Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 21)

При вигляді цих іноземців — сильних, незграбних, що вульгарно сміялися, смерділи падлом і розмовляли незнайомою та грубою мовою — гнів царевича закипів. Як лев, який побачив дивну тварину, хоч і не голодний, все ж стрибає, так і Рамзес, хоча ці істоти нічого йому не зробили, відчув до них жахливу ненависть. Їхня мова, їхній одяг, їхній запах, навіть їхні коні дратували його.

— Ассирійці... невмерлі... — прошепотів Рамзес, і в його очах спалахнула ненависть. — Їхній володар, Саргон, залицяється до священної Ками, і вони охороняють його... Нехай проказа сточить їх, синів свиней...

У той момент він не дбав про скарби, рабів чи славу, бо в ньому піднявся голос ненависті, потужніший за все інше. Фараони так довго воювали з ассирійцями, обидві сторони пролили стільки крові, боротьба пустила таке глибоке коріння в їхніх серцях, що царевич, лише побачивши ассирійських воїнів, потягнувся до меча.

Але він схаменувся і повернувся до палацу, потім викликав Тутмозиса.

— Я вважав, — гарячково сказав Рамзес, — що зневажаю злодіїв писарів, лицемірство номархів, що ненавиджу хитрих і амбітних жерців. Мені були гидкі євреї, і я боявся фінікійців... Але сьогодні я переконаний, що це були лише примхи. Тільки зараз я знаю, що таке ненависть, коли побачив, почув і відчув запах ассирійців. Тепер я розумію, чому собака розриває кота, який переходить йому дорогу...

— До євреїв та фінікійців ти звик, Ваше Достоїнство, але це перший раз, коли ти зустрів ассирійців, — вставив Тутмозис.

— А щодо фінікійських вампірів... — пробурмотів царевич сам собі під ніс. — Фінікієць, філістимлянин, сасу, лівієць, навіть ефіоп — вони як члени нашої родини. Коли вони не платять данини, ми сердимося на них; коли платять, ми забуваємо... Але ассирієць — це щось настільки чуже, настільки вороже, що... Ні, Тутмозисе, я ніколи не буду щасливий, поки не побачу поле, всіяне їхніми розчленованими трупами, поки не нарахую щонайменше сто тисяч їхніх відрубаних рук!

Через кілька днів царевич послав свого улюбленця з викликом до Ками. Та негайно прибула на щільно завішених ношах.

Рамзес прийняв її в темній кімнаті.

— Я був, — сказав він, — одного вечора в твоєму домі.

— О, Ашторет! — вигукнула жриця. — Чому я завдячую цією найвищою ласкою? І що завадило тобі, високоповажний пане, покликати свою рабиню?

Царевич почервонів. Як би вона здивувалася, дізнавшись, що він провів десять вечорів під її вікнами!

— Отже, Камо, — спитав принц, — ти приймаєш ассирійців?

— Він великий магнат! — вигукнула Кама. — Він родич царя, Саргон, який пожертвував п'ять талантів золота нашій богині.

— І, оскільки він такий щедрий магнат, фінікійські боги не покарають тебе смертю...

— Що ти кажеш, пане? — відповіла жриця, склавши руки. — Тож ти не знаєш, що азіат, навіть якби знайшов мене саму в пустелі, не підняв би на мене руку, навіть якби я віддалася йому. Вони бояться богів.

— То чому цей азіат, що смердить трупами, приходить до тебе?

— Він хоче вмовити мене поїхати до вавилонського храму Астарти.

— І ти поїдеш?

— Поїду, якщо ти, мій пане, накажеш мені... — відповіла Кама, закриваючи обличчя вуаллю.

Царевич мовчки взяв її за руку. Його губи тремтіли.

— Не чіпай мене, мій пане, — зворушено прошепотіла Кама. — Ти — правитель і опора моя та всіх фінікійців у цій землі, але будь милосердним... Зрештою, ти добрий бог, тому ти не можеш завдати шкоди своїй жриці...

Наступник трону знову відступив назад і струсився, ніби бажаючи розвантажити себе. Кама подивилася на нього крізь опущені повіки і злегка посміхнулася.

— Ага! — прокинувся царевич. — Скажи мені, жриця... Хто був той вампір, такий схожий на мене, якого я бачив того дня у твоєму храмі?

— Привид. Або, можливо, передвісник майбутнього...

— Тоді, Камо, скажи привидові, який так схожий на мене, щоб він якомога швидше покинув Єгипет і нікому не показувався! Мені дуже цікаво, — сказав він, гостро дивлячись на Каму, — чому твої співвітчизники показали мені моє живе зображення вампіра. Чи хочуть вони попередити мене, що в них є заміна мені?

Кама впала йому до ніг.

— О, пане! — прошепотіла вона. — Будь милосердним! Якщо комусь і потрібен твій безпорадний двійник, то це не нам, вампірам, для яких ти єдина надія на порятунок. Жерцям Єгипту набагато більше потрібен такий, і, можливо, вони вже…

— А чому ти представила мене вампіром?

Опустившись на коліна, Кама схилила голову до землі.

