Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 35)
Очолив його найвідоміший тогочасний дресирувальник Боб Бейлі (він також займався дельфінами у Центральній розвідці). Згодом він коментував: «Ми дресирували кота так, щоб у нього було бажання слухати розмови людей».
Після п’яти років досліджень і вдосконалень напакованого новітніми технологіями кота підкинули в парк біля посольства Росії у Вашингтоні. Минуло заледве п’ять хвилин, як кіт втратив орієнтацію і замість того, щоб проникнути в посольство, вибіг на дорогу, де його на місці збило таксі.
Пройдена відстань: триста метрів.
Згідно з розсекреченими у 2001 році архівами, науковці Центральної розвідки на цьому не зупинилися. Було ще безліч спроб, усі зазнали невдачі. Лише у 1967 році, коли було витрачено двадцять мільйонів доларів та не досягнуто анінайменшого результату, проект Acoustic Kitty остаточно закрили.
43. Проблемка
Зненацька зрозуміти, що таке світ, — це досить складне випробування. Не впевнена, чи ви б успішно пережили таке. Краще дізнаватися про все поволі. Мушу визнати, що до появи Третього Ока взагалі нічого не знала про світ. Тепер я можу оцінити рівень свого незнання та огром інформації, яку ще потрібно пізнати, щоб зрозуміти, хто я, де і в які часи живу.
Це так, ніби я була сліпою і мені поступово почало відкриватися світло. Я жила у власних ілюзіях та самообмані, переконуючи себе в тому, що все це справжнє.
Я нічого не знала.
Тільки зараз я починаю бачити й розуміти реальність. Це трохи складно, але захопливо.
Ось моя щира порада: якщо вам запропонують провести операцію, яка зробить вас розумнішими, не вагайтесь, погоджуйтесь. Воно того варте. Я, наприклад, аніскілечки не шкодую.
Я потроху пізнаю Наталі, вона виявилась дуже чуттєвою та витонченою жінкою. У неї такий гострий розум, що інколи я починаю сумніватись у правильності Піфагорової теорії реінкарнацій: Наталі має всі шанси стати кішкою в наступному житті.
Що б вам іще розповісти про своє життя з Третім Оком?
Я була свято переконана, що світ з’явився разом з моїм народженням. Та уявіть собі, я помилялась, все почалося набагато раніше. Чимало важливих речей відбулося ще до того, як я стала кішкою. У світі котів, людей, навіть інших видів. Наприклад, динозаври зникли з лиця Землі.
Я помічаю, що навколишній світ старіший, ніж мені здавалося. А ще він набагато більший, ніж я могла собі уявити: гори, океани, пляжі, пекучі пустелі, безкраї льодовики на Північному полюсі.
Наприклад, ви знали, що є такі місця, де немає рослин чи бодай слідів води? І є такі холодні місця, що там все відразу крижаніє?
Але це ще не все: завдяки інтернету я тепер знаю, що Земля — не єдина планета в космосі, їх безліч!
Кожне відкриття для мене — як ласощі, а мій розум спраглий нових знань.
Тепер я розумію Піфагора і його радість, якої він зазнав раніш за мене. Я жила у пласкому двовимірному світі; тепер переді мною рельєфний тривимірний всесвіт. Територія мого перебування була обмежена у часі та просторі, а тепер безкраїй простір пустив коріння в незапам’ятні часи.
Що б іще такого розповісти вам про мої відкриття?
Відтепер я знаю, що колись були величезні коти, які наводили жах на людей. В Енциклопедії Відносного та Абсолютного Знання я знайшла купу цікавих історій. Наприклад, про левів-людожерів із Цаво.
Ось іще маленькі знахідки з ЕВАЗ: існують недуги, на які хворіють лише коти, наприклад, «синдром Тома і Джеррі»: кота хапає судома, коли він чує шум від зім’ятої пачки чіпсів, стукання нігтів по поверхні чи кліки мишки від комп’ютера. Або «синдром хмарочоса», коли коти, що живуть на високих поверхах, кидаються вниз без видимих причин. А найбільше мене лякає «синдром Пандори», коли кіт постійно цюняє за межами свого туалету.
Я можу довго говорити про різні чудеса, тому повернімося краще до моєї служниці. Вона разом із професором Романом Веллсом невтомно працює над покращенням інтерфейсу людина/кіт, щоб ми могли говорити без перебоїв. Завдяки їхній роботі зникли паузи в наших розмовах.
Я говорю — вона розуміє. Вона говорить — я розумію.
Маленька чорна кулька, вкрита світлочутливою оболонкою, у моєму USB-вічку на чолі дозволяє мені, як і Піфагору, спілкуватися на відстані без кабеля і чути її слова, вже перекладені на нявкіт, у себе в голові. Що більше я спілкуюся з Наталі, то більше розумію, якою невдячною була. Я сердилась на неї через її причетність до вбивства моїх кошенят і, можливо, через те не любила її по-справжньому. Це було помилкою.
