Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 22)
РОЗДІЛ XV
Був місяць Тота (кінець червня, початок липня). Рамзес постійно намагався забути Каму, навіть ненавидіти її, але не міг перестати думати про неї. Зрештою, він піддався цій внутрішній боротьбі, і одного разу, як звичайний шанувальник, надіслав листа жриці, повідомивши, що хоче побачити її та запитуючи, коли вона його прийме. Кама відповіла, що чекатиме на нього цієї ж ночі та виконає свої обов'язки.
У її будинку було тихо, горіло лише кілька вогнів. Коли царевич несміливо постукав, жриця сама відчинила двері. У темному вестибюлі вона поцілувала йому руки, шепочучи, що померла б, якби та розлючена тварина якось йому нашкодила.
— Але тепер ти мусиш бути спокійним», — сердито відповів спадкоємець, — оскільки твій коханий врятував мене, свята діво...
— Коханий? Ніколи! Я можу стати лише дружиною того жахливого невмерлого.
— І ти вийдеш за нього заміж?! — Рамзес відчув бажання задушити її.
— Якщо мені накаже найвища рада тирських жерців, що мені робити? — відповіла та, розридавшись. — Фінікію мають захопити ассирійці, а Саргон має стати її сатрапом. Щоб вампіри продовжували існувати, я маю пожертвувати собою, перестати бути вампірицею і стати смердючою невмерлою.
— Ти збожеволіла! — вигукнув царевич.
— Я кажу тобі те, що знаю. У нашому храмі вже вдруге починаються моління, щоб відвернути нещастя від Фінікії. У ці дні халдейський жрець Істубар прибув до Єгипту з листами, в яких цар Ассар призначає Саргона своїм посланцем і повноважним представником для укладення з тобою договору про передачу Фінікії Ассирії.
— Камо, клянусь тобі на честь мого батька, що поки я живий, Ассирія не візьме Фінікію. Хіба цього недостатньо?
— О, мій пане! О, мій пане... — вигукнула та з обожнюванням, падаючи царевичеві до ніг.
— Тож ти не станеш дружиною цього живого трупа зараз, чи не так?
— О! — здригнулася вона. — Ти можеш це попросити?
— І ти будеш моєю... — прошепотів Рамзес.
— Тож ти хочеш моєї смерті? — відповіла вона з жахом. — Ти вимагаєш більшого, ніж Саргон… Ха! Якщо ти цього хочеш, я готова.
— Я хочу, щоб ти жила… — пристрасно прошепотів він. — Жила, належачи мені…
— Цього не може бути…
— А найвища рада вампірів і тирських жерців?
— Вони можуть тільки видати мене заміж.
— Ти неодмінно увійдеш до мого дому».
— Якби я увійшла туди не як твоя дружина, я б померла... Але я готова до цього... Заради тебе, мій пане, я можу навіть не побачити завтрашнього місяця!
— Будь спокійна, — урочисто відповів царевич. — Той, хто має мою милість, не постраждає.
Кама впала перед ним долілиць.
— Як таке може статися? — спитала вона, цілуючи йому ноги.
Рамзес не втримався, підняв її на руки і одним рухом розірвав її туніку, насолоджуючись виглядом її оголених грудей.
— Мій пане, що ти робиш?» — прошепотів Кама, схрестивши руки. — Зрештою, це моя смерть...
— Ти будеш моєю, і фінікійські боги не вб'ють тебе, якщо вони піклуються про свої храми та жерців, — сказав Рамзес, потім з надзвичайним зусиллям подолав свою пожадливість і пішов.
Щойно Кама встигла поправити свій одяг, спадкоємець престолу з'явився на її порозі. Перш ніж жриця встигла висловити здивування чи щось сказати, царевич погасив світло та міцно обійняв її.
— Ти вже достатньо знущалася наді мною! — люто прошипів він. — Більше не дозволю, щоб мене дурили!
Вона легко могла б розірвати його обійми, але не наважилася кинути йому виклик. Рамзес обсипав її палкими поцілунками, ще більше розстібаючи її шати.
— Господи! — вигукнула Кама, налякана. — Що ти тут робиш?!
— Гидка вампіриця! — гукнув Рамзес. — Ти думаєш, що можеш гратися почуттями спадкоємця престолу, ніби він якийсь звичайний школяр?! Безкінечно спокушати його та відмовляти йому?! Досить цього!
Він розв’язав пов’язку на її дівочій стегнах, зірвав її з тіла і кинув на підлогу.
— Божевільний... — ридала жриця, — ти мене вб’єш...
Вона спробувала схопити його за руки, але цього разу не змогла цього зробити. Як людина може бути сильнішою за вампіра?