— Пробачте нашу зухвалість, пане, але наша найбільша мрія — щоб одного дня ти захотів стати одним із нас…

Рамзес не відповів. Не виявляючи жодних емоцій, він встав і попрощався зі жрицею. Він не міг гніватися на неї, хоча мав би. Як вона сміє пропонувати, щоб майбутній живий бог став нижчою істотою, що живе в темряві та боїться життєдайного сонця?! З іншого боку, краса вампірських ритуалів була такою захопливою… Особливо сама Кама…

Поки що Рамзес не приймав жодного рішення. Він був задоволений тим, що контролює ситуацію. Вперше в Єгипті молодий царевич обдурив жерців та збив їхню пильність. Він непохитно відчував, що має перевагу в цій інтризі. За ним стояли фінікійські вампіри та таємниця договору з Ассирією, яку вони вкрали, і хто знає, які ще послуги могли б йому надати сини темряви?

Невдовзі, незважаючи на спеку, Сара прибула до Пі-Басту з усім своїм двором та сином. Царевич був у захваті.

— Дивись, Тутмозисе, — сказав він своєму улюбленцю, — яка прекрасна дитина! Справжня пелюстка троянди. І з неї колись виросте чоловік, з цієї дрібниці! Жерці кажуть, що він не успадкував від мене рис бика та лева, але це можна легко виправити, і мій син також стане напівбожеською істотою. Вперше я схильний їм вірити!

Здавалося, що Рамзес забув про свої політичні амбіції та насолоджувався лише своєю родиною. Але ця ідилія дуже швидко закінчилася, оскільки вона не відповідала інтересам фінікійців. Одного разу до палацу прибув достойний Хірам з великою свитою і, стоячи перед наступником, сказав:

— Наш милостивий пане! Ми прийшли благати тебе вшанувати своєю присутністю ігри на честь богині Ашторет. — З цими словами сивоволосий князь-вампір став на коліна перед Рамзесом і на золотому підносі передав йому золотий ключ від ложі цирку, побудованого в саду храму богині.

Намісник разом з номархом та його головними офіцерами вирушив туди через три дні на заході сонця. Царевич сів у ложі та озирнувся.

Праворуч від нього була ложа Хірама та найвидатніших фінікійців, а ліворуч — ложа фінікійських жерців та жриць, серед яких Кама, що займала одне з передніх місць, привертаючи увагу своїм багатим вбранням та красою. Вона була одягнена в прозорі шати, прикрашені різнокольоровою вишивкою, на руках і ногах — золоті браслети, а на голові — пов'язка з квіткою лотоса, вишукано виготовлена ​​з дорогоцінного каміння.

Кама, глибоко уклонившись принцу разом з іншими, відвернувся від нього і почала жваву розмову з ассирійцем, який мав чудову поставу та сиве волосся, лише злегка позначене ознаками гниття. Він та його супутники носили бороди та волосся, заплетене в численні коси. Від цього видовища кров Рамзеса знову скипіла.

Він не звертав уваги на те, що на арені, у світлі дюжини десятків смолоскипів, видовище слідувало за видовищем. Гімнасти, приборкувачі змій, танцюристи, жонглери та блазні виступали один за одним, викликаючи захоплені вигуки глядачів.

Але правитель був похмурий. У ньому зіткнулися дві пристрасті: ненависть до ассирійців і ревність до Ками. Так він терпів до перерви, після якої почалася найважливіша частина видовища – бій биків.

Роздратований царевич, замість того, щоб дивитися на арену, продовжував розглядати ложу фінікійських жерців. І він побачив, що Кама ще більше наблизилася до Саргона і вела з ним дуже задушевну розмову. Ассирієць, однак, практично пожирав її очима і палко стверджував, що їсти свіжі мізки набагато краще, ніж пити кров, і Кама обов'язково повинна їх спробувати... Він запевнив її, що богиня Ашторет також може служити як невмерла...

Лише замішання, що виникло серед глядачів, протверезило Рамзеса і спонукало його глянути видовище. Бик розтерзав усіх своїх супротивників. Жінки на трибунах плакали, чоловіки проклинали і кидали в тварину все, що потрапляло під руку. Сталося щось нечуване в цирках: п'ятеро чоловіків лежали на арені, інші тікали від звіра, куди могли, а публіка ревіла від гніву чи страху.

Раптом усе стихло, глядачі підвелися та вихилилися зі своїх місць. Зляканий Хірам зблід і розвів руками. З лож вельмож на арену вискочили двоє чоловіків: царевич Рамзес з оголеним мечем і Саргон з короткою сокирою. Бик, мабуть, якимось чином відчув кровну спорідненість між ним та спадкоємцем престолу, бо поставився до нього як до свого та обійшов його, атакуючи ассирійця. Нелюдськи сильний Саргон збив бика з ніг одним ударом сокири між очей.

Публіка радісно заревіла і почала обсипати квітами переможця та його жертву. Кама з найбільшим запалом виривала квіти у своїх сусідів і кидала їх ассирійцю.

Кривавий туман промайнув перед очима Рамзеса. Він би з радістю встромив меч у груди свого переможного суперника. У той момент він не знав, кого він більше ненавидить: ассирійців чи фінікійців... Глибоко принижений, він негайно покинув цирк.