Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 23)

— Тому що в нас немає сили змусити Ассирію платити нам данину, — холодно відповів Ментезуфіс. — У нас сто двадцять тисяч війська, а в Ассирії близько трьохсот тисяч.

— Ага! Скажіть мені тепер, ваша достойність, — продовжив царевич, — з якою метою Саргон їде до ніг фараона?

— Не знаю, — Ментезуфіс хотів піти, але намісник зупинив його.

— Ще одне слово, — м’яко сказав він. — Якщо Єгипет є настільки слабким, що заборонено навіть згадувати про ассирійську данину, то звідкіля впевненість, що ассирійці не нападуть на нас?

— Від цього ми можемо захистити себе угодами, — відповів жрець.

Спадкоємець махнув рукою.

— Немає угод для слабких! — сказав він. — Срібні таблички з викарбуваними угодами не закриють кордони, якщо за ними не стоятимуть списи та мечі.

— А хто сказав вашій достойності, що у нас вони не спрацюють?

— Ти сам. Сто двадцять тисяч чоловіків повинні здатися трьомстам тисячам. Тобто, якщо ассирійці одного разу вторгнуться на нас, Єгипет перетвориться на пустелю...

Очі Ментезуфіса запалали.

— Якби вони вторглися до нас, — вигукнув він, — їхні кістки ніколи б не побачили рідної землі! Ми озброїмо всю знать, робітничі полки, навіть злочинців з шахт... Ми витягнемо скарби з усіх храмів... А Ассирія зустрінеться з півмільйоном єгипетських воїнів!

Рамзес був у захваті від цього спалаху патріотизму жерця. Він схопив його за руку і сказав:

— Якщо ми можемо виставити півмільйонну армію, то чому ми цього не робимо? Давайте добре підготуємося і вдаримо на Вавилон! Хіба великий воїн Нітагер не благав нас про це вже кілька років? Хіба його святобливість не стурбований безладом в Ассирії? Якщо ми дозволимо їм зібрати свої сили, боротьба буде складнішою, але якщо почнемо самі…

— Щоб бог Амон говорив твоїми устами, — сказав жрець. — Так і буде, — додав він. — Ассирія буде принижена, можливо, навіть твоїми руками, пане, але не відразу… не відразу!

Ментезуфіс попрощався з ним, і царевич залишився сам. В його серці і розумі все гучало.

"Отже, Хірам мав рацію, що жерці мене обманюють, — подумав він. — Тепер я теж певен, що вони таємно уклали угоду, яку його святобливість муситиме схвалити. Він муситиме! Чи хтось і колись чув про таку потворність?! Він, володар двох світів, сонячного та західного, мусить підписувати угоди, вигадані інтриганами!

У нього перехопило подих.

"До речі, святий Ментезуфіс зрадив себе, — продовжив роздумувати Рамзес. — Тож невже Єгипет може виставити півмільйонну армію? Я навіть не міг мріяти про таку силу! Скільки років знадобиться, щоб навчити цих людей? Які війська знадобляться? Перш за все, сокирники... Звідки здобути метал, щоб озброїти їх? Як всіх їх прогодувати?...".

Царевич заглибився в роздуми, обмірковуючи кожну деталь підготовки до війни з Ассирією.

Достойний пророк Ментезуфіс, повернувшись до келії, сказав собі:

— Він запальний, бабій, бешкетник, але могутня особистість! Після сьогоднішнього слабкого фараона, можливо, цей нагадає нам часи Рамзеса Великого. Через десять років злі зірки зміняться, він дозріє та розтрощить Ассирію. Ніневія буде перетворена на руїни! Ми зметемо інші мерзенні раси, відновимо забуту могутність людських імперій! Священний Вавилон поверне собі належну гідність, і єдиний верховний бог єгипетських і халдейських пророків правитиме від Лівійської пустелі і аж до найсвятішої річки, Гангу!

Кілька днів по тому достойний Саргон офіційно повідомив царевича про свою нову роль ассирійського посла. Той утримався від відповіді на два дні та надав Саргону аудієнцію ще через два дні. У день, призначений для візиту Саргона, єгипетські військові та натовп людей, прагнучих видовищ, зібралися біля палацу спадкоємця престолу. На кожному розі вулиці трубачі вигравали сигнал, а за ним лунав гучний голос глашатая:

— Ось, наближається посланець могутнього правителя Ассирії, царя Ассара, невмерлий Саргон, родич царя, володар величезних маєтків, переможець у битвах, правитель провінцій. Люди, віддайте йому належну шану як приятелеві його святобливості, правителя Єгипту!

За трубачами їхало близько десятка ассирійських кіннотників у спичастих шапках, куртках та вузьких штанях. Їхні невмерлі коні, з кошлатою шерстю та блискучими червоними очима, на головах і грудях носили бронзову броню, що нагадувала риб’ячу луску. Далі йшла піхота в шоломах і довгих плащах, що сягали до землі. Один із цих загонів був озброєний важкими палицями, інший – луками, а третій – списами та щитами. Крім того, кожен невмерлий мав меч та обладунок.

