Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 15)

У цей момент раб-одвірний доповів про прибуття знатного вампіра Рабсуна, що був фінікійським купцем, який осів у Мемфісі.

Гість увійшов, низько уклонившись, і шляхетний Дагон наказав писареві та рабам вийти з-під веранди. Потім обережно озирнувся і сказав гостю:

— Можемо говорити.

Рабсун почав без вступу.

— Чи знає ваше достоїнство, що князь Хірам особисто прибув з Тиру? У нього є вигідна угода для Вашого Достоїнства... — оголосив гість.

— Що може хотіти від мене найстаріший вампір Фінікії? — спитав Дагон. — Хіба йому ще недостатньо того, що він у мене забрав?!

— Ходімо до мене, Дагон, і Хірам теж прийде до мене. Нову угоду можна обговорити у мене.

— Нехай буде так, — неохоче погодився господар.

Перед світанком достойний Дагон сів у лектику, які несли шість рабів. Попереду нього йшли двоє чоловіків з палицями та двоє невмерлі із смолоскипами, а за ношами йшли четверо слуг-вампірів, озброєних з голови до ніг. Рабсун чекав на порозі свого будинку, а потім провів свого гостя до найглибшого льоху.

— Ось, — сказав господар, відкриваючи пишний саркофаг, що стояв посеред кімнати, — його ситість князь Хірам, член найвищої ради в Тирі. Ось достойний Дагон, банкір царевича, наступника трону та намісника Нижнього Єгипту.

Старий вампір підвівся, потім обидва сановники вклонилися один одному, склавши руки, і сіли. Хірам злегка відкинув свій одяг, відкривши велику золоту медаль на шиї, на що Дагон почав гратися товстим золотим ланцюгом, який він отримав від царевича Рамзеса.

— Я, Хірам, — сказав старий, — вітаю тебе, пане Дагоне. Бажаю тобі успіхів у твоїй справі та більше людської крові, ніж ти можеш випити.

— Я, Дагон, вітаю тебе, пане Хіраме, і бажаю тобі того ж, що й ти мені...

— Пан вже бажає сперечатися? — роздратовано перебив Хірам.

— Де ж я сперечаюся? Рабсун, ти йому скажи: я сперечаюся? Спочатку він наказує захопити мої кораблі в Тирі, а тепер хоче вести справи? У чому сенс?

— Вашим достоїнствам краще говорити про справи, — відповів господар.

Подумавши хвилинку, Хірам почав.

— Ваші друзі з Тиру дуже вітають вас через мене.

— Це все, що вони мені надсилають? — глузливо спитав Дагон.

— Чого ще пан бажає? — відповів Хірам, підвищуючи голос.

— Ви ж добре знаєте, мій пане!

— Тихо! Згода серед вампірів! — втрутився господар.

Хірам зробив кілька глибоких вдихів і сказав:

— Це правда, нам конче потрібна згода... Важкі часи настають для Фінікії.

— Невже море затопило вам Тир чи Сидон? — запитав Дагон з посмішкою.

Хірам сплюнув і запитав:

— Чомусь пан сьогодні такий злий?...

— Я завжди серджуся, коли мене називають не "достойністю", а "паном", ніби я просто якась людина...

— А чому ви не називаєте мене "ситістю"? Я — князь вампірів!

— Можливо, у Фінікії, — відповів Дагон. — Але в Ассирії ви три дні чекаєте в покоях якогось невмерлого сатрапа, щоб вас вислухали, а коли вас приймають, ви лежите на животі, як будь-який інший фінікійський купець. А що б ви зробили з диким невмерлим, який за своєю примхою може посадити вас на палю та виставити на сонці?! — крикнув Хірам.

— Що б я зробив, я не знаю, — сказав Дагон. — Але в Єгипті я сиджу на одному дивані зі спадкоємцем престолу, який тепер є намісником.

— Згоден, Ваша Достойність! Згоден, Ваша Ситість! — розмірковував їхній господар.

— Згоден...! Згоден, цей пан — просто фінікійський купець, і він відмовляється виявляти мені повагу! — вигукнув Дагон.

— У мене сто кораблів... — прошипів Хірам.

— Десять з яких мої! Щоб ти побачив сонце опівдні! Але подавися моїми кораблями! Його святобливість фараон має двадцять тисяч міст, містечок та поселень, і незабаром я здам їх в оренду...

— Ваші достоїнства затоплять цю справу і всю Фінікію! — сказав Рабсун, вже підвищивши голос. — Коли над Фінікією нависне лихо!

— Дозвольте мені хоча б дізнатися, що це за лихо, — перебив Дагон.

— Тоді нехай говорить Хірам, і ви дізнаєтеся, — відповів господар.

