Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 14)

Жерці слухали з жахом. Херхор зблід, і табличка випала з рук Пентуера.

— Остерігайся Ассирії, — продовжив халдей, — бо сьогодні її час. Це жорстокий народ! Він зневажає працю і живе лише війною. Він саджає на паль або здирає шкіру з переможених, руйнує захоплені міста та забирає людей у ​​рабство. Їхня розвага — полювання на лютих тварин, а спорт — стріляти в полонених стрілами або виколювати їм очі та їсти їхній мозок, поки вони ще живі. Вони перетворюють чужоземні храми на руїни, використовують посудини богів на своїх бенкетах і перетворюють жерців та мудреців на своїх блазнів. Їхні стіни прикрашені людськими шкірами, а їхні столи — розсіченими головами ворогів.

Коли халдей замовк, заговорив шановний Мефрес:

— Великий пророк, ти навіяв страх на наші душі, але не пропонуєш спасіння.

— Найважливіше для тебе — підтримувати десятирічний мир з Ассирією, а це в межах твоїх сил. Ассирія все ще боїться тебе і нічого не знає про збіг лихих доль на твоїй землі. Вона радше хоче розпочати війну з народами Півночі та Сходу, які сидять навколо моря. Тому ти міг би укласти союз з Ассирією вже сьогодні.

— На яких умовах? — вставив Херхор.

— На дуже добрих. Ассирія поступиться тобі землею Ізраїлю до міста Акко та землею Едому до міста Елату. Тому без війни твої кордони просунуться на десять днів путі на північ і на десять днів путі на схід.

— А Фінікія? — спитав Херхор. — Бо вампіри, які її населяють, є васалами Єгипту.

— Остерігайся спокуси! — вигукнув халдей. — Якби фараон сьогодні простягнув руку до Фінікії, то за місяць ассирійські війська, що прямували на північ і схід, повернули б на південь, і ще до кінця року їхні коні купалися б у Нілі!

— Але Єгипет не може відмовитися від свого панування над Фінікією! — яро перебив його Херхор.

— Якщо він не відмовиться від свого панування, то підготує собі знищення, — відповів халдей. — Я повторюю вам слова найвищої ради: "Передайте Єгиптові, — наказали мені мої брати з Вавилона, — щоб він тримався своєї землі, як куріпка, десять років, бо на нього чатує яструб нещастя. Скажіть їм, що ми, халдеї, ненавидимо ассирійців більше, ніж єгиптян, бо ми щодня несемо тягар їхнього панування. І все ж, незважаючи на це, ми рекомендуємо Єгипту мир з цим кровожерливим народом. Десять років!

— Згоден! — відповів на це Мефрес.

— Тільки подумайте, — продовжив халдей. — Якщо Ассирія розпочне війну проти вас, Вавилон, який ненавидить війну, втягнеться, виснажить ваші багатства та затримає працю мудрості. Навіть якщо ви не здастеся, ваша країна буде спустошена на довгі роки, втративши не лише значну частину свого населення, а й родючі землі, які без ваших зусиль пісок поховав би протягом року.

— Ми розуміємо це, — вставив Херхор, — і тому ми не маємо наміру вступати в бій з Ассирією. Але є багато людей, які прагнуть війни, — додав він. — Я ж давно бачу, що ми не можемо її вести. Можливо, через десять років.

— Отже, ви укладете договір з Ассирією? — спитав халдей.

— Клянуся, якщо мій власний син штовхне Єгипет до війни, розчавлю власного сина! — освідчив Херхор.

Тоді маг голосно відізвався:

— Бараланенсіс, Балдахіенсіс, Паумахіє, я закликаю вас бути свідками наших договорів і підтримати наші наміри!

Звук сурем пролунав так чітко, що Мефрес вклонився до землі. Херхор здивовано озирнувся, а Пентуер став навколішки, затремтів і затулив вуха. Пурпурова завіса на вівтарі загойдалася, її складки набули форми, ніби з-за неї намагалася вийти людина.

— Будьте свідками, — вигукнув халдей зміненим голосом, — сили неба і пекла. А хто порушить угоду чи видасть її таємницю, нехай буде проклятий!

— Він буде проклятий! — відповів неземний голос. — І знищений у цьому житті та в наступному.

— Амінь!» — хором відповіли Херхор, Мефрес і Пентуер.

О восьмій годині ранку маг, який видавав себе за Пхута з Харрану, повернувся до фінікійського заїзду "Під Кораблем". Через кілька хвилин прибув довірений слуга Асархадона, і господар коротко запитав його:

— То що?

— Я був усю ніч, — відповів слуга, — на площі, де знаходиться храм Сета. Близько десятої вечора з саду, що прилягав до веселого дому "Зелена Зірка", вийшли троє жерців. Один з них, Пхут з чорною бородою та волоссям, попрямував через площу до храму Сета. Я побіг за ним, але туман почав розсіюватися, і він зник з поля зору.

Господар заїзду, почувши звіт, постукав себе по чолу та почав бурмотіти собі під ніс:

— Отже, мій Харране, якщо він одягає священицький одяг і йде до храму, він, мабуть, священик. А якщо він носить бороду та волосся, він, мабуть, халдейський священик. А якщо він таємно зустрічається з місцевими жерцями, то тут замішана якась хитрість. Я не скажу про це поліції, бо можу собі нашкодити. Але я повідомлю одного з великих сидонців, бо тут може бути якась справа, якщо не для мене, то для наших братів у темряві.

