Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 32)
Робітники обурювались, потім улаштували страйк. На їхню думку, це були не леви, а демони, бо це місце вважали проклятим (цаво мовою суахілі означає «місце кровопролиття»). Британська компанія звернулася по допомогу до армії. Солдатів посадили в клітки, встановили велику пастку, лучники чекали напоготові. