Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 5)
— Що на це скажеш ти, Херхор? – спитав фараон.
— Щодо ассирійців, вважаю, що видатний Нітагер надто рано турбується про них. Ми ще хворіємо від старих війн і повинні спочатку добре зміцнитися, перш ніж розпочати нову, – сказав міністр. — Наступник мудро очолив основні сили, але нехтував своїм штабом, через що ми йшли так повільно та безладно, що Нітагер зміг перегородити нам шлях.
— Якби ваша достойність, — сказав Патрокл, — не зіштовхнув колону з дороги через тих скарабеїв там...
— То яка ваша остаточна думка щодо наступника трону? — перебив фараон суперечку, повернувшись до Херхора.
— Живий образ сонця, сине богів, — відповів міністр. — Накажи намастити Рамзеса, дай йому великий ланцюг, але ще не призначай його командиром корпусу Менфі. Царевич є занадто молодим, занадто запальним і недосвідченим для цієї посади.
Фараон поклав голову на руку, подумав і сказав:
— Йдіть з миром і в моїй милості. Я зроблю так, як велять мудрість і справедливість.
Сановники глибоко вклонилися, і Рамзес XII, не чекаючи своєї свити, пішов до свого кабінету. Це був двоповерховий зал з алебастровими стінами, в якому знаходилася тілесна статуя Гора з пташиною головою, прикрашена золотом і коштовностями, яка постійно водила поглядом за правителем. Коли з'явився фараон, один із чиновників доповів про спадкоємця престолу, який невдовзі увійшов і низько вклонився батькові. Виразне обличчя царевича виражало гарячковий неспокій.
— Я радий, ерпатре, — сказав фараон, — «що ти повертаєшся здоровим зі своєї тяжкої подорожі.
— Нехай ви, ваша святобливість, будете вічно і наповнювати обидва світи своїми працями, — відповів царевич.
— Щойно, — сказав фараон, — мої військові радники розповіли мені про твою працю та розсудливість. Твої діяння не залишаться без винагороди. Ти отримаєш великий ланцюг і два грецькі полки, з якими будеш тренуватися.
Царевич був приголомшений, але через мить запитав приглушеним голосом:
— А корпус Менфі?...
— Через рік ми повторимо маневри, і якщо ти не зробиш жодних помилок у керівництві армією, то отримаєш корпус.
— Я знаю, це зробив Херхор! — вигукнув розгніваний наступник, ледве стримуючи лев'ячу кров, що скипала в його жилах.
Він глянув навколо та додав:
— Я ніколи не можу бути з тобою наодинці, батьку мій... Серед нас завжди є чужі люди.
Фараон злегка поворушив бровами, а його свита зникла, немов натовп тіней.
— Що ти хочеш мені сказати?
— Тільки одне, батьку. Херхор — мій ворог. Він звинуватив мене перед тобою і виставив мене на такий сором!
Незважаючи на свою смиренну поставу, царевич закусив губу та стиснув кулаки.
— Херхор — мій вірний слуга і твій приятель. Саме його красномовство зробило тебе спадкоємцем престолу. Я не довіряю свій корпус молодому вождю, який дозволив себе відрізати від своєї армії.
— О, мій батько! — вибухнув царевич. — Якщо в мені й наростає гнів, то це тому, що я бачу ворожість Херхора та жерців до мене.
— Зрештою, ти онук первосвященика; жерці вчили тебе. Ти дізнався більше їхніх таємниць, ніж будь-який інший царевич.
— Я впізнав їхню гординю і їхнє ненаситне прагнення влади. Але я покладу цьому край…
Вимовивши ці необережні слова, наступник жахнувся. Правитель підвів на нього ясний погляд і спокійно відповів:
— Я керую армією та державою. Усі накази та укази виходять від мене». У цьому світі я — терези Озіріса, і я один зважую справи своїх слуг: наступника, міністра та народу. Було б нерозумно думати, що я не знайомий з усіма питаннями.
— Але ж, отче, якби ти на власні очі спостерігав за ходом маневрів…
— Можливо, я б побачив полководця, — перебив його фараон, — який у вирішальний момент розпускає своє військо і переслідує ізраїльтянку в кущарях. Але я не хочу знати про такі дрібниці.
Потім царевича Рамзеса викликали до його найшановнішої матері, Нікотріс, яка була другою дружиною фараона, а сьогодні - найвеличнішою не вмерлою пані в усьому Єгипті.
Це була висока особа, і хоча вона не жила вже двадцять років, все ще була красивою, завдяки майстерності найкращих бальзамувальників. Знатна пані прийняла свого сина в гробниці з фаянсовим саркофагом, з якого вона щойно вийшла. Біля її ніг, на стільці, лежав маленький песик, а з іншого боку стояла навколішки чорношкіра рабиня з віялом. Хоча її господиня більше не відчувала ні тепла, ні холоду, віяло було, перш за все, символом її королівської гідності. Царська дружина була закутана в пов'язки з найтоншого льону та носила мусліновий плащ, розшитий золотом, та перуку, прикрашену коштовностями у формі квітів лотоса. Її очі зі скла та емалі все ще зберігали людське сяйво, особливо помітне, коли вона з любов'ю дивилася на свого сина.
