Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 12)
— Чи знаєте Ви, пані, що це за пісня? — запитав Херхор мовою, зрозумілою лише священикам. — Ця дурна дівчина посеред Нілу співає молитву, яку дозволено промовляти лише в найтаємничішому святилищі наших храмів…
— То це богохульство?
— На щастя, на цьому кораблі є лише один священик, — сказав міністр. — Я цього не чув, а навіть якби й чув, то забуду. Однак, боюся, чи не покарають боги цю дівчину.
— Але звідки ж вона знає цю страшну молитву? Адже Рамзес не міг її навчити?
— Царевич у цьому не винен. Але не забувайте, пані, що євреї винесли не один такий скарб з нашого Єгипту. Тому серед усіх народів землі ми ставимося до них як до святотатців.
Цариця взяла первосвященика за руку.
— Але моєму синові, — шепотіла вона, дивлячись йому в очі, — нічого поганого не трапиться?
— Гарантую вам, пані, що нікому нічого поганого не трапиться, оскільки я нічого не чув і нічого не знаю. Але його треба відокремити від цієї дівчини.
— Розлучити м’яко! Правда, намісник? — запитала мати.
— Як можна м'якше, але треба… Мені здавалося, — говорив первосвященик ніби до себе, — що я все передбачив. Усе, за винятком процесу за богохульство, який через цю дивну жінку нависає над спадкоємцем престолу!
Наближався місяць Мехір, грудень. Рівень води опускався, трава щодня ставала вищою й густішою, а серед неї, наче барвисті іскри, спалахували квіти найрізноманітніших кольорів і незрівнянного аромату. Попри це царевич нудьгував, а навіть — чогось боявся.
"А може, батько відсторонить і мене від престолу, як і старших братів?" — думав іноді спадкоємець, і піт виступив йому на чоло, а ноги замерзли. Що він тоді б зробив? До того ж Сара була нездорова: худла, блідла, великі очі запали, іноді вранці скаржилася на нудоту. Незрозуміла хвороба Сари, її часті сльози, зникнення привабливості остаточно відвернули принца від цього прекрасного куточка землі. Він почав думати про від’їзд.
У такому настрої його застав Тутмозис, який приїхав із викликом від фараона. Його святобливість повертався з Фів і бажав, щоб спадкоємець престолу виїхав назустріч йому, щоб привітати його.
Рамзес вирушив без зволікання. Чим далі вони просувалися вгору за течією річки, тим густіше ставали натовпи людей на обох берегах і човнів на Нілі, тим більше плило квітів, вінків і букетів, які кидали під корабель фараона.
— А ось і його святобливість! — радісно вигукнув Тутмозис.
Очам спостерігачів відкрився неповторний краєвид. Посередині широкого вигину плив величезний човен фараона, з піднятим, наче шия лебедя, носом.
Човен спадкоємця причалив до великого човна фараона. Якийсь чиновник покликав Рамзеса, який впав до ніг батька, а володар світу притиснув його до своєї божественної грудей.
Миттєво підняли бічні стінки намету, і весь народ з обох берегів Нілу побачив свого правителя на троні, а на найвищій сходинці — царевича Рамзеса, що стояв на колінах, поклавши голову на батьківське лоно. Настала така тиша, що було чутно шелест прапорців на кораблях. І раптом пролунав величезний крик, гучніший за всі попередні. Ним єгипетський народ вшановував примирення батька з сином, вітав теперішнього і вітав майбутнього володаря.
— Ти вчинив правильно, відмовившись від наївних реформ і двох грецьких полків. Адже тобі належить корпус Менфі, вождем якого ти відсьогодні є…
— Мій батьку! — прошепотів тремтячий спадкоємець.
— Крім того, у Нижньому Єгипті, відкритому з трьох боків для атак ворогів, мені потрібен хоробрий і розсудливий чоловік, який би бачив усе навколо, обмірковував у своєму серці й швидко діяв у надзвичайних ситуаціях. З цієї причини в тій половині королівства я призначаю тебе своїм намісником.
З очей Рамзеса полилися рясні сльози. Ними він прощався зі своєю молодістю, вітав владу, до якої вже багато років з тугою й тривогою зверталася його душа.
— Я вже втомлений і немічний, — говорив правитель, — і якби не турбота про твій юний вік та майбутнє держави, я б ще сьогодні благав вічно живих предків, щоб вони покликали мене до своєї слави.
Королівський човен та його пишна свита причалили до палацу в Фівах. Змучений фараон сів до носилок, і в цю мить до спадкоємця підійшов Херхор.
— Два слова, мій царевич, — сказав він. — Попередь, о наступнику, одну зі своїх жінок, Сару, щоб вона більше не співала релігійних пісень. Тоді, під час прогулянки по Нілу, ця дівчина співала наш найсвятіший гімн, який мають право слухати лише фараон і первосвященики. Бідна дитина може важко розкаюватися за своє несвідоме блюзнірство.
