Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 6)

— Чому я маю позбутися Сари?

— Бо якби у тебе народився син від неї, могли б виникнути ускладнення в державі, яка і так має достатньо проблем. Пам'ятай, що у твоїх жилах тече кров священних тварин Єгипту. Ти не повинен дозволяти своєму насіння рости в утробах, ворожих до нас. Син єврейки завжди буде євреєм, а не єгиптянином. Хто знає, можливо, колись вони використають твого потомка проти нас. Ти можеш гніватися на жерців, але не ображати їх публічно. Вони знають, що багато чого треба пробачити спадкоємцю престолу, особливо якщо він має такий бурхливий характер. Але час все заспокоїть, заради слави династії та блага держави.

Царевич замислився. Раптом він заговорив:

— Тож я не можу розраховувати на більше грошей з твоєї скарбниці, мамо?

— В жодному випадку. Мені знадобиться посаг, коли я остаточно піду з твоїм батьком до землі Ра. Ти ж не хочеш, щоб я там блукала жебрачкою, сину мій.

— А що я буду робити з військом?! — вибухнув царевич, нетерпляче потираючи чоло.

— Відправ єврейку від себе і попроси жерців. Можливо, вони тобі позичать.

— Ніколи! Краще вже взяти у вампірів!

Пані похитала головою, від чого пергаментна шкіра на її шиї заскрипіла.

— Ти — ерпатр, роби, як хочеш. Але я попереджаю тебе, треба буде дати велику заставу, і як тільки фінікієць стане твоїм кредитором, він тебе не відпустить. Вони підступніші за євреїв.

— Частини мого доходу вистачить, щоб покрити ці борги.

— Тож роби, як тобі заманеться, але пам’ятай, що фінікійці — мов щури в зерносховищах: коли один пролізе крізь щілину, інші підуть за ним. Вони вже давно п’ють більше єгипетської крові, ніж їм дозволено. Ніхто точно не знає, скільки їх і що планують фінікійські старійшини, замкнені в Лабіринті.

Рамзес вагався покидати матір.

— Скажеш мені щось ще? — спитала та.

— Я просто хочу запитати... Моє серце знає, що в тебе, мамо, є якісь плани на мене. Які?

Цариця погладила його обличчя. Її рука була шорсткою, як нестругане дерево.

— Ще ні… ще ні! Сьогодні ти такий же вільний, як і будь-який молодий дворянин у цій землі, тож скористайся цим. Але, Рамзесе, настане час, коли тобі доведеться взяти дружину, чиї діти будуть царевичами царської крові, а син — твоїм спадкоємцем. Я думаю про ті часи.

— І що…?

— Поки що нічого певного. У будь-якому разі, політична мудрість підказує мені, що твоя дружина має бути дочкою жерця.

— Можливо, дочкою Херхора? — вигукнув царевич з огидою. — Зрештою, вона ж майже не схожа на людину…

— Але в неї є утроба, яка ще більше очистить твою кров. Її вивели спеціально для того, щоб твої діти стали новою расою богів.

— І цей шматок плоті та слизу має зайняти місце прекрасної єврейки поруч зі мною? — іронічно запитав Рамзес.

— Ти повинен постаратися, щоб сьогоднішню помилку забули. Тобі достатньо буде один раз заплющити очі та виконати свій чоловічий обов'язок.

— Цілую твої ступні, мамо, і йду, — сказав Рамзес, хапаючись за голову. — Я чув тут стільки дивних речей, що починаю боятися, що Ніл потече до водоспадів, або піраміди перемістяться до східної пустелі.

— Не блюзнірствуй, дитино моя, — прошепотіла цариця, дивлячись на сина зі страхом. — У цій країні бачили і дивніші дива...

— Але ж не такі, — запитав син з гіркою посмішкою, — що стіни царського палацу підслуховували своїх господарів?

— Вони були свідками смерті фараонів після правління протягом лише кількох місяців і падіння династій, які правили дев'ятьма народами.

— Тому що ці фараони забули свої мечі заради кадильниць, — відповів царевич.

Він вклонився матері та пішов.

Коли кроки спадкоємця затихли у величезному вестибюлі, обличчя благородної дами змінилося: величність змінилася трупним виглядом. риси обличчя, а в її скляних очах спалахнули чарівні іскри.

Цариця підбігла до статуї богині, стала навколішки і, висипаючи індійський пахощі на вугілля, почала говорити:

— О Ізідо! Ізідо! Ізідо! Тричі я вимовляю твоє ім'я. О Ізідо, що народжуєш змій, крокодилів і страусів! О Ізідо, що дозволила мені народити дитину від людини, бика та лева в одній подобі. Тричі хай буде прославлене твоє ім'я!» Дозволь, щоб мій син міг народити нову расу, яка успадкує Єгипет заради твоєї слави!

Молячись так, цариця вклонилася і торкнулася чолом долівки. І в цей момент над нею пролунав тихий шепіт:

— Голос праведника завжди буде почутий.

Велична мумія схопилася на ноги і, сповнена здивування, почала озиратися. Але в кімнаті нікого не було. Зі стін на неї дивилися лише намальовані квіти, а зверху вівтаря — статуя богині, сповнена неземного спокою.

