Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 7)
— То тобі відомі мої виплати?
— Трохи відомі, — недбало відповів фінікієць. У тиші ночі чітко чути найслабший шепіт... — Цареич хоче надіслати шість талантів східному війську, що зроблять наші банкіри в Хетемі та Мигдолі. Три таланти видатному Нітагеру та три видатному Патроклусу — це буде організовано на місці. І я можу виплатити Сарі та її батькові Гедеону відступного через того пархатого Азарію. Так було б навіть краще, бо вони обдурять царевича в його розрахунках.
Рамзес втратив терпіння і почав ходити по кімнаті.
— Тож, мені дати тобі розписку на тридцять талантів? — спитав він.
— Яку ще розписку? Чому розписку?... І що я отримаю з розписки?... Царевич здасть мені в оренду на три роки свої ферми в номах Такенс, Сес, Неха-Мент, Меха-Печу, Себт-Хет і Хабу...
— В оренду? — сказав царевич. — Мені це не подобається.
— То звідки я візьму свої гроші... мої тридцять талантів...?
— Зачекай. Я маю спочатку запитати у наглядача, скільки ці маєтки приносять мені щорічно.
— Навіщо вашій достойності турбуватися? Що знає наглядач?... Він нічого не знає, як чесний фінікієць. Врожай кожного року різний, і дохід різний… Я можу втратити гроші на цій угоді, а потім наглядач не відшкодує мені їх.
— Але ж розумієш, Дагоне, мені здається, що ці маєтки приносять набагато більше, ніж десять талантів на рік…
— Царевич не хоче мені довіряти, гаразд. Я, за твоїм наказом, можу залишити ферми в Сесі. Невже царевич все ще невпевнений у моєму серці? Що ж, тоді я поступлюся Себт-Хету. Але навіщо тут наглядач? Висушіть його та закопайте в піску! Чи навчить він царевича мудрості? О, Ашторет! Я б втратив сон і апетит, якби якийсь наглядач, підданий чи раб наважився виправити мого милостивого пана. Я б висмоктав з таких людей кров, навіть якби це означало, що я захворів! Мені потрібен лише писар, щоб написати, що ти, найвидатніший пане, здаєш мені в оренду ферми в цій, тій і тій провінції на три роки. І потрібно шістнадцять свідків, щоб довести, що царевич виявив мені таку честь. Але звідки слугам знати, що їхній пан позичає у мене гроші?
Спадкоємець трону, якому вже все знудило, знизав плечима.
— Завтра ввечері, — сказав він, — принеси гроші та найми собі писаря та свідків. Я не бажаю про це думати.
— Ах, які мудрі слова! — вигукнув фінікієць. — Щоб ти, найвидатніший пане, вічно насолоджувався солодким смаком крові...
І він пішов, а Рамзес задивився у вікно.
На березі Нілу, за північним передмістям Мемфіса, стояв маєток, який спадкоємець престолу подарував задля помешкання Сарі, дочці єврея Гедеона.
Будинок був дерев'яний, одноповерховий, як і було в звичці, з терасою, увінчаною полотняним шатром. На першому поверсі жила чорна рабиня Рамзеса, а на горі жила Сара зі своєю родичкою та служницею Тафет. Будинок був оточений садом з оливковими деревами, виноградними лозами, горіховими деревами та солодкими каштанами, і який весь був оточений стіною з необпаленої цегли.
Вже десять днів Сара жила в цьому усамітненні, сповнена страху та сорому, ховаючись від людей, так що майже ніхто зі слуг маєтку її не бачив. У своєму завішеному від сонця будуарі вона шила, ткала лляне полотно на маленькому ткацькому верстаті або робила вінки зі свіжих квітів для Рамзеса. Іноді вона вислизала на терасу і, обережно розсуваючи стіни намету, дивилася на Ніл, наповнений човнами, їхні веслярі співали веселі пісні. Або ж вона піднімала очі вище і з благоговінням дивилася на сірі пілони царського палацу, що мовчки та похмуро височів над другим берегом ріки. Потім вона тікала назад до своєї роботи і кликала Тафет.
— Сиди тут зі мною, матко, — казала вона. — Чому ти завжди спускаєшся вниз?
— Садівник приніс фрукти, а з міста надіслали хліб, вино та пташок. Я мусила їх забрати.
— Сиди тут і розмовляй, бо мене охоплює страх... Я боюся...
— Чого ти боїшся, дитино?
— А чи я знаю? Мені здається, що мене схопив гриф і відніс до свого гнізда на скелі, з якої неможливо спуститися...
Після заходу сонця, коли її ніхто не бачив, Сара була сміливішою. Тоді вона виходила на терасу і дивилася на ріку. А коли здалеку з'являвся човен, освітлений смолоскипами, що вирізали криваві та вогняні смуги на чорній воді, Сара стискала своє бідне серце обома руками, яке тремтіло, немов спійманий птах.
Ось Рамзес плив до неї, і вона не могла зрозуміти, що з нею відбувається. Чи це була радість від того, що наближається гарний юнак, якого вона зустріла в долині, чи страх, що вона знову побачить великого правителя та володаря, який налякав її?