Здавалося, він прочитав її думки.
— Ти б могла перемогти людину, — прогарчав він крізь зуби, кидаючи вампірицю на ліжко, — але твої інтриги щойно розбудили в мені кров звіра. Спробуй лише чинити опір, і я неодмінно вб’ю тебе, а не твою скам’янілу богиню… Цими руками, — закричав він, простягаючи до неї руки, з кінчиків пальців вистрибнули лев’ячі кігті, — я розірву тебе на шматки, якщо ти зараз не станеш моєю коханкою!
— Господи, благаю...
— Змія! — вибухнув Рамзес, і на його голові та шиї, буквально на очах, почала рости левова грива. — Невже ти справді сміла мріяти, що спадкоємець єгипетського престолу стане вампіром? Що він колись сповідуватиме твою віру?!
Він жорстоко зірвав з неї печатку цноти та заволодів її тілом.
— Що ти мені тепер скажеш?! — тріумфально закричав він.
— Тихо!… Тихо!… — заголосила жриця, затуливши йому рота рукою. — Я твоя рабиня… Нехай мій господар робить зі мною все, що хоче, аби це було тихо, аби це не було розкрито…
Рамзес зґвалтував її та повністю заспокоївся. Він повернув собі людський вигляд, потім одягнувся, поцілував її, нібито нічого не сталося, і вислизнув з будинку, зникнувши в темному саду.
Кама спостерігала за ним, кусаючи стиснутий кулак.
— Нікчемний… — прошепотіла вона, сповнена одночасно болю та задоволення. — Нікчемна потвора…
Коли Рамзес наступного дня прийшов відвідати сина, він знайшов Сару в сльозах.
— Господи… мій пане! — вигукнула вона. — Знаю, що ти мене більше не кохаєш, але принаймні не наражай себе на небезпеку...
— Хто сказав, що я тебе більше не кохаю? — здивовано спитав царевич.
— Ти ходиш до тієї збоченої фінікійської вампіриці...
— Хто тобі розповів про фінікійку?
— Стара жриця дізналася з кришталевої кулі, що ми всі помремо через вампірів, принаймні я і мій син... — вибухнула Сара. — Вона передбачила це мені давно, ще біля Мемфіса, що я повинна уникати вампірів.
— Смійся з цього, Саро, — весело перебив її наступник престолу. — Материнство тебе втомило, а спека турбує твої думки, тому ти хвилюєшся без причини. Будь спокійна і пильнуй мого сина.
Увечері він пішов до Ками. Жриця тепер була повністю йому покірна; вона перестала ставити між ними перешкоди і слухняно виконувала всі його примхи. Рамзес здивувався лише тоді, коли виявив подряпини на її тілі, але не запитав, звідки вони взялися. Він припустив, що його нова коханка недбало гралася з кішкою...
Кілька днів по тому святий жрець і пророк Ментезуфіс прийшов до царевича, сів на вказаному місці та почав говорити.
— З мемфіського палацу Господа Вічності мені повідомили, що на той час до Пі-Басту прибув верховний халдейський жрець Істубар, придворний астролог і радник Ассара, царя Ассирії. Славетний Істубар, — продовжив жрець, — приніс із собою документи, завдяки яким видатний Саргон, родич Ассара, стає у нас посланцем і повноважним представником цього могутнього царя...
Рамзес мало не розреготався. "Отже, цей чарівник, подумав спадкоємець, навіть не підозрює в глибині душі, що я знаю про всі їхні шахрайства...".
— Видатний Саргон і шановний Істубар, — продовжив Ментезуфіс, — поїдуть до Мемфіса, щоб поцілувати ноги його святобливості. Але спочатку, ваше достоїнство, як намісник, чи не могли б ви люб'язно прийняти обох сановників та їхню свиту?
— З великою охотою, — відповів царевич, — і коли випаде нагода, я запитаю їх, коли Ассирія сплатить нам залеглі данини.
Ментезуфіс підвівся і прийняв офіційну позу.
— Намісник нашого пана та дарувальник життя, іменем його святобливості, я забороняю вам говорити з будь-яким ассирійцем про данини!
Царевич зблід.
— Священику, — сказав він, також підводячись, — за яким правом ви розмовляєте зі мною зверхнім тоном?
Ментезуфіс відкинув своє вбрання та зняв з шиї ланцюжок, на якому висів один з перснів фараона.
Намісник оглянув його, благоговійно поцілував і, повернувши жерцеві, відповів:
— Я виконаю наказ його святобливості, мого пана та батька. Але чи не могла б ваша достойність пояснити мені, чому Ассирія не повинна платити нам данину, яка б негайно звільнила державну скарбницю від труднощів?