Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 19)
— Прийду, — сказав Рамзес, хвилинку подумавши.
Після від'їзду Хірама царевич замкнувся в найвіддаленішій кімнаті під виглядом читання священних папірусів. Тим часом його вогненна уява впорядковувала щойно отриману інформацію, і формувався план. Понад усе він розумів, що між вампірами та жерцями точилася тиха боротьба не на життя, а на смерть. Хірам говорив правду: якщо фінікійські вампіри зникнуть з Єгипту, то всі маєтки фараона, навіть номархів та всієї аристократії, потраплять під контроль храмів. Але жерці також говорили правду, кажучи, що подальше існування вампірів у Єгипті призведе до нестачі людей, щоб годувати їх і одночасно підтримувати місцеву аристократію.
Але чому жерці приховували від нього суму данини, яку винні різні азійські народи? Сто тисяч талантів — це сума, яка могла б одразу покращити фінансове становище фараона... Чому вони приховували те, що знав навіть тирський князь, але не спадкоємець єгипетського престолу? Який сором для нього, спадкоємця престолу та намісника, що лише чужинці відкривали йому очі! Тож урок Пентуера був лише наполовину правдою і наполовину брехнею...
Царевич оперся на стіл і підрахував:
— Отже, у нас є, — подумав він, сто тисяч талантів данини для збору... Хірам підрахував, що розграбування Вавилона та Ніневії принесе двісті тисяч — триста тисяч загалом одразу... А що, якби Єгипет не виграв війну з Ассирією?...
Але це питання змусило його кров закипіти. Як міг Єгипет не затоптати Ассирію, коли він, Рамзес, нащадок Рамзеса Великого, стояв на чолі війська!
Хірам дотримав своєї обіцянки, і намісник отримав обіцяні сто талантів протягом п'яти днів. Двір Рамзеса був у захваті. На початку місяця Майсорі (травень-червень) князь Хірам повідомив царевичеві, що той може прийти до фінікійського храму Ашторет того ж вечора. Коли після заходу сонця вулиці потемніли, намісник прив'язав короткий меч, надягнув плащ з капюшоном і непомітно пішов до будинку Хірама.
Побачивши його, вампір поклав руку на серце.
— Клянуся тобі, спадкоємцю єгипетського престолу та майбутньому фараону, що щоразу, коли ти почнеш битися з нашими спільними ворогами, вся Фінікія, як один, прийде тобі на допомогу. І візьми це як пам'ять про нашу сьогоднішню розмову... — Він витягнув з-під одягу золоту медаль, вкриту таємними символами, і, шепочучи молитви, повісив її на шию Рамзеса. — З цим амулетом, — сказав Хірам, — ти можеш подорожувати по всьому світу. І де б ти не зустрів вампіра, він дасть тобі пораду, золото, навіть меч... А тепер ходімо!
Царевич і вампір швидко вийшли з міста, обираючи менш освітлені боки вулиць. Через півгодини Рамзес підвів очі й побачив квадратну білу вежу над верхівками дерев. Це був храм Ашторет.
У цей момент пролунав звук флейти, що грала тужливу мелодію, яку супроводжували жіночі голоси.
—
—
—
—
Рамзес заплющив очі та занурився у мрії. Краса вампірської церемонії полонила його. Він ніколи раніше не підозрював, що їхнє існування може бути настільки привабливим. Крізь опущені вії царевич більше не бачив саду, лише потік місячного сяйва, в якому він стояв. Ніжний, ніжний місяць здавався йому в ту мить набагато кращим за палюче та сліпуче сонце. Місячне сяйво було привітнішим, а його чорні тіні та освідчення вампіра в коханні захоплювали Рамзеса більше, ніж магія храму Хатор. У ту мить його титул, його влада та важливі державні справи здавалися йому жалюгідними дрібницями порівняно з цією місячною ніччю та цими криками його закоханого серця. Якби йому дали вибір: вся влада фараона чи духовний настрій, у якому він зараз перебував, він би віддав перевагу своїм мріям, у яких зник увесь світ, він сам і навіть час, а залишилася туга, що летіла через вічність на крилах пісні. І що з того, що вампіри пили кров, якщо їхня любов була набагато разів більш тривалою, ніж людська зачарованість?
