Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 3)

— Ким би ти не була, твоя краса перевершує мою гідність, — пристрасно відповів Рамзес.

— Чи ти вважаєш, що єврейки менш солодкі за єгиптянок? — спитав Тутмозис. — Щоправда, вони не бажають виправляти власну кров, тому швидко стають потворними і старіють, а також вони скромніші, але вже це надає їхньому коханню надзвичайного шарму. У мене було три коханки-єврейки… Головне — взяти їх, поки вони ще свіжі!

— Досі ти казав правду, а тепер брешеш, — сказала Сара. — Єврейка ніколи не буде нічиєю коханкою! — гордо додала вона.

— Навіть коханкою писаря у такого пана, який розмахує віялом над номархом Мемфіса? — глузливо запитав Тутмозис.

— Навіть…

— Навіть коханкою того пана, що носить віяло?

Сара завагалася, але відповіла:

— Навіть.

— Тож, можливо, вона не стала б коханкою номарха?

У дівчини впали руки. Вона здивовано подивилася на обох юнаків по черзі. Її губи затремтіли, а очі наповнилися сльозами.

— Хто ви такі? — стривожено запитала вона. — Ви спустилися сюди з гір, як мандрівники, які потребують води та хліба. Але ви розмовляєте зі мною, як найбільші пани… Що ви за люди? Твій меч, – звернулася вона до Рамзеса, – інкрустований смарагдами, а на шиї у тебе ланцюг такої роботи, якого наш пан, милосердний Сезофріс, не має у своїй скарбниці.

— Скажи мені краще, чи я тобі подобаюся? – наполягав Рамзес, стискаючи її руку та ніжно дивлячись їй в очі.

— Ти такий же прекрасний, як ангел Гавриїл, але я боюся тебе, бо не знаю, хто ти такий…

Раптом з-за гір пролунав звук сурми.

— Тебе кличуть, Рамзесе! – сказав Тутмозис.

— А що, якби я був таким же великим паном, як твій Сезофріс? – продовжив царевич.

— Ти можеш бути… – прошепотіла Сара.

Десь на пагорбі пролунав звук другої сурми.

— Ходімо, Рамзес! – наполягав стривожений Тутмозис.

— А що, якби я був наступником престолу, ти б пішла до мене, дівчино? — спитав царевич.

— О, Єгово… — вигукнула Сара, падаючи на коліна.

Тепер у різних місцях сурми грали швидку побудку

— Біжимо… — вигукнув відчайдушно Тутмозис. — Хіба ти не чуєш тривоги в таборі?

Наступник трону швидко зняв ланцюг з шиї та накинув його на Сару.

— Віддай це своєму батькові, — сказав він. — Я купую тебе в нього. Будь здорова!

Він підняв її, пристрасно поцілував у губи, і вона знову впала вперед і обійняла його ноги.

Юнаки побігли на звук сурм.

РОЗДІЛ III

Наступник престолу і його супутник чверть години бігли скелястим хребтом пагорба, чуючи, як сурми все ближче оголошують тривогу. Нарешті вони досягли місця, звідки могли оглянути всю околицю.

Греки зі своїми машинами стояли без діла біля гирла ущелини, а шлях їм перегороджували щільні ряди якоїсь іншої армії, немов чотири паралельні огорожі, наїжачені іскристими списами.

— Що тут відбувається?... — грізно крикнув Рамзес, підбігаючи до штабу. — Чому ви трубите тривогу замість того, щоб марширувати?!

— Ми відрізані, — сказав Херхор.

— Як?... Ким?!

— Трьома полками Нітагера, що вийшли з пустелі.

— Отже, ворог стоїть там?

— Стоїть сам непереможний Нітагер...

Спадкоємець престолу в цей момент ніби збожеволів. Його рот скривився, очі вирячилися. Він вихопив меч і, біжучи до греків, хрипко крикнув:

— За мною проти тих, хто перегородив нам шлях!

— Живи вічно, Рамзесе! — вигукнув Патрокл, також вихоплюючи меч. — Вперед, нащадки Ахіллеса... — звернувся він до своїх воїнів. — Покажемо єгипетським коровникам, що нас не зупинити!