— З якої причини, Рамзесе, ти наказав мені прокинутися від мого вічного сну?
— Ти так говориш зі мною, мамо, що в мене вже немає сміливості звернутися до тебе зі своїм проханням.
— Тож, мабуть, справа в грошах?
Збентежений Рамзес опустив голову.
— І багато тобі потрібно?
— П'ятнадцять талантів...
— О боги! — вигукнула пані. — Тож твоя єврейка є такою вимогливою?
Рамзес почервонів, але підняв голову.
— Знаєш, мамо, це не так, — відповів він. — Але я обіцяв війську винагороду, але не можу її заплатити!
Цариця подивилася на нього зі спокійною гордістю.
— Як це погано», — сказала вона через мить, — коли син приймає рішення, не порадившись з матір'ю. Пам'ятаючи про твій вік, я хотіла дати тобі фінікійську рабиню, яку мені надіслав Тир, з посагом в десять талантів. Але ти віддав перевагу єврейці.
— Вона мені подобалася. Серед твоїх служниць, мамо, немає нікого такої гарної, навіть серед жінок його святобливості.
— Ти говориш, мов хлопець з найнижчої жрецької школи, – відповіла та, знизуючи плечима, – і забуваєш, що сказав Рамзес Великий: "Жовтий народ є більш численним і багатшим за нас; давайте діяти проти нього, але обережно, щоб він не став ще сильнішим…". Тому я не думаю, що дівчина з цього народу підійде на роль першої коханої наступника фараона.
— Невже слова Рамзеса можуть стосуватися дочки жалюгідного орендатора? – вигукнув роздратований царевич. — Три століття тому євреї покинули Єгипет, і сьогодні вони мають смішну державу, якою правлять жерці...
— Бачу, — відповіла знатна пані, злегка насупившись, — що твоя коханка не гає часу... Будь обережним, Рамзесе!... Пам’ятай, що їхній лідер, Мессу, якого звали Мойсеєм, — це жрець-зрадник, якого донині проклинають у наших храмах. Пам’ятай, що євреї вивезли з Єгипту більше скарбів, ніж коштувала праця кількох поколінь; що, що ще гірше, вони забрали не тільки наше золото, а й таємницю збереження життя після смерті, яку, на наш жаль, вони продали ассирійцям, щоб здобути їхню прихильність. На щастя, в Єгипті збереглося ще кілька важливих таємниць. Тож, Рамзес, будь готовим до того, що дочка цього народу може використати твоє ліжко, щоб вирвати у нас решту таємних знань, які не зміг вкрасти Мойсей.
— Повір мені, мати, всі ці чутки поширюють жерці. Вони не хочуть дозволити людям інших вір, які могли б служити фараону проти них, досягнути підніжжя трону.
Цариця з хрускотом підвелася зі стільця і, схрестивши руки на грудях, здивовано подивилася на сина.
— Отже, це правда, що мені казали, нібито ти ворог жерців, — сказала вона. — Ти, їхнє найдосконаліше творіння і улюблений учень?
— Мати, ти б і досі могла насолоджуватися радощами життя, якби не ті мутації та магічні маніпуляції, які здійснювалися над твоєю вагітною утробою! — гірко відповів царевич. — Вони позбавили тебе аромату квітів, смаку їжі та здатності розрізняти кольори...
— Я добровільно пішла на цю жертву, а твій вигляд, сину мій, робить все це вартим того. Пам’ятай, що твій дід, мій батько, Аменхотеп, який мешкає з богами, був верховним жерцем і мав величезну владу над живими та невмерлими.
— Саме тому, що мій дід був правителем, і таким же є мій батько, я не можу винести влади Херхора.
Мати знизала плечима.
— І це ти, — сумно сказала вона, — хочеш командувати корпусом? Але ти розпещена дівчина, а не чоловік і вождь...
— Що?! — перебив її царевич, ледве стримуючи спалах гніву.
— Я не впізнаю свого сина... Я не бачу в тобі майбутнього володаря Єгипту! Твоя династія буде схожа на нільський човен без керма. Ти проженеш жерців з двору, і хто залишиться? Хто буде твоїм оком у Нижніх і Верхніх Землях, а хто за кордоном? Але фараон повинен бачити все, на що падає божественний промінь Озіріса...
— Жерці будуть моїми слугами.
— Вони також і мої найвірніші слуги. Завдяки їхнім молитвам твій батько править тридцять три роки, хоча він лише людина і уникає війн, які можуть бути катастрофічними...
— Для жерців.
— Для фараона, для держави! — перебила пані. — Чи знаєш ти, що відбувається з нашою скарбницею, коли вимагаєш п'ятнадцять талантів? Чи знаєш ти, якби не щедрість жерців, усі царські маєтки вже були б у руках фінікійських вампірів? Ця жалюгідна раса під-істот, нездатна жити в благословенному сяйві Озіріса, могла б навіть захопити владу в Єгипті.
— Одна вдала війна заповнить царську скарбницю, як Ніл затоплює наші поля.
Велика пані хрипко засміялася.
— Ні, — сказала вона. — Ти, Рамзесе, ще така дитина, що навіть твої нечестиві слова не можна вважати гріхом. Будь ласка, займися грецькими полками, позбудься єврейської дівчини якомога швидше, а політику залиш... нам...