Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 9)

— То це мій наглядач подав скаргу? — здивовано запитав царевич.

— Ти сказав правду. Він подав її від твого імені. Але якщо він не з’явиться на суді, не буде потерпілого, а де немає потерпілого, там немає злочину.

Кущі зашелестіли.

— Стій! — вигукнув Рамзес. — Хто ти?!

Це була важка ніч. Царевич крутився на ліжку й відчував, як у його розум вриваються чужі думки, надіслані кимось із темряви.

— Держава й священнослужителі… — напівсонний, повторював він, залитий холодним потом. — Держава і жерці….

Лише боги знають, що б сталося, якби ті думки, які тієї ночі були посіяні в душі царевича, мали час розвинутися й дозріти. Можливо, як фараон він став би одним із найщасливіших і найдовше правлячих правителів?

Управитель маєтку зник з поля зору суду, відправлений спадкоємцем до ному Такенс, а незабаром кудись зникла вся скриня з матеріалами справи про напад. Звинувачення було знято, а всіх затриманих відпустили. Дивно, що за них заступилися вампіри, але хіба пастух не піклується про овець, яких потім з’їдає?

Тож у душі спадкоємця престолу зміцнилося переконання, що держава — це не лише вічна й непохитна споруда, до якої фараони мають додавати по одному каменю слави, а й дім, мешканці якого час від часу повністю змінюються й змінюють один одного. У його жилах текла вдосконалена, але здебільшого, все ж людська кров. Хіба не настав час відмовитися від напівзаходів?…

Рамзес добре знав, що вампіри вміють підкидати думки, від цього захищали спеціальні амулети, але цей жрець точно не міг бути фінікійським вампіром — їх ніколи не висвячували. Це мав бути корінний єгиптянин, який ділився з ним захоплюючим баченням.

— Неоціненна людина! — згадав царевич про таємничого жерця-радника. — Я мушу його мати! А може, це справді якийсь дух? — подумав він.

У Єгипті завжди легше зустріти злих чи добрих духів, ніж дощ.

Вода Нілу з червоної стала коричневою, а в серпні, у місяці Хатор, досягла половини очікуваного рівня.

Пошуки таємничого жерця дали несподіваний результат. Царевич виявив, що збирачі податків банкіра Дагона з маєтків, відданих йому в оренду, стягують удвічі більші податки, ніж було домовлено, а на додачу вночі без міри висмоктують з селян кров, так що ті ледь мали сили працювати. Якби так тривало й надалі, то після закінчення терміну договору маєтки спадкоємця престолу занепали б і повністю спорожніли. Тож Рамзес наказав витягнути одного з вампірів із його денної схованки й виставити на сонце, аж поки той не розсипався на порох, на велику радість селян. Потім він надіслав гнівного листа до Дагона, в якому вимагав суворого дотримання умов угоди.

Через кілька днів після заходу сонця банкір приплив до маєтку Сари. Він одягнув шати, вишиті золотом, в своїй густій бороді мав скляну кульку, з якої витікали аромати, а до голови прикріпив два пера. У подарунок він привіз дорогий келих.

— Прекрасна Саро, — почав він, — нехай Єгова виллє на твою родину стільки благословень, скільки сьогодні тече води в Нілі. Адже ми, фінікійці, і ви, євреї — сусіди. А я так палаю до тебе коханням, що якби ти не належала до нашого найшановнішого пана, я віддав би за тебе Гедеону, хай він буде здоровий, десять талантів і взяв би тебе за законну дружину. Ось який я пристрасний!

— Геть, вампіре! — викрикнула Сара, не приховуючи огиди. — Я не можу прийняти твій дар! Чи бачиш, Дагон, ці пурпурові відблиски всередині цього келиха?…

— Справді, — відповів банкір, ледь стримуючи себе, — як же я міг не побачити цього пурпуру, що свідчить про те, що келих зроблений із найчистішого золота.

— А я тобі кажу, що це кров відібраних у батьків дітей, яку ви п’єте! — гнівно відповіла коханка наступника престолу. — Якщо ти негайно не підеш звідси, я накажу тебе випороти срібним ланцюгом!

Ще ніколи жодного високопоставленого вампіра не трактували таким чином. Адже він прибув без злих намірів, із пропозицією взаємовигідного союзу. Люди їхнього становища завжди повинні домовлятися, не зважаючи на релігійні забобони, що їх розділяють. Тим часом ця засліплена єврейка не обмежилася звичайною відмовою, а ще додала до неї найтяжчі можливі образи.

Оскільки вона обрала війну, то отримає її! Коли будинок Сари сховався за деревами, Дагон, піднявши руки, почав шепотіти:

— О Баале, Сидоне, о Ашторет…! Помстіться за мою образу! Прокляніть цю дочку Юди! Нехай її щастя зникне, як крапля дощу в пустелі. Нехай її пан вижене її з дому, як паршиву свиню… Нехай божевілля опанує її душу… І як сьогодні вона відкинула мій келих, так нехай настане час, коли люди відкинуть її, коли вона буде, вічно спрагла, буде жебрати…

Потім він плював і бурмотів незрозумілі й страшні слова, аж поки на мить чорна хмара закрила місяць, а вода біля його човна почала каламутитися й здійматися великими хвилями. Коли він закінчив, повний місяць знову засяяв, але ріка ще довго не заспокоювалася, наче її розбурхав новий приплив.

