Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 25)

— Не хвилюйтеся, пане! Наскільки мені відомо, вся аристократія, всі номархи, всі старші офіцери щось чули про цей договір, і всі вони обурені. Тож просто дайте мені знак, і ми розіб'ємо цеглини договору об голови Саргона, навіть самого Ассара!

— Але це було б повстанням проти його святобливості, — так само тихо відповів принц.

Обличчя Тутмозиса зробилося сумним.

— Я не хотів би, — сказав він, — щоб твоє серце кровоточило, але твій батько, рівний найвищим богам, тяжко хворий. Його святобливість дуже втомився від перебування на цій землі і вже бажає піти. Але жерці зупиняють його, і вони не викликають вас до Мемфіса, щоб безперешкодно підписати угоду з Ассирією.

— Але ж вони зрадники!... Зрадники! — прошипів розлючений царевич.

— Ось чому в тебе не буде проблем порушити угоду, коли ти обіймеш владу після свого батька, — посміхнувся Тутмозис. — Хіба в Азії немає непокірних племен, які вторгнуться в наші кордони? Хіба хоробрий Нітагер не стежить зі своїм військом, готовий відбити нападників і перенести війну на їхні землі? І ти думаєш, що Єгипет не знайде людей, щоб озброїти та зібрати скарби для війни?... Ми всі підемо, бо кожен може щось здобути і якось застрахувати своє життя. А скарби лежать у храмах... Здебільшого в Лабіринті!

— І хто їх звідти візьме? — з сумнівом вставив царевич.

— Хто? Будь-який номарх, будь-який офіцер, будь-який дворянин зробить це, якщо матиме наказ фараона. Молодші жерці покажуть нам шлях до схованок.

Намісник уважно подивився на Тутмозиса.

— Звідки беруться такі думки? — спитав він. — Зрештою, нещодавно ти блід від згадки про жерців...

— Бо я був один. Але сьогодні я дізнався, що вся єгипетська аристократія поділяє моє розуміння, тому мені спокійніше.

— А хто говорив тобі та знаті про угоди з Ассирією?

— Дагон та інші фінікійці, — відповів Тутмозис. — Вони навіть пропонували збунтувати азійські племена, коли настане час, щоб наші війська мали привід перетнути кордони. А як тільки ми вирушимо в дорогу до Ніневії, фінікійці та їхні союзники приєднаються до нас... У тебе буде армія, здатна воювати день і ніч, армія, якої не мав навіть Рамзес Великий!

— А що, як жерці дізнаються про такі плани? Воістину, ніхто з вас не уникне смерті!

— Вони нічого не дізнаються, — весело відповів Тутмозис. — Вони занадто довіряють своїй владі, погано платять своїм шпигунам і своєю жадібністю та гордістю знеохотили весь Єгипет. Тому аристократія, армія, писарі, робітники, навіть нижчі жерці лише чекають сигналу, щоб увірватися до храмів, забрати скарби та покласти їх до підніжжя твого трону.

Царевич дав Тутмозису знак, що той може йти. Коли він залишився сам, то почав розмірковувати.

Тепер, безсумнівно, фінікійці були дуже зацікавлені в тому, щоб не потрапити під владу Ассирії. Невмерлі терпіли вампірів лише за їхню корисність. Вони б із задоволенням винищили їх усіх за першої ж нагоди. Тому на фінікійців можна було покластися як на союзників у разі війни, оскільки поразка єгиптян означала б кінець Фінікії.

З іншого боку, Рамзес не підозрював, що жерці, навіть укладаючи такий ганебний договір з Ассирією, чинили державну зраду. Ні, це не вони були зрадниками, а ліниві сановники. Вони процвітають у мирі, бо в умовах миру вони збільшують свої скарби та розширюють свою владу. Вони не хотіли війни, бо війна посилила б владу фараона та наклала б на них великі витрати.

Однак Рамзес уже вирішив розпочати війну з Ассирією, але хотів діяти розсудливо. Він вирішив поступово переконати жерців приєднатися до нього, і лише якщо вони чинитимуть опір, він розчавить їх за допомогою армії та вампірів. Тепер він був спокійний і задоволений, як людина, яка після довгих вагань знає, що робити, і вірить у власні сили. Тож, щоб позбутися хоча б сліду свого нещодавнього хвилювання, він пішов до Сари, але знову знайшов її в сльозах.

— Що це? — роздратовано спитав царевич. — Ти знову привела якусь ворожку, щоб лякати тебе фінікійськими жінками?

— Я боюся не фінікійських жінок, а фінікійських вампірів... — сказала вона. — О, ви не знаєте, пане, які це мерзенні чудовиська! Хірам — найбільший злочинець з них... Запитайте мого батька, і він розповість тобі, пане, як Хірам заманює молодих дівчат з далеких країн на свої кораблі, а після відплиття призначає їх на продаж або п'є їхню кров...

— Можливо, це й так, але яке до нас це діло? — спитав царевич.

— Ще й яке, — відповіла Сара. — Ти, пане, сьогодні слухаєш поради фінікійців, а наші євреї виявили, що Фінікія хоче спровокувати війну між Єгиптом та Ассирією. Мабуть, навіть найвидатніші фінікійські купці та банкіри зв'язали себе з цим страшними клятвами.

— Яка їм користь від війни? — вставив царевич з удаваною байдужістю.