РОЗДІЛ V

Засмучений царевич повернувся до своєї вілли і покликав Тутмозиса.

— Ти повинен навчити мене, — сказав Рамзес, — як позичати гроші у фінікійських кровососів...

— Я зараз піду по фінікійського банкіра Дагона, і клянусь, що ти знайдеш спокій ще до півночі.

Він вибіг, заліз на невеликі ноші і, оточений слугами та такими ж модно одягненими, як і він сам, юнаками, зник у паркових алеях.

Після заходу сонця фінікієць Дагон, найвидатніший банкір у Мемфісі прибув до будинку спадкоємця престолу. Це був вампір, якому було понад двісті років, жовтий, сухий, але міцної статури. Він був одягнений у синю туніку, мав величезні власні волоси, перехоплені золотим кільцем, і велику чорну бороду. Його провели до будинку Рамзеса, він став на коліна на порозі та прокудкудакав:

— Вітаю тебе, о місяць Єгипту...! Хай будеш ти жити вічно, і нехай твоя слава досягне тих далеких берегів, до яких причалюють фінікійські кораблі...

За наказом царевича він підвівся і заговорив з різкою жестикуляцією:

— Коли ми зрозуміли, що ти, мій пане, хочеш моїх послуг, така радість сповнила наш дім, що я наказав дати слугам десять глечиків крові, а моя дружина, Тамар, почала вимагати, щоб я купив їй нові сережки. Моя радість стала настільки сильною, що, коли їхав сюди, я відмовився дозволити погоничеві бити ослів. А коли мої негідні ноги торкнулися твоєї підлоги, княже, я вийняв золотий перстень і віддав його твоєму рабу, який полив мені води на руки. З дозволу твоєї високості, чи не міг би ти, ерпатре, наказати, щоб мені більше не давали води, налитою зі срібного глечика... Звідки взялося це мерзенне срібло в цьому домі?

— Азарія, син Гавера, продав мені цей глечик.

— Єврей?! Ваша Достойність торгує з євреями? І що скажуть на це боги?

— Азарія — такий самий купець, як і ти, — відповів наступник трону.

Почувши це, Дагон схопився за голову обома руками і почав шипіти та стогнати:

— О, Баал Таммуз...! О, Баал...! О, Ашторет...! Азарія, син Ґавера, юдей, буде таким же купцем, як і я! О мої ноги, навіщо ви мене сюди привели? О серце, навіщо ти терпиш такий біль і глузування...? Найвидатніший князю! — кричав фінікієць. — Вистав мене на сонце, відсічіть мою руку, якщо я підробляю золото, але не кажіть, що юдей може бути купцем! Скоріше Тир паде, швидше Сидон замете піском, ніж єврей стане купцем! Вони можуть доїти своїх худих кіз або змішувати глину з соломою під єгипетським батогом, але ніколи не торгувати. Фух!... Фух!... Нечиста нація рабів!... Розбійники та злодії! Марнотратники, які проливають всю кров на землю, перш ніж з'їсти м'ясо! Вони гидують кров'ю! І кажуть, що цей їхній Яхве так наказує їм... О, Ваал, яка жахлива єресь!

Царевич, з якоїсь невідомої причини, розгнівався, але потім заспокоївся, що здалося дивним йому, який до того часу ніколи не вважав за потрібне стримувати себе ні з ким.

— Отже, — раптом сказав спадкоємець, — ти, шановний Дагоне, позичиш мені п'ятнадцять талантів?

— О, Ашторет!... П'ятнадцять талантів?! Це такий важкий тягар, що мені довелося б сісти, щоб як слід подумати про це.

— Тоді сідай.

Дагон підвівся з підлоги та відкинувся на спинку стільця.

— На який термін царевичеві потрібні ці п'ятнадцять талантів? — спитав він.

— Напевно, на рік.

— Скажімо так: на три роки. Тільки його святобливість міг би взяти п'ятнадцять талантів на рік, але не молодий царевич, який щодня мусить розважати веселих вельмож та красивих жінок… О, ці жінки! Чи правда, з дозволу вашого достоїнства, що ви, царевич, взяли до собі Сару, дочку єврея Гедеона?

— А скільки відсотків ти хочеш? — перебив його царевич.

— Це дрібниця, про яку ваші святі уста не мають потреби згадувати. За п'ятнадцять талантів царевич даватиме п'ять талантів на рік, і протягом трьох років я сам зберу весь борг, тож ваше достоїнство навіть не знатиме.

— Ти даси мені п'ятнадцять талантів сьогодні, а через три роки забереш тридцять…

— Єгипетський закон дозволяє, щоб відсотки дорівнювали позиці, — відповів фінікієць.

— Але хіба це не забагато?

— Забагато?! — скрикнув Дагон. — Кожен великий володар має великий двір, величезний маєток і платить лише високі відсотки. Мені було б соромно взяти менше від спадкоємця престолу, і сам царевич мав би побити мене срібними кийками та вигнати, якби я насмілився взяти менше...

— Коли ти принесеш гроші?

— Принесеш? О, боги! Одна людина не може цього зробити. Я зроблю краще; я організую всі виплати царевича, щоб ваша достойність не думала про такі жалюгідні справи.