— Ну, нехай говорить...

— Чи знає ваше достоїнство, що сталося в заїзді "Під кораблем" у нашого майбутнього брата, Асархадона? — почав Хірам. — Кілька місяців тому якийсь Пхут, нібито з міста Харран, зупинився в заїзді Асархадона...

— Знаю. Він мав стягнути п'ять талантів зі жерця, — вставив Дагон.

— Що далі? — спитав Хірам.

— Нічого. Він здобув прихильність жриці та, за її порадою, вирушив до Фів шукати свого кредитора. Це не моя справа.

— В тебе розум людської дитини і балакучість жінки, — сказав Хірам. — Цей харранець зовсім навіть не харранець, а халдей, і його звати не Пхут, а Бероес...

— Бероес? Бероес? — перепитав той, згадавши Дагона. — Де я чув це ім'я...

— Ти його чув? Ти, невіглас?! — зневажливо сказав Хірам. — Бероес — наймудріший жрець у Вавилоні, радник ассирійських князів і самого царя.

— Нехай буде радником, аби тільки не фараона, яка мені різниця? — сказав банкір.

Рабсун підвівся зі свого стільця і, погрожуючи кулаком Дагону, крикнув:

— Ах ти свиня, відгодована фараоновими помиями. Ти піклуєшся про Фінікію так само, як я про Єгипет. Якби міг, ти продав би свою батьківщину за драхму. Ти прокажений пес!

Дагон зблід і відповів спокійним голосом:

— Про що говорить цей крамар? Мої людські нащадки вчаться плавати в Тирі. Моя дочка та її чоловік у Сидоні. Я позичив половину свого майна верховній раді, хоча не отримую за це навіть десяти відсотків. А цей крамар каже, що мені байдуже до Фінікії!

— Досить! — крикнув Хірам, б'ючи кулаком по столу. — У цієї людини справді є будинок і земля в Харрані, і там її звати Пхут. Тут цей нібито Пхут провів цілу ніч у старому храмі Сета, який тут є дуже важливим.

— Знаю. Туди ходять лише первосвященики на важливі зустрічі, — вставив Дагон. — І навіть це нічого не означало б, — продовжив Хірам. — Але один із наших купців повернувся з Вавилона два місяці тому з дивною новиною. В обмін на великий подарунок придворний вавилонського сатрапа повідомив йому, що у Фінікії назрівають проблеми! "Ассирійці візьмуть тебе, — сказав придворний нашому купцю, — а єгиптяни візьмуть ізраїльтян. Маючи це на увазі, верховний халдейський жрець Бероес вже пішов до фіванських жерців, щоб укласти з ними договір".

— Цього не може бути! — крикнув Дагон.

— Ти повинен знати, — продовжив Хірам, — що халдейські жерці вважають єгиптян своїми братами. А оскільки Бероес має велике значення при дворі царя Ассара, новина про цей договір цілком може бути правдою.

— Що може означати договір між Бероесом та єгипетськими жерцями?— втрутився Рабсун, задумавшись.

— Дурню! — відповів Дагон. — Фараон робить лише те, що йому радять жерці.

— З фараоном буде договір, не бійся! — перебив Хірам. — У Тирі ми точно знаємо, що ассирійський посланець Саргон вже прямує до Єгипту з великою свитою та дарами... Він нібито хоче побачити Єгипет і укласти угоду з міністрами, але насправді він приїжджає, щоб укласти договір про поділ країн між нашим морем і рікою Євфрат.

— Нехай сонце їх спалить! — вилаявся Рабсун.

— Що ти думаєш, Дагон? — спитав Хірам.

— А що б ти зробив, якби Ассар справді напав на тебе? — Хірам тремтів від гніву.

— Що...? Ми сядемо на кораблі з родинами та скарбами, а тим собакам залишимо руїни міст і гниючі трупи рабів з відрубаними руками, щоб вони нічого не могли з ними зробити... Хіба ми не знаємо земель, більших і прекрасніших за Фінікію, де можна було б знайти нову батьківщину, багатшу за... це? Тільки греки та євреї відмовляються розмовляти з вампірами, але ми майже досягли угоди з етрусками.

— Нехай боги оберігають нас від такої крайності, — сказав Дагон.

— Саме на тому й полягає суть — порятувати Фінікію від знищення, — сказав Хірам. — Ассирійцям наш народ потрібен набагато менше, ніж єгиптянам, які не можуть без нас обійтися. Цар Ассар нас цілковито зневажає, і жодного дня не минає, щоб він не виставив якогось вампіра на сонце. Горе нам, якщо ми потрапимо до його мертвих рук! І ти, Дагон, можеш дуже допомогти в цій справі.

— Що я можу зробити...?