Веслярі Дагона злякалися й перестали співати, але, відокремлені від свого господаря стіною намету, вони не помітили його ритуалів.

Відтоді вампір не з’являвся перед спадкоємцем престолу без запрошення. Але коли одного дня царевич прийшов до своєї вілли, він застав у спальні прекрасну шістнадцятирічну фінікійську танцівницю, яка замість одягу мала лише золотий обруч на голові та ніжну, наче павутинку, шаль на плечах.

— Хто ти така? — запитав царевич.

— Я жриця і твоя прислужниця, мене послав пан Дагон, щоб я відвернула твій гнів від нього.

— Як ти це зможеш зробити?

— Ось як… Сідай сюди, — сказала вона, посадивши його в крісло, — я стану навшпиньки, щоб стати вищою за твій гнів, і цим освяченим шарфом я відганятиму від тебе злих духів… Геть…! Геть! — шепотіла вона, танцюючи навколо Рамзеса. – Нехай мої руки знімуть похмурість з твого волосся… нехай мої поцілунки повернуть ясний погляд твоїм очам… нехай биття мого серця наповнить музикою твої вуха, пане Єгипту… А геть…! А геть! Він не ваш, а мій… Кохання потребує такої тиші, що навіть гнів мусить замовкнути перед ним.

Танцюючи, вона гралася з волоссям Рамзеса, обіймала його за шию, цілувала в очі. Нарешті, втомившись, вона сіла біля ніг царевича й, поклавши голову йому на коліна, пильно дивилася на нього, важко дихаючи з розтуленими губами.

— Ти вже не гніваєшся на свого слугу Дагона?… — шепотіла вона, гладячи обличчя царевича.

Рамзес хотів поцілувати її в губи, але вона зірвалася з його колін і втекла, вигукуючи:

— О ні, не можна!

— Чому?

— Я незаймана і жриця великої богині Ашторет. Ти мав би дуже любити й шанувати мою покровительку, перш ніж тобі буде дозволено поцілувати мене.

— А тобі дозволено цілувати?

— Мені все дозволено, бо я жриця і присягнулася зберігати цнотливість.

– То навіщо ти сюди прийшла?

– Щоб розвіяти твій гнів. Я це зробила і йду. Будь здоровий і завжди добрий! — додала вона, кинувши проникливий погляд.

— Де ти живеш? Як тебе звати?! — запитував схвильований князь.

— Мене звати Пестощь. А живу я… Ех, навіщо мені говорити. Ти ще не скоро прийдеш до мене.

Вона махнула рукою й зникла, а князь, наче зачарований, не зрушив із крісла. А коли через мить виглянув у вікно, то побачив розкішні носилки, які четверо нубійців швидко несли в бік Нілу.

Рамзес не сумував за тією, що відійшла; вона здивувала його, але не захопила.

Сара спокійніша за неї, — думав він. І вродливіша. Втім, мені здається, що ця фінікійка має бути холодною, а її ласки — вивченими.

Однак відтоді царевич перестав гніватися на Дагона.

РОЗДІЛ VII

У місяці Хояк, з середини вересня до середини жовтня, води Нілу досягли найвищого рівня, і почалося незначне спадання. У цей час його святобливість Рамзес XII покинув свій сонячний палац поблизу Мемфіса і на кількох десятках оздоблених кораблів поплив до Фів, щоб подякувати тамтешнім богам за добрий паводок.

Найвеличніший правитель дуже ласкаво попрощався зі своїм сином і наступником, але владу на час своєї відсутності доручив Херхорові. Рамзес вирішив, що це через Сару.

— Ти дуже помиляєшся, — сказав йому Тутмозис. — Ти так помиляєшся, що це мене навіть лякає. Невже ти справді не розумієш причин немилості, які знає кожна освічена людина в Єгипті?

— Я нічого не знаю…

— Тим гірше, — сказав збентежений Тутмозис. — Чи знаєш ти, що серед селян співають про тебе пісні про те, як ти визволив нападників із в’язниці, а що ще гірше, до того ж кажуть, що коли ти станеш наступником Його святобливості, податки будуть скасовані? Треба додати, що скільки разів серед селян починали говорити про несправедливість і податки, стільки разів відбувалися заворушення. Якби ти дозволив, я б розповів тобі, як на цю справу дивляться жерці…

– Звісно, говори!

– Отже, є один дуже мудрий священик, який з вершини храму Амона спостерігає за небесними рухами, і він придумав таку притчу. Фараон — це сонце, а наступник престолу — місяць. Коли місяць рухається здалеку за світлим богом, ми маємо світло вдень і світло вночі. Але якщо трапиться так, що місяць стане перед сонцем, тоді настає затемнення — велика паніка для усього світу.

— І всі ці балачки, — перервав його Рамзес, — доходять до вух його святобливості? Горе моїй голові!

— Фараон, як земний бог, знає про все, але він надто могутній, щоб зважати на шепіт селян. Він розуміє, що кожен єгиптянин віддасть за нього життя, а ти — будеш першим. Однак він вирішив, що безпечніше буде не довіряти тобі владу.