Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 33)
— Не бійся, — каже сіамець.
Він починає нервувати мене своїми дурнуватими словами. Я не думала про страх, поки він не вселив його в мене…
Фраза «Не бійся» для нагнітання паніки ще гірша, ніж «Заспокойся».
Філіп одягає гумові рукавиці та вмикає купу приладів, призначених для пиляння, різання і бурування.
О, варто пам’ятати, що Піфагор проходив через це, а він ще той пестунчик.
Філіп натискає на шприц, у прозорому шлангу тече рожева рідина до моєї лапи.
Все добре. Все буде добре. Буде трошки неприємно на початку, але це мине і моє життя зміниться на краще.
Я — важлива пішаниця в наукових дослідженнях, я погодилася провести на собі операцію, яка не завжди проходила успішно. Хоч я матиму Третє Око вже після Піфагора, все одно буду першопроходицею. Не можу дочекатися і надзвичайно пишаюся собою. Я зможу краще розуміти світ навколо. Я зможу розмовляти зі своєю служницею.
Я як Фелікс у його ракеті.
Різниця полягає в тому, що мені треба буде дійти до кінця. Наркоз вже мав подіяти, але, мабуть, мені вкололи замалу дозу, або Філіп зарано взявся за роботу, бо я бачу, чую і відчуваю, як до мого чола наближається свердло.
Коли метал торкається кістки, весь мій череп починає трясти. Смердить паленим, мені хочеться кричати, але я міцно зціплюю зуби.
Мені не страшно. Я першопроходиця.
До того ж, як казала моя матуся: «Хто не ризикує, той не їсть індички».
Нарешті анестезія подіяла.
40. Вчені, які ставили досліди на собі
Вчені не завжди бувають обережні та завбачливі. Деякі вчені, коли не вистачало відважних і витривалих піддослідних, проводили експерименти на собі. Ось кілька прикладів. Вразливим краще не читати!
У 1672 році англійський фізик Ісаак Ньютон, який прославився відкриттям закону всесвітньої гравітації, хотів зрозуміти принципи роботи людського ока. З цією метою він проколов собі очне яблуко аж до задньої оболонки тонкою дерев’яною голкою. Почав крутитись і помітив, що в нього в очах з’являються кольорові кола.
У 1800 році німецький фізик Йоганн Вільгельм Ріттер, винахідник ультрафіолету, хотів зрозуміти вплив електроенергії на тіло. Він вдарив струмом собі язик і зауважив, що залишається гіркий післясмак; потім він зробив те саме з очима і сказав, що в очах стояли кольорові хмари; потім випробував дію струму на статевий орган і, судячи з його слів, йому сподобалось, він був не проти «одружитися з електричною батарейкою». Він поступово збільшував потужність і час дії струму для поглиблення експерименту, поки не почалися мігрені, нудота, згодом йому паралізувало кінцівки. Він помер у віці тридцяти трьох років.
Коли у 1802 році вирувала епідемія жовтої лихоманки, що в 1793-му забрала п’ять тисяч життів у Філадельфії, американець, студент медичного факультету Стаббінс Фірс хотів довести, що ця хвороба не передається від людини до людини. Задля цього він не лише зробив собі надрізи на руках та ввів туди блювотиння хворого на жовту лихоманку, а ще й вдихав випари для певності. Експеримент довів, що Фірс правий, він вижив, а через вісімдесят років було встановлено, що хворобу переносять комарі.
У 1921 році американський хірург Еван О'Ніл Кейн сам собі видалив апендицит: він ввів собі анестетик місцевої дії і, на очах у приголомшених асистентів, зробив скальпелем розріз на животі. Виступили його нутрощі, деякі медсестри почали панікувати, але він все повернув на місце і спокійно продовжив операцію, і навіть зумів заспокоїти схвильованих глядачів. Кейн прославився завдяки самохірургії. У 1932 році у віці сімдесяти років він вирішив повторити операцію і видалити собі пахову грижу. На цей раз операція була набагато складніша і більш ризикована, але й під час неї він жартував з медсестрами. Через три місяці він помер від пневмонії.