Сурми засурмили до атаки. Чотири короткі, але прямі ряди просунулися вперед, здіймаючи хмару пилу та хвалебні вигуки на честь Рамзеса.

За лічені хвилини греки опинилися перед набагато більшими єгипетськими силами та завагалися.

— Вперед… — крикнув спадкоємець, біжучи з мечем у руці.

Греки опустили списи. Шепіт поширився по рядах противників, і їхні списи також опустилися.

— Хто ви, шаленці… — гучно вигукнув Нітагер.

— Спадкоємець трону! — відповів Патрокл.

Хвилина тиші.

— Розступіться! — наказав той самий голос, що й раніше.

Полки східної армії повільно розчинилися, як важкі подвійні ворота. Грецький загін пройшов крізь них.

Тоді до спадкоємця престолу підійшов сивоволосий воїн у золотому шоломі та обладунках і, низько уклонившись, сказав:

— Ти переміг, ерпатр. Тільки великий вождь вибирається з клопотів таким чином». Ти показав левові кігті, як і личить дитині фараонів.

— Ти — Нітагер, найхоробріший з хоробрих! — вигукнув задиханий царевич, опускаючи меч. — Вітаю тебе, великий вождю!

Маневри були визнані закінченими. Спадкоємець трону в супроводі свого міністра та генералів поїхав до військ у Пі-Байлос, привітав ветеранів Нітагера та попрощався з його полками, наказавши їм йти на схід. Сам він та його свита вирушили назад до Мемфіса.

Навпроти яру, в який вранці спустилися військові машини, за дванадцять кроків від дороги росло старе тамариндове дерево. Тут зупинилася варта, що передувала свиті царевича.

На вутлому дереві висів голий чоловік.

— Що це означає?» — вигукнув спадкоємець.

Помічники підбігли до дерева та зрозуміли, що повішений — це той старий феллах, канал якого засипала армія. Тіло повішеного все ще рухалося, але це був ще не кінець агонії, але щось набагато зловісне. Кожна частина тіла робила некоординовані рухи, ніби жила власним життям. Його язик рухався в роті, як змія, а сліпі очі кліпали.

— Що це? — подумав Рамзес, підходячи ближче. — З яких це пір звичайні самогубці оживають?

Збуджений Пентуер проштовхнувся крізь солдатів, безцеремонно схопив Рамзеса за руку та потяг його назад.

— Захищайте ерпатра! — крикнув він охоронцям царевича. Ті слухняно опустили списи, хоча спочатку не розуміли, проти кого. Однак, вони швидко це стало ясно.

Рухи повішеного раптом зробилися цілеспрямованими, гнучкими та еластичними. Немертвий феллах схопився однією рукою за натягнуту мотузку над головою, легко підтягнувся і одночасно послабив його іншою, потім стягнув петлю з шиї. Потім він легко зістрибнув на пісок і, видаючи зловісний вереск, кинувся на охоронців Рамзеса.

— Амон, Озірісе, Апіс! — крикнув Пентуер. — Благаю вас, не здавайтесь!

Найхоробріший із воїнів стрибнув уперед і проткнув селянина списом. Невмерлий не відреагував. Він недбало переламав держало навпіл, притягнув супротивника до себе і миттєво відірвав йому голову — легко та вільно, мов гранат. Наступної миті він розтрощив череп, ніби це була шкірка плода, і, голосно сьорбаючи, всмоктав свіжий мозок.

Оніміла від жаху свита Рамзеса лише спостерігала. Ніхто не смів відступити перед ерпатром чи зробити хоча б півкроку до чудиська, в якого перетворився жадібний до помсти феллах.

— Ассирійська зараза... — прошепотів Пентуер, наполовину собі, наполовину наступникові трону.

Невмерла бестія, з обличчям, залитим свіжою кров’ю та охляпами мозку, задовольнивши свій початковий голод, накинулася на решту єгиптян. Гвардійці не виявляли страху. У першому зіткненні живий труп збив на землю половину охоронців царевича, розтрощивши списи, спрямовані на нього, та розбивши їхні щити разом з руками. Пролунали жахливі крики та тріск ламаних кісток.