— Тож вона вчинила блюзнірство? — запитав збентежений принц. — Дякую тобі, Херхор, за попередження, ти — справжній приятель.
Обличчя первосвященика осяяла посмішка гордості й надії. Весілля Рамзеса з його дочкою знову було на відстані витягнутої руки…
РОЗДІЛ IX
З того дня, як Рамзес став намісником Нижнього Єгипту, його життя стало надзвичайно обтяжливим. До нього приходили з вітаннями верховні жерці храмів, міністри, посланці з Фінікії, Греції, Єврейської землі, Ассирії, Нубії та інші, імен і національностей яких він не міг запам’ятати. Далі йшли начальники сусідніх номів, судді, писарі, вищі офіцери корпусу Менфі та землевласники.
Нарешті з’являлися вродливі жінки, а також матері вродливих дочок, які смиренно й наполегливо просили, щоб намісник прийняв їх до свого дому. Деякі самі вказували розмір бажаної зарплати, вихваляли свою невинність і таланти.
Через десять днів, протягом яких він щохвилини розглядав нових людей та обличчя й вислуховував прохання, задовольнити які могли б, мабуть, лише багатства всього світу та божественна сила, царевич Рамзес знову відчув глибоку зневагу до людей. Ні раніше серед селян, ні тепер серед купців та чиновників він не бачив жодної цінності, заради якої варто було б пожертвувати життям і працею. Лише бачення держави було привабливим, але люди для його втілення зовсім не були потрібні. Служити державі могли б так само добре й вампіри, або невмерлі. Особливо останні завдавали б набагато менше клопоту…
У цій ситуації сили Рамзеса вичерпалися. Він не міг заснути, був настільки роздратований, що не міг знести навіть дзижчання мухи, і часом не розумів, про що до нього говорять.
Херхор прийшов йому на допомогу. Він наказав вельможам оголосити, що царевич більше не приймає відвідувачів, а на народ, який, незважаючи на кількаразові заклики розійтися, все ще чекав, він вислав загін нумідійських солдатів із палицями. Тим вдалося набагато легше, ніж Рамзесу, задовольнити людську жагу. Адже ще не минула година, як відвідувачі зникли з площі, наче туман, а той чи інший протягом кількох наступних днів обливав холодною водою голову чи іншу поранену частину тіла.
Таким чином стосунки між спадкоємцем престолу та верховним жерцем Амона стали майже дружніми.
— Скільки людей, принц, ти можеш вислухати за день, не втомлюючись? — запитав Херхор.
— Ну… двадцять…
— То ти щасливчик. Я вислуховую щонайбільше шістьох чи десятьох, але це не звичайні прохачі, а великі писарі, наглядачі та міністри. Кожен із них повідомляє мені не дрібниці, а найважливіші події, що відбуваються в армії, у володіннях фараона, у релігійних справах, у судах, у номах, у русі Нілу. А тому вони не повідомляють мені дрібниць, адже кожен із них, перш ніж прийти до мене, мусив зустрітися з десятьма нижчими писарів. А кожен писар і наглядач зібрав відомості від десятьох підписувачів і помічників наглядачів, а ті, у свою чергу, вислухали звіти від десятьох нижчих чиновників.
Таким чином, я та його святобливість, спілкуючись лише з десятьма людьми на день, знаємо, що важливого сталося у ста тисячах куточків країни та світу.
Вартовий, який пильнує ділянку вулиці в Мемфісі, бачить лише кілька будинків. Десятник знає всю вулицю, сотник — район міста, начальник — усе місто. А фараон стоїть над усіма ними, немов на найвищому пілоні храму Пта, і бачить не лише Мемфіс, а й такі міста: Сохем, Он, Херау, Турра, Тетауї, їхні околиці та частину західної пустелі. З такої висоти його святобливість, щоправда, не помічає людей, яким заподіяно кривду або яких не винагородили, але бачить натовп робітників, що без діла збираються разом. Він не побачить солдата в пивній, але дізнається, чи полк проводить муштру. Він не бачить, що готує на обід якийсь селянин чи міщанин, але помітить пожежу, що спалахує в районі.
Цей державний порядок, — говорив, оживляючись, Херхор, — є нашою славою та силою. А коли Снофру, фараон першої династії, запитав одного священика, який пам’ятник собі спорудити, той відповів: "Намалюй, пане, на землі квадрат і поклади на нього шість мільйонів валунів — вони символізуватимуть народ. На цей шар поклади шістдесят тисяч обтесаних каменів — це будуть твої нижчі чиновники. На них уклади шість тисяч відшліфованих каменів — це будуть вищі чиновники. На них постав шістдесят каменів, покритих різьбленням, — це будуть твої найближчі радники, жерці та вожді, а на вершині поклади один камінь із золотим зображенням сонця, яким будеш ти сам".