41. Вічко в черепі
Пече
Я прокинулась, і мені здається, наче мене вкусив у чоло велетенський щур.
Болить голова.
Коли дія анестезії закінчується, повертається гострий біль, він пронизує мене до кінчиків пазурів на задніх лапах. В моїх венах ніби тече розпечена лава.
Який біс мене смикнув, навіщо я це зробила?
Мені завжди хочеться всього надміру, а це створює зайві проблеми. От завжди я так.
Може, настав час керуватись розумом, а не ірраціональними імпульсами?
Піфагор підходить і шепоче:
— Як ти?
— Погано.
— Треба було попередити, що це боляче. Але я хотів розділити з тобою цей досвід.
Пластир заважає мені, я пробую зірвати його кігтями. Піфагор стримує мене:
— Ні, не роби цього.
— Мене дратує чужорідне тіло на голові.
Дивлюся на себе в люстро. Вигляд у мене жахливий, Роман зголив усю шерсть навколо місця операції! Моя голова наполовину така, як у сфінкса!
Я різким рухом зриваю пластир і мене лякає те, що я бачу. На чолі поміж очима — ідеальне квадратне вічко, хоча й менше за Піфагорове, бо це мікро-USB.
Навколо нього — суха шкіра і дрібні ранки. Роман змащує їх маззю, наклеює чистий пластир і дає таблетки, які я ковтаю без зайвих запитань.
Наталі дивиться на мене і муркоче щось людською мовою, мабуть, хвалить мене, бо постійно вимовляє моє ім’я.
Починається період реабілітації. Мені не терпиться випробувати можливості мого стражденного Третього Ока. Минають години, дні, тижні.
Я вже можу їсти кашу, стояти на чотирьох лапах, починаю ходити.
Гострий біль у чолі втихомирюється і стає стерпним без знеболення.
Ще один день відпочинку, і я — як нова копійка.
Гуляю університетським кампусом з пов’язкою на голові. Обожнюю це місце.
Часом люди в білих сорочках вітають і гладять мене (Наталі, мабуть, сказала їм, що мені це подобається). За звичайних обставин я б потерлась чолом у відповідь, щоб залишити свій запах, але тепер це місце таке чутливе, що я й не мрію про це.
Нарешті настає великий день: день перевірки мого Третього Ока.
Це відбувається в кабінеті професора Філіпа Сарфаті. Я сиджу по-людськи в кріслі якраз під мій зріст. Мене прив’язують ременем на той випадок, якщо схоплять судоми.
Рука Філіпа наближається. У ній — накопичувач, він під’єднає його до вічка в мене на чолі.
— Побачиш, це не боляче, — заспокоює Піфагор.
Дивно, але мені пригадується мій перший раз. Я відчула, як у мене входить стороннє тіло. Спершу мені страшно, а потім я заспокоююсь і розумію, що подібне відчуття вже колись було…
Сивочолий під’єднує інший накопичувач кабелем до комп’ютера та щось набирає на клавіатурі.
— Заплющ очі, — радить сіамець.
Я так і роблю. Спочатку не відбувається нічого надзвичайного: я бачу лише червоне світло крізь повіки. Потім моє зорове поле зненацька заповнює білий прямокутник. По центру написано якесь слово, здається, людською мовою.
Від подиву я широко розплющую очі.
Філіп кладе мені на повіки примочки, щоб я більше так не робила.
В мене перед очима знову білий прямокутник. Я чую голос Піфагора.
— Це логотип пошукового сервісу. За замовчуванням встановлено «Гугл», оскільки він найпопулярніший. Тепер знайди маленьку чорну стрілку.
— Бачу.
— Чудово. Ми бачимо на екрані зовнішнього керування те саме, що й ти.
— І що далі?
— Спробуй посунути її знизу вверх силою думки.
Я зосереджуюсь і пробую раз за разом, але стрілка непорушно стоїть на місці.
— Переведи погляд за повіки, так, ніби це ти йдеш за стрілкою, — радить Піфагор.
Спрацювало. Нарешті трикутник посувається вліво, підкоряючись силі думки.