— Яка користь?! — вигукнула Сара. — Вони постачатимуть вам та ассирійцям зброю, товари та новини, і братимуть вдесятеро вищу ціну за все. Вони оббиратимуть мертвих з обох боків і випиватимуть кров у поранених єгиптян... Вони викуплять крадене майно та рабів у ваших та ассирійських солдатів. Хіба цього недостатньо? Єгипет та Ассирія будуть зруйновані, але Фінікія збудує нові склади для своїх багатств.

— Хто ж це навчив тебе такої мудрості? — поблажливо посміхнувся царевич.

— Мій батько, наші родичі та знайомі шепочуться про це. Зрештою, хіба я не знаю фінікійців? Перед тобою, пане, вони лежать на животі, і ти не бачиш їхніх лицемірних поглядів, але я часто дивилася в їхні очі, зелені від жадібності або жовті від гніву. О, стережися, пане, фінікійських вампірів, вони — як отруйної гадюки!

Рамзес подивився на Сару і мимоволі порівняв її щире кохання з підступними інтригами Ками, яка тепер з холодним розрахунком віддавала йому своє тіло; він не сумнівався в цьому. Але зараз Сара зіпсувала йому настрій, і чим яскравіше він уявляв собі розбещеність Ками, тим більше бажав її. Коли настав вечір, Рамзес пішов до фінікійської жінки.

Він піднявся нагору, постояв перед кімнатою, здивовано слухав мить і раптом відсунув завісу. В кімнаті знаходилися Кама та Хірам і про щось шепотілися.

— Сподіваюся, ті, хто хоче мене здивувати, не завадять власною шиєю об сокиру, і не вгонять собі в серце осиновий кілок! — сердито сказав він, побачивши це.

Посмішка Ками застигла на її напіввідкритих губах. Хірам смиренно став на коліна.

— Що ми зробили такого, щоб заслужити гнів нашого пана та захисника? — спитав він.

Рамзес задумався. Підозри та страхи Сари заразили й його. Він вирішив, що більше не може терпіти інтриги вампірів і що їх потрібно приборкати.

— Ти не кажеш мені всієї правди, ти плетеш інтриги за моєю спиною! — вибухнув він. — Ти думаєш, що в мене недостатньо власної волі, і тобі потрібно впливати на мене з тіні через моїх довірених придворних?! Ти маєш мою прихильність, але цього тобі недостатньо, ти хочеш мати владу наді мною? О, не дочекаєтесь цього!

Пара вампірів упала перед ним ниць.

— Наказуй і проси, чого забажаєш, наш пане!

— Чого ви прагнете? Окрім війни з Ассирією?

— Ми бажаємо служити тобі, мій пане, всіма силами; ми хочемо бути основою твого майбутнього трону, - запевнював його Хірам.

— Чого ви хочете натомість?

— Рівних прав з єгипетською аристократією. Вони служитимуть тобі вдень, а ми вночі...

— І я маю стати одним із вас, так?

— Якби ти тільки побажав цього, наш пане, ми б негайно проголосили тебе богом – чоловіком нашої богині Ашторет і фараоном усіх вампірів світу. Не лише фінікійських, які тепер повністю належать тобі, але й володарем тих, хто існує всюди, куди сягають крила ночі і шанується ім'я Ашторет.

— Ось чому ти показав мені моє зображення як вампіра в храмі?

— Саме тому, пане.

— А де ти взяв мого двійника-вампіра?

— Це грецький вампір Лікон, співак у нашому храмі, - відповіла фінікійка, все ще стоячи на колінах.

— Грек?! — Рамзес пирхнув від сміху. — З яких пір білошкірий грек може вдавати з себе мідношкірого єгиптянина? Тим більше, вампір… Думаєш, хтось такому повірить?!

— Вночі всі кішки сірі... — сказав Хірам. — Його схожість з вашою достойністю й справді дуже віддалена; на світлі та без гриму для обличчя ніхто б цього навіть не помітив. Ми б не наважилися використати Лікона проти нашого пана. Він був лише невинною картиною, втіленням нашої найпотаємнішої мрії...

— Твоє щастя!

Рамзес закусив губу. Він відчув подвійне полегшення та тривогу. Слово "подвійне", коли він вимовив його вголос, пробудило в ньому темне передчуття... Однак, поміркувавши, він вирішив, що був надто під впливом передчуттів Сари.

— Чи пробачиш ти нам, мій пане? — прошепотіла фінікійка, спираючись на коліна царевича. — А мені?... — вона улесливо подивилася йому в очі.

— Жінкам багато прощають», — сказав спадкоємець трону.

— А ти не станеш мститися мені? — тривожно запитала вона Хірама, повертаючись до перерваної розмови, коли зізналася князеві-вампіру, що вже стала коханкою Рамзеса.

— Фінікія, — повільно та рішуче відповів старий, — забуде навіть найбільший гріх і простить тому, хто здобуде прихильність нашого пана, нехай живе він вічно!

З цими словами Хірам низько вклонився і вийшов з кімнати, залишивши жрицю з царевичем.

Кров Рамзеса прилила йому до голови. Він обхопив обличчя Ками, що стояла на колінах, долонями та прошепотів:

— Чула, що сказав достойний Хірам? Фінікія забуде твій найбільший гріх! Тобі більше не потрібно ховатися! А якщо Хірам так сказав, то яке виправдання ти знайдеш, щоб відкрито жити в моєму палаці?!