Болеслав Прус – Фараон вампірів (страница 18)
РОЗДІЛ XIII
Минув місяць Паоні, і почався Епіфі (квітень-травень). Води Нілу відступили, канали стали мілкими та смердючими. Дрібний пил висів над усією землею серед потоків палючого сонця. Незважаючи на це, царевич задоволено їхав верхи. Він втомився від покаянного життя в храмі та прагнув бенкетів, жінок та метушні. Нещодавно близько тридцяти тисяч іноземців розбили табір біля Пі-Басту: сашу (араби), фінікійці, філістимляни, хетти, ассирійці та інші шанувальники богині ночі Астарти-Ашторет, яка мала там своє найважливіше святилище з тих пір, як вампірам дозволили оселитися в Єгипті. Фараон і номархи виявляли свою доброту до паломників, які приносили країні значні доходи.
Біля міських воріт Рамзеса зустріли його придворні, а також номарх Хабу та його чиновники. Один за одним почалися бенкети та веселощі.
Через кілька днів царевича вранці розбудив гучний шум біля палацу. Рамзес запитав про причину, і Тутмозис пояснив, що там зібралися царські робітники, які вимагали свою прострочену платню. Невдовзі після цього прибігли наложниці, плачучи та скаржачись, що управитель царевича скупиться на їхній одяг та парфуми.
— Чому зник Дагон? — здивовано запитав Рамзес. — Хіба його немає при моєму дворі? Він мертвий?
— Фінікійці, — відповів йому Тутмозис, — стривожені, навіть засмучені новиною...
— Якою новиною?
— Хтось поширив чутку, нібито коли твоя достойність зійде на трон, усі вампіри будуть вигнані, а їхнє майно конфіскують в скарбницю... Очевидно, твоє достоїнство, дізнавшись у храмі про зло фінікійців, пообіцяв вигнати або вбити їх. Тож вампіри почали приховувати свої гроші та перестали їх позичати. Сьогодні наша аристократія впала в бідність, з якої немає виходу, і навіть ваш двір, мій пане, переживає труднощі. Через місяць те саме може статися в палаці його святобливості…
— Тихо, — перебив царевич, — і негайно поклич Дагона до мене!
Тутмозис вибіг, і банкір з'явився перед правителем одразу після заходу сонця.
— Сет опанував тебе, Дагон! — засміявся наступник престолу. — Ти теж віриш, що я думаю вигнати тебе? Це чутки, негідні твоїх вух. Мені потрібні гроші, і швидко!
Банкір упав йому до ніг.
— Я нічого не можу зробити для тебе, мій пане! — скиглив Дагон. — Але я принаймні дам тобі добру пораду… Знаменитий тирський князь Хірам знаходиться тут, у Пі-Басті. Старий, мудрий і дуже багатий вампір… Поклич його, пане, і попроси сто талантів, і, можливо, він зможе задовольнити ваше достоїнство.
Хірам не зволікав з прибуттям до спадкоємця. Вже опівдні наступного дня перед палацом з'явився масивний саркофаг, у якому лежав вампір. Намісник наказав підготувати щільно затемнену залу, потім показав гостеві на стілець і наказав придворним піти.
— Вчора слуга вашої достойності, Дагон, сказав мені, що царевичу потрібно сто талантів, — почав Хірам. — Я негайно відправив своїх гінців до Сабне-Хетама, Сетрое, Пі-Уто та інших міст, де швартуються фінікійські кораблі, щоб розвантажити товари. І я думаю, що за кілька днів ваша достойність отримає цю невелику суму. Однак мене дуже дивує, що означає, що наступник і намісник фараона повинен позичати сто талантів, коли його держава має понад сто тисяч талантів...
— Звідки?! — вигукнув Рамзес.
— Як то, звідки? З данин від азійських народів... Фінікія винна вам п'ять тисяч, і я гарантую, що вона їх поверне, якщо не станеться жодних нещасних випадків... Але крім неї, Ізраїль винен три тисячі, філістимляни та моавітяни по дві тисячі. Хетти аж тридцять тисяч... Я не пам'ятаю подробиць, але знаю, що загалом сто три або сто п'ять тисяч талантів».
Рамзес закусив губу. Його жваве обличчя виражало безпорадний гнів. Він опустив очі та мовчав.
— Отже, це правда... — Хірам раптом зітхнув, дивлячись на намісника. — Отже, це правда? Бідна Фінікія, але також бідний Єгипет...
— Я хочу, щоб ти мені пояснив, — сердито сказав Рамзес. — Які страждання загрожують Фінікії та Єгипту?
— Наші кораблі, — прошепотів Хірам, — зі всіх країв землі пливуть до батьківщини, щоб за першим закликом перевезти людність та скарби кудись за море… На захід.
— З причини чого? — здивовано спитав правитель.
— Бо Ассирія має взяти нас під свою владу.
Царевич вибухнув сміхом.
— Ти збожеволів, шановний вампіре! — вигукнув він. — Ассирія має захоплювати Фінікію…! А що ми, Єгипет, можемо сказати з цього приводу?
— Єгипет на це вже погодився.
Щоки намісника зашарілися.
— Якийсь сонячний промінь, мабуть, обпік тобі голову, вампіре, — сказав він Хіраму крижаним, спокійним голосом. — Ти навіть забуваєш, що таке не могло статися без дозволу фараона та мене!
— Але ж це станеться. Тим часом жерці уклали угоду.
— З ким? З якими жерцями?
— З халдейським первосвящеником Бероесом, уповноваженим царя Ассара, — відповів Хірам. — А хто з вашого боку? Я не стверджую напевно, але, здається, його достойність Херхор, його достойність Мефрес і святий пророк Пентуер.
Царевич зблід.
— Коли це сталося? Де?!
— Схоже, вони уклали угоду вночі, в храмі Сета на околиці Мемфіса, — відповів Хірам. — А коли? Точно не знаю, але здається, це був день, коли ваша достойність виїжджала з цього міста.
— Неможливо! І я не повірю тому, що ви кажете, ваша ситість, поки не надасте мені доказів.
— Докази будуть, — відповів Хірам. — З дня на день ассирійський посланець Саргон, друг царя Ассара, прибуде до Пі-Басту. Наразі він прибуде сюди, як і інші, під виглядом паломництва до храму Ашторет. Він запропонує вам дари, царевичу і його святобливості, а потім – ви укладете угоду… І справді, ви скріпите те, що жерці вже вирішили, на загибель Фінікії, а можливо, і на ваше власне нещастя.
— Ніколи! – сказав князь. – Яку компенсацію Ассирія мала б надати Єгипту?
— Це слова, гідні царя: яку компенсацію отримав би Єгипет? Бо будь-яка угода добра для держави, якщо вона щось приносить. І це мене дуже дивує, – продовжив Хірам, – що Єгипет уклав погану угоду! Бо Ассирія, окрім Фінікії, захоплює майже всю Азію, і ніби з милосердя вони залишать вам фанатичних ізраїльтян, філістимлян і Синайський півострів… Звичайно, в такому випадку данина, належна Єгипту, буде анульована, і фараон ніколи не збере цих сто п'ять тисяч талантів.
— Такої домовленості не може існувати! — вставив Рамзес.
— Лише в одному випадку я б зрозумів таку угоду, якби жерці хотіли скасувати царську владу в Єгипті… Це те, до чого вони прагнули з часів твого діда, царевич.
— Ти знову верзеш дурниці! — вставив намісник. Але в його серці промайнув укол тривоги.
— Можливо, я і помиляюся, — відповів Хірам, пильно дивлячись йому в очі. — Але слухай уважно, ваше достоїнство… — Він підсунув своє крісло ближче до принца і тихо заговорив. — Якби фараон розпочав війну проти Ассирії та переміг, до нього було б прив'язане велике військо. Сто тисяч талантів невиплаченої данини. Двісті тисяч талантів з Ніневії та Вавилону. Потім сто тисяч талантів щорічно з завойованих країн. Такий величезний статок дозволив би йому викупити майно, закладене жерцям, і раз і назавжди покласти край їхньому втручанню у владу.
Очі Рамзеса заблищали. Вампір продовжив:
— Сьогодні армія залежить від Херхора, а отже, від жерців, і за винятком іноземних полків фараон не може розраховувати на неї у разі війни. Більше того, скарбниця фараона порожня, як ми обидва знаємо, а більша частина царського майна належить храмам. Навіть для того, щоб утримувати двір, фараон щороку мусить набирати нових боргів, а оскільки фінікійців більше не буде з вами, вам доведеться позичати у жерців... Отже, через десять років його святобливість, хай живе він вічно!, втратить решту свого майна, і що тоді?
Рамзес обливався потом. Він схвильовано ходив по приміщенню, а Хірам дивився на нього з жалем. Раптом Рамзес зупинився перед фінікійцем і сказав:
— Це неправда! Якийсь хитрий шахрай обдурив тебе, Хіраме, під виглядом правди, і ти йому повірив. Якби такий договір існував, його б укладали в найсуворішій таємниці. І в такому разі один із чотирьох жерців, про яких ти згадав, був би зрадником не лише царя, а й навіть власних спільників...
— Могла бути й п'ята людина, яка підслуховувала їх, — вставив Хірам.
— І він продав вам таємницю...
Хірам посміхнувся.
— Я здивований, — сказав він, — що ти, царевич, ще не пізнав силу золота.
— Вони, слуги богів, — схвильовано сказав наступник трону. — Вони б лякалися покарання...
Фінікієць посміхнувся, оголивши ікла.
— Я бачив, — відповів він, — багато храмів різних народів, а в храмах статуї великі та малі: дерев'яні, кам'яні, навіть золоті. Але ніколи не зустрічав богів.
— Богохульник! — вигукнув Рамзес. — Я бачив божество, відчув його руку на собі та почув його голос.
— Де це було?
— У храмі Хатор.
— Вдень? — спитав Хірам.
— Вночі... — відповів принц, а потім замислився.
— Вночі царевич почув промову богів і відчув їхню руку на собі, — повільно повторив фінікієць, чітко вимовляючи окремі слова. — Вночі можна побачити багато чого. Як саме це сталося?
— Мене схопили за голову, руки та ноги, і клянусь...
— Пхі! — перебив Хірам з посмішкою. — Не слід клястися даремно! — Він наполегливо дивився на Рамзеса своїми гострими та мудрими очима, і, побачивши сумніви, що виникають у юнака, сказав: — Скажу тобі дещо, пане. Ти недосвідчений, оточений павутинням інтриг, тоді як я був другом твого діда та батька. Що ж, я зроблю тобі одну послугу. Приходь до храму Ашторет вночі, давши клятву таємниці... Приходь один, і ти побачиш, які боги говорять і торкаються нас у храмах.