РОЗДІЛ XI

Подорож царевича розпочалася в найпрекраснішу пору року, в місяць Фаменут, тобто наприкінці грудня та на початку січня. Численні плоти з пшеницею пливли з Фів до моря. У Нижньому Єгипті збирали конюшину та сенну. Апельсинові та гранатові дерева були вкриті цвітом, а на полях сіяли люпин, льон, ячмінь, боби, квасолю, огірки та інші городні рослини.

Де б не з'являвся Рамзес, люди у святковому вбранні, тримаючи в руках гілки, утворювали лінію та кричали, співали або падали ниць перед спадкоємцем престолу. Але принц помітив, що, незважаючи на гучні вирази радості, їхні очі були мертвими та стурбованими. Він також помітив, що натовп був розділений на групи, якими керували певні люди, і що радість відбувалася за командою. І знову він відчув у серці холодок презирства до цього натовпу, який навіть не міг радіти. Тепер, чіткіше, ніж будь-коли, він оцінив відстань, яка існувала між ним і простим народом. І він зрозумів, що лише аристократія була класом, з яким він поділяв здоровий глузд, і над яким його підносила кров божественних істот у його жилах.

— Подивися, пане, — сказав місцевий номарх, — це образ нашої країни, Квенех. Озіріс возлюбив цю смужку землі в пустелі, наповнюючи її рослинами та тваринами на благо собі. Потім добрий бог прийняв людську подобу і став першим фараоном. А коли відчув, що його тіло в'яне, він покинув його і увійшов до свого сина, а потім до свого сина. Таким чином Озіріс століттями живе серед нас як фараон і радіє Єгипту та його багатствам, які він сам створив. Бог виріс, як могутнє дерево. Його гілки — всі єгипетські царі, його гілки — номархи та жерці, а його гілочки — лицарський стан. Видимий бог сидить на земному троні та збирає належне йому з землі, тоді як невидимий приймає жертви в храмах і проголошує свою волю через жерців.

— Все, що ти кажеш, правда, — перебив його царевич. — Я знаю це і добре розумію. Але я не можу зрозуміти, чому, незважаючи на це, дохід його святобливості зменшився? Невже Озіріс постарів?

— Пам’ятайте, Ваше Достоїнство, — відповів номарх, — що бог Сет, хоча він і брат сонячного Озіріса, ненавидить його, бореться з ним і псує всі його справи. Де б’ються боги, людина не може чинити опір. Де Сет перемагає Озіріса, хто перегородить йому шлях?

— Можливо, настав час поклонитися богу підземного світу, — розмірковував Рамзес, — і попросити його про милості, які Озіріс нам дарує.

Потім Рамзес на власні очі побачив ном Аа, його поля, міста, населення та чиновників. Він побачив, що трудяще населення було байдужим і пасивним, виконуючи лише те, що йому казали, та й то неохоче. Він знову переконався, що справді вірних і люблячих підданих можна знайти лише серед аристократії. Здебільшого вони були родичами фараонів. Ці люди щиро тяжіли до династії та були готові служити їй з непідробним ентузіазмом. Не так, як селяни, які, вигукнувши вітання, бігли до своїх свиней та волів.

Якби ж то існував спосіб звільнити аристократію від людських обмежень... Ця думка не переслідувала Рамзеса. З родом таких істот він міг би побудувати державу, про яку світ ще не чув. У місяці Фармуті, який припадав на кінець січня та початок лютого, принц переїхав до провінції Хак.

Там, у місті Ану, відбулася низка бенкетів і забав. Наступник трону також зустрівся з писарями та чиновниками, але жоден з них не зміг переконливо відповісти на його запитання. Він не міг знайти пояснення занепаду Єгипту. У кращому випадку його відправляли до храмів та мудрості, що там прихована. Зрештою, стало зрозуміло, що він або не послухається наказу фараона, або підкориться волі жерців, що сповнювало його гнівом та обуренням. Тому він не поспішав розкривати таємниці, приховані в храмі. У нього ще залишався час для посту та благочестивих занять.

— Маєтки жерців є найбагатшими!…! — нагадував він собі щоразу, коли проходив повз храми та каплиці дорогою. — Я маю нарешті дізнатися секрет їхнього успіху!

Нарешті він прийняв рішення та повідомив його Тутмозису.

— Незабаром я вирвусь від вас та оселюся серед жерців!

— Ах! Ти справді це зробиш, Рамзесе?

— Я мушу. Можливо, я нарешті дізнаюся від них, чому фараони бідніють... І відпочину від бенкетів…

Того ж дня в Мемфісі фінікієць Дагон, вампір і шляхетний банкір спадкоємця престолу, лежав на кушетці під верандою свого палацу, насолоджуючись повним місяцем. Його оточували запашні хвойні кущі, вирощені у вазах. Двоє чорношкірих рабів охолоджували багача віялами, а він, граючись з молодою мавпою, слухав рахунки, які читав йому писар, і які звучали для його вух як найпрекрасніша музика.