Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 11)
З першої миті, коли вона зустріла царевича в пустельній долині, Рамзес їй сподобався. Але це почуття раптово згасло під впливом приголомшливої новини, що цей вродливий хлопець — син фараона й спадкоємець престолу. За кілька днів вона стала його коханкою, здивована, налякана, не розуміюча, що з нею відбувається. А потім вона ще й дізналася, що змішує свою чисту людську кров з істотою, яка лише зовні схожа на людину, а насправді є мутованою напівтвариною. Живучи з Рамзесом, вона вчиняла найтяжчий із можливих гріхів, та все ж не могла відмовитися від нього…
У душі Сари зародилися невідомі досі почуття. Вона почала ревнувати Рамзеса і боятися, що він її покине. І ще одна турбота мучила її — те, що вона відчуває себе перед спадкоємцем служницею й рабинею. Адже вона належала йому, а він — їй. То з якої ж причини він не показує, що хоча б трохи належить їй, а кожним словом і рухом дає зрозуміти, що між ними лежить якась прірва…
Одного дня принц приплив до неї з собакою. Він пробув лише кілька годин, але весь цей час пес лежав біля ніг принца, на місці Сари, а коли вона хотіла там сісти, він гаркнув на неї… А царевич сміявся й так само занурював пальці в шерсть нечистого звіра, як і в її волосся. І пес так само дивився князю в очі, як і вона, хіба що з тією різницею, що дивився сміливіше за неї.
Сара не могла заспокоїтися й зненавиділа розумну тварину, яка забирала у неї частину пестощів, зовсім не дбаючи про них, а ще й поводилася з господарем з такою фамільярністю, на яку вона сама не наважувалася.
Вона ревнувала до пса!
РОЗДІЛ VIII
Спадкоємець престолу більшу частину дня проводив поза маєтком, зазвичай на човні. І, пливучи по Нілу, він або ловив сіткою риб, які тисячами множилися у благословенній річці, або пробирався на болота й, сховавшись серед високих стебел лотосів та папірусів, стріляв з лука по дикій птицях, гучні зграї яких кружляли густо, наче мухи. Але й тоді його не покидали амбітні думки, тож із полювання він зробив собі своєрідне ворожіння. Не раз, побачивши на воді зграю жовтих гусей, він натягував лук і казав:
— Якщо влучу, то колись стану фараоном…
Стріла тихо свиснула, і пронизана птаха, махаючи крилами, видавала настільки болісні крики, що на всьому болоті заворушилося. Зграї гусей, качок і лелек зривалися вгору і, описавши велике коло над вмираючою товаришкою, опускалися в інші місця.
Коли все затихло, царевич обережно рухав човен далі, орієнтуючись на коливання очерету та уривчасті крики птахів. А коли серед зелені він помітив ділянку чистої води й нове зграю, знову натягував лук і казав:
— Якщо влучу, стану фараоном, могутнім, як Рамзес Великий.
Цього разу стріла влучила у воду й, кілька разів відскочивши від її поверхні, зникла серед лотосів. Звідти долинув пронизливий крик якоїсь пораненої птиці, вид якої неможливо було розпізнати. Принц влучив, але не знав, у що…
Коли ввечері втомлений він повертався до вілли, Сара вже чекала на порозі з мискою води, глечиком легкого вина та вінками з троянд. Принц посміхався їй, гладив по обличчю, але, дивлячись у її сповнені ніжності очі, думав:
"Цікаво, чи змогла б вона бити єгипетських селян, як її завжди налякані родичі. О, моя мати має рацію, не довіряючи євреям, хоча, зрештою, Сара може бути іншою…".
— А хто це знову…? — раптом запитав він, вказуючи на чоловіка, який боязко визирав з-за стіни.
— Це Аод, син Барака, мій родич… Він хоче служити тобі, пане. Чи можу я його прийняти?
Царевич знизав плечима.
— Це твоє господарство, — відповів він, — ти можеш приймати всіх, кого забажаєш. Тільки якщо ці люди будуть так розмножуватися, незабаром вони захоплять весь Мемфіс.
— Ти не терпиш моїх братів, пане? — прошепотіла Сара, з тривогою дивлячись на Рамзеса й притискаючись до його ніг.
Царевич здивовано поглянув на неї.
— Я про них навіть не думаю, — гордо відповів він.
Ці дрібні інциденти, що падали на душу Сари вогняними краплями, не змінили Рамзеса для неї. Він завжди був однаково доброзичливим і пестив її, як завжди, хоча дедалі частіше його погляд біг на інший берег Нілу й зупинявся на могутніх пілонах палацу.