— Ще до кінця року твій пан покине тебе, і інші допоможуть йому, — попереджав її батько. — Якби ти була єгиптянкою, він би прийняв тебе до свого дому назавжди, але він не може утримати єврейську жінку.
— Невже він покине мене? — зітхнувши, перепитала Сара.
Раптом заграла музика. Флейта та арфа зіграли куплет, після чого тенор почав співати:
"
Потім спів замовк, заглушений галасом і тупотом багатьох ніг.
— Язичники! Вороги Єгипту! — вигукнув хтось. — Співаєте, коли ми занурилися в стражданнях, і славите єврейку, яка зупинила Ніл своєю магією.
— Біда вам! — закричав інший голос. — Ви топчете землю спадкоємця престолу. Смерть впаде на вас і ваших дітей!
— Ми відступимо, але нехай єврейка вийде до нас, щоб ми могли розповісти їй про наші кривди!
— Тікаймо! — крикнула Тафет.
— Ніколи!» — відповіла Сара, її ніжне обличчя спалахнуло від гніву. — Хіба я не належу до спадкоємця престолу, перед яким ці люди падають ниць?
Вся в білому, вона вибігла на терасу, кричачи натовпу за стіною:
— Ось я! Чого ви від мене хочете?!
Гамір на мить стих, але знову почулися загрозливі голоси:
— Будь проклятою ти, іноземка, гріх якої зупиняє води Нілу!
Кілька каменів, кинутих навмання, просвистіли в повітрі. Один влучив Сарі в лоб. Внизу Тафет кричала щосили, а чорношкірий раб, схопивши сокиру, стояв біля єдиних дверей будинку, оголошуючи, що розтрощить голову кожному, хто наважиться увійти.
— Кидайте каміння в цього нубійського пса! — кричали нападники.
Але натовп раптово замовк, коли з глибини саду вийшов чоловік з поголеною головою з накинутою на тіло шкірою пантери.
— Народе Єгипту, — спокійним голосом сказав жрець, — яким правом ви піднімаєте руку на майно спадкоємця престолу?
— Там живе нечиста єврейка, яка стримує підйом Нілу! Горе нам! Злидні та голод нависли над Нижнім Єгиптом.
— Люди поганої віри та слабкого розуму, — сказав жрець, — де ви чули, щоб одна жінка могла зупинити волю богів? Щороку, в місяць Тота, Ніл починає підніматися і зростає до місяця Хояк. Хіба колись траплялося інакше? Як тоді жінка могла спричинити лихо, яке не змогли б спричинити навіть наймогутніші вороги?...
— Святий отець говорить правду! Слова пророка є мудрими! — пролунав голос у натовпі.
— І все ж Мессу, єврейський вождь, приніс темряву та чуму до Єгипту! — заперечив інший голос.
— Воістину, — продовжив жрець, — злі люди блукають серед вас, як гієни в зграї. Вони не жаліють ваших страждань, а хочуть спонукати вас до повстання проти фараона. Якби їхній злий план вдався, і з ваших грудей почала текти кров, ці люди сховалися б від списів, як зараз від мого заклику.
— Слухайте пророка! Слава тобі, чоловіче божий! — вигукнув натовп, схиливши голови. Найбільш благочестиві падали на землю.
— Послухай мене, народе Єгипту. За вашу віру в слова жерця, за вашу слухняність фараону та його наступнику, за шану, яку ви віддаєте рабу Божому, вам буде дарована благодать. Ідіть до своїх домівок з миром, і, можливо, перш ніж ви спуститеся з цього пагорба, Ніл почне підійматися.
— Нехай так буде!
— Ідіть! Чим більша ваша віра та благочестя, тим швидше ви побачите знак благодаті.
— Ходімо! Ходімо! Благословенний будь, пророче!
Вони почали розходитися, цілуючи шати жерця.
Раптом хтось вигукнув:
— Диво! Диво збувається!
На вежі в Мемфісі запалилося світло. Ніл піднімався… Благословенні, вони повернулися до жерця, але той зник у тіні.
Натовп, нещодавно обурений, але хвилину тому вражений і сповнений вдячності, забув про свій гнів і про жерця-чудотворця. Тим часом з іншого берега під крики та пісні прибув освітлений човен спадкоємця престолу. Ті самі люди, які півгодини тому хотіли проникнути до вілли царевича, тепер падали перед ним ниць або кидалися у воду, щоб поцілувати весла та борти корабля, що привіз сина правителя Єгипту.
Радісний Рамзес, оточений смолоскипами, увійшов до будинку Сари в супроводі Тутмозиса. Сара з'явилася у дверях, зі зв'язаною головою, спираючись на чорношкірого чоловіка та власну служницю.
— Що це означає? — спитав здивований царевич.
— Жахливі речі! — вигукнув Тафет. — Язичники напали на твій будинок, і один з них вдарив Сару каменем.
— Які язичники?
— Єгиптяни! — пояснила служниця.
Царевич кинув на неї презирливий погляд. Але лють швидко подолала його.
— Хто вдарив Сару?! Хто кинув камінь? — крикнув він, схопивши чорношкірого чоловіка за руку.