
вона занурила дзьоб у теплу м'якоть, де перебувало Те, Що наситить її Голод… але щось…
залози послали уперед свій вміст… Її охопила радість — зараз!..
несподівано вона зупинилася — Древній Інстинкт загородив її бажання…
тут була Хворість, вона помре голодна…
Похоронне турне: закінчення
Герман прокинувся від того, що хтось торкається його обличчя. Вже був ранок.
«Кимось», хто розбудив Германа, виявився великий нічний метелик, що залетів іще вночі. Відкривши двері машини, Герман акуратно випустив його й вийшов сам. Потім він обмацав обличчя — вікно залишалося відкритим усю ніч — цим, без сумніву, мали скористатися всі комарі в окрузі. Однак він не знайшов слідів яких-небудь укусів.
Потім Герман зробив кілька ковтків кави з термоса й закурив. По всьому тілу відчувалася ниюча слабкість із домішками дивної легкості, немов земне тяжіння упало на кілька відсотків.
Він уважно оглянув свої руки, згадуючи, що йому довелось пережити вночі. Руки виглядали стерпно. Зараз Герман почувався спокійно. Хоч би що трапилося цієї ночі, він дожив до ранку й може все обміркувати. Спочатку варто вирішити, чи продовжувати це Турне, чи повернутися додому? Якщо Турне закінчилося, — то що робити далі? Повертатися до роботи в компанії, особливо після недвозначної розмови з Алексом, сенсу не було, та й не хотілося.
«Не відходь від Головної теми… — крутилось у нього в голові. — Рано чи пізно, але тобі все одно доведеться вирішити це; не намагайся обдурити самого себе, адже ти почав