Настав місяць Тобі, кінець жовтня та початок листопада. Рівень Нілу знизився, щодня оголюючи нові ділянки чорної, болотистої землі. Для Єгипту починалася найпрекрасніша пора року — зима. Земля швидко вкривалася смарагдовою зеленню, з-поміж якої виринали нарциси та фіалки.
Вже кілька разів корабель, що віз шановану невмерлу Нікотріс та намісника Херхора, з’являвся поблизу маєтку Сари.
— Зачекайте! — прошепотів розгніваний спадкоємець. — Я переконаю вас, що й мені не нудно!
Він наказав підготувати човен на двох і сказав Сарі, що попливе з нею.
— О. Єгово! — вигукнула та, склавши руки. — Але ж там твоя безсмертна мати й священик-намісник.
— А тут буде спадкоємець престолу. Візьми свою арфу, Саро.
— Ще й арфу? — запитала вона, тремтячи. — А якщо ваша шанована мати захоче поговорити з тобою?... Якщо вона погляне на мене, я, мабуть, кинуся у воду!
— Не будь дитиною, Саро, — відповів, сміючись, царевич. — Його високоповажність намісник і моя мати дуже люблять спів. Тож ти навіть зможеш привернути їхню прихильність, якщо заспіваєш якусь гарну єврейську пісню. Та, що про смерть, буде якраз доречною для моєї матері. Напевно, її втішить думка, що жодні людські страждання вже не можуть її торкнутися.
На придворному кораблі помітили, що спадкоємець престолу сідає разом із Сарою у простий човен і навіть сам гребе.
— Ви бачите те саме, що й я, ваша високоповажність, — прошепотіла цариця міністру, — що він пливе нам назустріч із цією своєю єврейкою? О, якби не він сидів у цій шкаралупі, я б наказала її розбити! — гнівно вигукнула велична невмерла.
— Навіщо? — запитав міністр. — Царевич не був би нащадком первосвящеників і фараонів, якби не смикав за вуздечку. У будь-якому разі він довів, що в важливих випадках вміє панувати над собою. Він навіть здатний визнати власні провини, що є рідкісною і неоціненною рисою для спадкоємця престолу. А те, що царевич хоче дратувати нас своєю улюбленицею, свідчить про те, що його болить немилість, у якій він опинився, до того ж з найблагородніших мотивів.
— Але ж ця єврейка! – просичала цариця, мнучи віяло з пір'я в щільно перев’язаних руках.
— Вже сьогодні я спокійний щодо неї, — відповів міністр. — Це мила, але дурненька істота, яка не думає і не змогла б скористатися своїм впливом на царевича. Вона не приймає подарунків і навіть ні з ким не бачиться, замкнена у своїй не надто дорогій клітці. З часом вона, можливо, навчилася б користуватися становищем коханки наступника трону й спустошила б його скарбницю на кільканадцять талантів. Але перш ніж це станеться, вона набридне Рамзесові…
— Нехай через твої уста, Херхоре, промовляє всезнаючий Амон.
— Я в цьому впевнений. Наступник ані на мить не був у неї закоханий, як це буває з нашими панами. Рамзес бавиться з нею, як зрілий чоловік із рабинею. А щодо того, що Сара вагітна…
— Невже?! — вигукнула пані. — Звідки ти це знаєш…?
— Ми мусимо знати все, — посміхнувся Херхор.
— А якщо народиться син…? Він може створити проблеми, – втрутилася цариця. – Невідомо, як кров мого сина поєднається з кров’ю звичайної людської жінки. Плід може виявитися нежиттєздатним.
— Усе передбачено, — сказав жрець. — Якщо народиться донька, ми дамо їй придане та виховання, як личить панночці високого роду. А якщо син, обтяжений вадою крові, яка не дозволить йому стати єгипетським напівбогом, — тоді він стане писарем у храмі! Може також статися так, що кров єврейки просочить весь плід, не даючи місця жодним домішкам, і тоді той хлопчик буде євреєм.
— Ой, мій онук — єврей!
— Не прив’язуйтеся до нього занадто рано. Кров дитини можна змінити і після її народження. Наші посланці повідомляють, що ізраїльський народ починає прагнути власного царя. Тож доки дитина виросте, їхні вимоги дозріють, і тоді ми дамо їм правителя, який власним прикладом переконає їх практикувати мутації, які будуть облагороджувати їхню расу! Єврейська кров перестане бути отруйною для фінікійських вампірів, і ми знову зможемо скористатися цим норовливим народом.
— Ти як орел, що одним поглядом охоплює схід і захід! — з захопленням відповіла цариця. — Я відчуваю, що моя відраза до цієї дівчини починає слабшати.
На човні зазвучала арфа, і Сара тремтячим голосом заспівала пісню:
—
— Який чудовий голос! — прошепотіла цариця. — Лише прекрасним голосам я ще можу радіти…
Первосвященик слухав уважно.
—