Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 34)

— Браво! — вигукує Піфагор. — Ти щойно зробила чудове поперечне сканування. Тепер спробуй посунути стрілку згори донизу.

Тепер, коли я знаю, що це можливо, рухати стрілкою набагато легше. Я помічаю, що коли стрілку навести на певні частини екрана, то вона перетворюється на людську руку із зігнутими пальцями.

— Зараз я покажу тобі, як цим керувати, — каже вчитель.

У моєму зоровому полі з’являється друга стрілка червоного кольору.

— Друга стрілка — це я. Я під’єднаний до того самого комп’ютера, Що й ти. Стеж за моїми діями.

Він наводить червону мишку на програму під назвою «HUMAN/ CAT-TRANSLATOR».

З’являються два вікна. На нижньому намальована котяча голова. На верхньому — людська.

— Пронявчи щось, — пропонує він.

Я помічаю, що лінія коливається в унісон із моїм нявчанням. Внизу, в другому вікні, теж починає рухатись лінія. Потім я чую нявчання безпосередньо в голові.

— Вітаю, Бастет, це я, Наталі.

НЕВЖЕ ЦЕ ВОНА?

— Так, Бастет, повір, це я, Наталі.

Вона «почула» мої думки?

Я зніяковіло бурмочу:

— П… привіт…

Я розумію, що зараз історичний момент.

Я РОЗМОВЛЯЮ З ЛЮДИНОЮ ТАК, НІБИ З КОТОМ. ВОНА МЕНЕ ПРЕКРАСНО РОЗУМІЄ ТАК, НІБИ Я — ЛЮДИНА.

Мене охоплює нове відчуття (мабуть, це чиста втіха кожного першовідкривача чи винахідника після вдалого експерименту).

Я РОЗМОВЛЯЮ ЗІ СВОЄЮ ЛЮДИНОЮ!

Вона лагідно каже:

— Відколи ми знайомі, мені завжди хотілося, щоб ти мала Третє Око і могла говорити зі мною…

Вона говорить до мене на ти? Гаразд, треба перебороти емоції і сказати щось у відповідь:

— Я глибоко вражена, здається, ніби в голові нявчить кішка, а не ви, Наталі.

— Мене теж переповнюють емоції, Бастет, ти розмовляєш, як людина.

Вона знов «тикає» мені. Не хочу, щоб вона ставилась до мене по-панібратськи. Як-не-як, вона лише моя служниця.

— Давня мрія втілилась у життя. Ви навіть не уявляєте, скільки разів я хотіла поговорити з вами й дати чіткі інструкції, щоб мій обід був поданий вчасно, а двері були відчинені.

— Я дуже рада, що ти наважилась на Третє Око. Мабуть, трохи незручно?

— Я не знаю, як жила без нього досі. Мені бракувало його, як лап. Тепер перед моєю свідомістю відкрилися нові двері.

— Бастет, зізнаюсь, відколи ближче пізнала тебе в наших недавніх пригодах, ти вражаєш мене дедалі більше з кожним днем.

— Я теж хочу сказати, Наталі, що останнім часом почала цінувати вас іще більше. Для мене ви не просто жінка, а надзвичайна жінка.

— Не будемо гаяти часу. Треба швидко поставити тебе на лапи й поспішити на допомогу нашим друзям на острові Сіте.

— Який у вас план?

— У мене немає готового рішення, але, можливо, з Третім Оком ти знайдеш спосіб порятунку. Тобі треба навчитись користуватися новою перевагою.

— Як у вас справи? — запитує чоловік.

— Дуже добре, Романе. Я говорю з Бастет, і вона розуміє мене.

Я помічаю, що коли люди розмовляють, то їхні слова автоматично перекладаються на нявкіт і таким чином я розумію їх. Моя служниця веде далі:

— Про що б ти хотіла дізнатися, Бастет?

— Ви казали, щоб досягти вашого рівня, нам, котам, потрібно засвоїти три поняття: гумор, любов, мистецтво, — правильно?

— Саме так. На мою думку, саме це відрізняє людей від інших тварин.

— Ну що ж, здається, я вже осягнула гумор, зробила значний крок у пізнанні любові, тепер я хочу краще зрозуміти мистецтво.

Наталі виводить у себе на екран і я бачу в голові картини, музику, кіно.

Вона каже, що це шедеври людської спадщини. Але нічого з цього мене не вражає.

Все, що мені подобається, я вже давно знаю: Каллас, Вівальді та особливо Бах.

— Мені потрібно знайти спосіб тебе вразити, — каже служниця, розчарована моєю байдужістю до шедеврів.

Вона міркує і раптом виводить нове зображення:

— Що ти бачиш?

— Блакитне коло на чорному тлі.

— Не лише. Цей твір називається Big Blue.

— Це картина?

— Не зовсім, це світлина Землі, планети, на якій ми живемо.

Коли до мене доходить, про що йдеться, я відчуваю хвилювання. Наталі веде далі:

— Бачиш, здається, це всього лише зображення, а як воно може сколихнути нас, коли ми розуміємо його сенс. Це і є Мистецтво.

Чим довше я розглядаю фото, тим дужче відчуваю щось, не схоже ні на страх, ні на злість, ні на сексуальний потяг чи сміх. Це щось інше. Може, відчуття мистецтва? Я захоплено нявчу:

— Яка краса…

— Це наша планета. Я вважаю її найкрасивішим витвором мистецтва. Я дуже рада, що нарешті випала нагода познайомити тебе з нею.

Я відчуваю великий приплив сил. Виходить, мистецтво покликане живити й розвивати розум. Завдяки цьому предивному зображенню я побачила свою планету здалека так, ніби пролетіла над нею. Я — крихітне створіння на цій велетенській блакитній кулі десь у космосі.

Я міркую. Насправді я звичайне крихітне створіння, яке нічого не знає про цей чудесний та надзвичайно складний Всесвіт.

Щоб перейти на інший рівень свідомості, подеколи слід вдаватися до найновітніших технологій.

42. Проект «Акустична кішка»

Тварин часто використовували у воєнних цілях. Чи то коней для того, щоб стріляти розжареними головешками по ворожих об'єктах у Греції, чи то поштових голубів для передачі таємних послань під час Першої світової війни, чи собак-нюхачів — шукати вибухівку під час Другої світової війни, дресирували навіть дельфінів, щоб ті встановлювали міни на ворожих кораблях… Також відомо, що й коти користувались у військових популярністю.

1961 рік, розпал «холодної війни». Директор Центральної розвідки Річард Хелмс дає зелене світло цікавому проектові під назвою Acoustic Kitty, який можна перекласти як «Акустична кішка».

На кішці проводили операцію, їй у вушний канал вшивали мікрофон і протягували дріт вздовж хребта до кінчика хвоста, а в животі ховали батарею.

Метою цієї операції було відправити кішку підслуховувати розмови у посольстві Росії.

Якщо кішка й виживала після перетворення в елітного шпіона, все ж тести показували: голодна тварина ставала неконтрольованою. Тож ветеринари Центральної розвідки зробили операцію на мозку і видалили зону, відповідальну за апетит. Було розроблено цілу програму дресирування, що мала на меті перетворити acoustic kitty в покірного кота.

Проект обійшовся у десять мільйонів доларів.