За воїнами йшли коні, колісниці та ноші Саргона, оточені живими слугами в білих, червоних та зелених шатах. Потім з'явилося п'ять слонів з ношами на спинах. На одному слоні їхав Саргон, на іншому — халдейський жрець Істубар.

Процесію замикали піші та кінні воїни. Їх супроводжувала пронизлива ассирійська музика, що складалася з труб, барабанів, мідних духових інструментів та пронизливих флейт.

Царевич Рамзес, оточений жерцями, офіцерами та знатними людьми, одягненими в барвистий та багатий одяг, чекав на посла у великій залі для аудієнцій. У дворі величезні, важко одягнені ассирійські воїни стояли в три ряди проти напівоголених та спритних єгипетських воїнів. Обидві сторони дивилися одна на одну, як зграя тигрів на стадо носорогів. Невмерлі воїни Саргона були набагато стійкішими до ударів, але живі компенсували це в бою більшою швидкістю руху та мисленням. У серцях і тих, і інших тліла давня ненависть. Але тепер наказ взяв гору над ненавистю. Коли слони увійшли, засурмили єгипетські та ассирійські сурми, обидві армії підняли зброю, народ упав ниць, а ассирійські сановники, Саргон та Істубар, спустилися зі своїх нош на землю.

У залі царевич Рамзес сидів на підвищенні під навісом, а біля входу з'явився перекладач.

— Найвидатніший володарю! — звернувся він до наступника трону. — Посол і повноважний представник великого царя Ассара, славетний Саргон, і його супутник, благочестивий пророк Істубар, бажають вітати вас і віддати шану вам, наміснику та наступнику фараона, щоб жив він вічно!

— Попроси цих сановників увійти і потішити моє серце своїм виглядом, — відповів царевич.

Саргон увійшов до зали з шумом та брязкотом, одягнений у довгу зелену шату, багато розшиту золотом. Поруч з ним, у білосніжному плащі, крокував благочестивий Істубар, а за ним ассирійські пани в дорогому одязі несли дари для царевича. Саргон підійшов до піднесення та заговорив ассирійською мовою, що перекладач одразу ж повторив єгипетською:

— Я, Саргон, воєначальник, сатрап і родич наймогутнішого царя Ассара, прийшов привітати тебе, намісника наймогутнішого фараона, і на знак вічної дружби пропоную тобі дари...

Спадкоємець трону поклав руки на коліна і сидів нерухомо, як статуї своїх царських предків.

— Перекладачу, — сказав Саргон, — чи не перекрутив ти моє ввічливе вітання царевичеві?

Ментезуфіс, стоячи біля піднесення, нахилився до Рамзеса.

— Пане, — прошепотів він, — достойний Саргон чекає на милостиву відповідь...

— Тоді дай йому відповідь, — вибухнув царевич, — що я не розумію, за яким правом він розмовляє зі мною, нібито з рівним мені за гідністю.

Ментезуфіс розгубився, що ще більше розлютило царевича, губи якого почали тремтіти, а очі знову спалахнули. Але халдей Істубар, розуміючи єгипетську, швидко сказав Саргонові:

— Впадемо обличчям долу!

— Чому я маю падати обличчям долу? — обурено спитав Саргон.

— Впади, якщо не хочеш втратити прихильність нашого царя, а можливо, руки й голову.

З цими словами Істубар лежав розпластаний на підлозі, а поруч із ним — Саргон.

— Чому це я маю лежати на животі перед цим молокососом? — обурено пробурмотів він.

— Тому що він намісник, — відповів Істубар.

— Чи я не є намісником мого пана?

— Бо він буде фараоном, а ти — ні.

— Про що сперечаються посланці наймогутнішого царя, Ассара?» — спитав, вже заспокоївшись, царевич у перекладача.

— Про те, чи повинні вони показати вашому достоїнству дари, призначені для фараона, чи просто доставити лише ті, що надіслані саме вам, — відповів хитрий перекладач.

— Так, я хочу побачити дари, призначені для мого святого батька, — сказав царевич, — і дозволяю посланцям підвестися.

Трупно-синій від гніву Саргон підвівся, і сів на підлогу, підібгавши ноги під себе.

— Я не знав, — вигукнув він, — що мені, родичу та повноважному представнику великого Ассара, доведеться витирати пил з підлоги єгипетського намісника своїм одягом!

Ментезуфіс, який розмовляв ассирійською мовою, не питаючи Рамзеса, негайно наказав принести дві лави, вкриті килимами, на яких невдовзі сіли невмерлий Саргон і спокійний Істубар.

Перевівши подих, посланець наказав принести до ганку великий скляний келих, сталевий меч і двох коней, покритих золотою збруєю. Коли його наказ було виконано, він підвівся і вклонився Рамзесу:

— Мій пан, цар Ассар, посилає тобі, царевичу, пару чудових коней, нехай вони несуть тебе лише до перемог. Він посилає келих, з якого радість завжди буде литися до твого серця, і меч, якого ти не знайдеш поза озброєнням мого наймогутнішого правителя.

Він витягнув з піхов досить довгий меч, що блищав мов срібло, і почав згинати його в руці. Меч вигнувся, як лук, а потім раптово випрямився.

— І справді! Це чудова зброя... — сказав Рамзес.