Раз! Два! Три! Три потужні удари в бронзовий гонг пролунали з храму, розбивши поетичну атмосферу. Рамзес попрямував до сріблястої вежі, що височіла над деревами, ніби манячи його до себе. Всередині храму було чорно, як найчорнішої ночі. Темряву ще більше посилювали білі промені місячного світла, що струменіли крізь вузькі, високі вікна. Усередині перед статуєю богині Ашторет горіли два світильники. Якесь дивне освітлення зверху робило статую чудово видимою. Рамзес пильно дивився на богиню. Це була велетенська жінка зі крилами страуса. На ній був довгий, довгий халат, на голові гостроверхий ковпак, а в правій руці вона тримала пару голубів. Її прекрасне обличчя та опущені очі виражали таку ніжність, таку невинність, що царевича охопило здивування. Досі йому розповідали лише, що Ашторет-Астарта була покровителькою помсти та найрозпуснішої, кривавої розпусти.
Фінікія щойно відкрила йому одну зі своїх таємниць.
"Дивна порода ці вампіри, – подумав Рамзес. — Їхні боги-людожери не їдять людей, вони перетворюють їх, а за їхньою розпустою стежать незаймані жриці та богиня з дитячим обличчям...".
Раптом він відчув, як щось схоже на велику змію швидко повзе по його ногах. Рамзес відступив і зупинився в промені місячного світла.
"Привид..." – сказав він собі.
У цю мить він почув шепіт:
— Рамзесе! Рамзесе...
Неможливо було розібратися, чий це голос – чоловічий чи жіночий – і звідки він лунає.
— Рамзесе...! Рамзесе...! – пролунав шепіт, ніби від підлоги.
Царевич знову увійшов у неосвітлене місце і, прислухаючись, нахилився. Раптом він відчув на голові дві ніжні руки.
Він підскочив, щоб зловити їх, але вловив лише повітря.
— Рамзесе...! – пролунав шепіт зверху. — Рамзесе! — Голос піднімався все вище й вище, кружляючи, ніби той, хто говорив, міг літати. — Рамзесе! Ходімо! Я чекаю…
Наступник трону підвів голову, безпорадно стежачи очима за голосом, і раптом відчув на губах квітку лотоса. Коли він простягнув руку, хтось легко оперся на його передпліччях.
— Рамзесе! — пролунав поклик з боку вівтаря.
Царевич обернувся і був приголомшений. У промені світла, за кілька кроків від нього, стояв чоловік, який був схожий на нього мов крапля води, за винятком того, що це був вампір. Те саме обличчя, очі, юнацька щетина на обличчі, та сама постава, рухи та одяг. Тільки ікла стирчали між губами, а свіжа кров стікала по роту та підборіддю. Очі привиду блищали тріумфом.
У цей момент Рамзес відчув поцілунок на шиї. Гострі кінчики зубів вампіра пестили шкіру, під якою пульсувала артерія, але вони не наважувалися вкусити його. Царевич обернувся якомога швидше, але там нікого не було, а тим часом його двійник зник.
— Хто тут…? Я хочу знати! — сердито вигукнув Рамзес.
— Це я... Кама... — відповів солодкий голос. І в промені світла з'явилася прекрасна оголена вампіриця в золотій пов'язці на стегнах.
Рамзес підбіг і схопив її за руку. Жінка не втікала.
— Ти Кама? Я пам'ятаю! Так, Дагон колись послав тебе до мене, але тоді тебе звали Пестощь...
— Бо я — вона, — відповіла вона. — Вічна пестощь...
— Ти торкалася мене своїми руками...
— Я.
— Яким чином...
— О, а ось таким... — відповіла жінка, обіймаючи його за шию, цілуючи, а потім знову ніжно кусаючи шию кінчиками зубів.
Рамзес схопив її, але вона відірвалася з силою, нечуваною для такої маленької статури. Жінка була набагато сильнішою за нього, що одночасно збентежило і збудило його.
— Отже, ти — незаймана жриця Ашторет... — Очі Рамзеса палали, ніздрі розширювалися, а голова гуділа. Та ж сама вампіриця справила на нього незначне враження кілька місяців тому, але сьогодні він був готовий вчинити божевілля заради неї. Він відчував невимовний смуток від думки, що якщо вона стане його коханою, то доведеться померти...
— Ти така гарна, — сказав він. — Де ти живеш? Ти справді жриця, що охороняє вогонь...
— Так.
— І твої закони такі жорстокі, що не дозволяють тобі відчувати задоволення від чоловіків? Ти зробиш для мене виняток...
— Вся Фінікія прокляла б мене; боги помстилися б... — відповіла вона зі сміхом. Рамзес знову пригорнув її до себе, і вона знову відірвалася від нього, як дитина.
— Стережися, царевичу, — сказала вона з зухвалим поглядом. — Фінікія могутня, а її боги...
— Яке мені діло до твоїх богів чи Фінікії... Якби з твоєї голови впала хоча б волосинка, я б розтоптав Фінікію, як злу змію! Усі фінікійські вампіри згоріли б на сонці!
— Кама! Кама! — пролунав голос з боку статуї.