Вона любить мене без найменших докорів. І все вільніше виявляє свої щирі почуття. Я розумію, що вона просто така, як і решта людей (і, скажімо, не усвідомлювала, що вбивством моїх дітей скривдила мене. Так само вона любила Фелікса і не уявляла, що кастрування без його згоди якось кривдить самця!)
Ми зі служницею часто говоримо про любов, гумор та мистецтво — три поняття, які вона порадила освоїти.
Я зрозуміла, що в любові для неї, як людини, важлива не тільки сексуальність, а й більш абстрактні речі (а отже, невідомі котам), яких я не брала до уваги раніше. Наприклад, Наталі може любити чоловіка і при цьому не кохатися з ним (що для мене не має жодного сенсу). А я ще вважала нас, котів, сентиментальними, а людей — підвладними тваринним інстинктам… Щодо гумору, то вона радить сміятися з усіх кумедних ситуацій. Ну а з мистецтвом — після світлини нашої планети з космосу вона показує мені зображення галактичних туманностей, які вражають мене не менше.
Я розповідаю їй про своє розуміння співчуття, вона каже, що навіть людям це почуття не завжди знайоме. Деякі з її побратимів ніколи не відчували анінайменшого співчуття до інших, а деякі навіть бувають жорстокими без причин та отримують насолоду від страждань інших.
Наталі також знайомить мене з поняттям дружби. Вона каже, що раз тепер ми спілкуємось на рівних, то можемо стати подругами. Я відповідаю, що не хочу поспішати і поки мені комфортно сприймати її як «улюблену служницю». Вона сміється і каже, що міцна дружба потребує часу, і вона готова чекати. Я відповідаю, що не варто втрачати надію і що, можливо, колись я таки погоджуся стати її подругою, але поки що рано говорити про це.
Інколи наші розмови розвиваються — я б сказала, оскільки тепер мені відоме це слово, — у «психологічному» руслі. Я запитую, чому вони з Романом не займаються сексом, вона знову сміється, думаю, щоб виграти час, і каже, що в людей це складніше, ніж у котів.
Я розпитую детальніше, вона розповідає про своє минуле. Вона дуже любила батька і після його смерті страшенно тужить за ним. У чоловікові вона завжди шукає заміну батькові, але ніколи не знаходить гідного.
Я кажу, що навіть не знаю свого батька і для мене це не проблема.
Вона знов усміхається.
Вона вважає себе сором’язливою та недовірливою, на її думку, справжня дружба потребує багато часу, а справжня любов — ще більше. Вона зізнається, що Роман симпатичний, але додає, що нікуди не квапиться, і що буде видно, куди ці відносини приведуть їх.
Я даю їй добру пораду відвертіше демонструвати власне тіло, щоби привернути чоловічу увагу, а вона відповідає, що людей гальмує те, що вони називають «соромом» — вид заборони, коли жінці не дозволено демонструвати свій сексуальний потяг до чоловіка.
Вона, мабуть, жартує. Жінкам, які дотримуються цього правила, добряче закрутили голову.
— То ви будете, склавши руки і ніяк не зваблюючи партнера, чекати, поки він сам зробить перший крок?
Вона розповідає про статус жінок, що вони мають займатися дітьми, домом, приготуванням їжі, а на додачу ще й працювати. Наталі каже, що в деяких країнах маленьких дівчаток продають заможним стариганам або змушують виходити заміж проти їхньої волі. В багатьох країнах дівчата не мають права на освіту, їх тримають під замком і дозволяють подорожувати лише з чоловіком, а виходити з дому — тільки загорнутими в тканину з голови до ніг.
Людство таке парадоксальне, в людей найсвітліший розум іде пліч-о-пліч із глибокою дурістю. Іноді складається враження, що люди використовують свої здібності проти себе. І безперечно — проти своїх самиць.
Одного разу ввечері ми з Наталі мріємо про новий котячий фемінізм, який би приніс людському роду радість, аж тут стається щось дивне. На моєму екрані з’являється повідомлення людською мовою:
«БОГ СИЛЬНІШИЙ, НІЖ НАУКА».
Потім одна за одною цифри:
«5… 4… 3… 2… 1…»
Екран вимикається. Я розплющую очі. Наталі нажахана. Я запитую:
— Це якась невеличка неполадка?
— Ні, це не якась невеличка неполадка, — відповідає сіамець. — Це всесвітня катастрофа. Зник інтернет!
Моя служниця вже кудись побігла, інші люди теж снують туди-сюди. Всі науковці університету Орсе здаються збентеженими. Дізнавшись більше про ситуацію, Піфагор повертається з опущеним хвостом:
— Ми маємо справу з вірусною атакою групи релігійних фанатиків під назвою «БОГ СИЛЬНІШИЙ, НІЖ НАУКА». Вони хочуть використати всесвітню кризу і нав'язати свій лад вцілілому людству. Вони затяті вороги науки і прогресу, хочуть обмежити людську свободу і підкорити всіх своїм священникам, які самі підкоряються вигаданому божеству. І все це для того, щоб легітимізувати свої вчинки, не пояснюючи їх.
— А інтернет заважав їхньому планові?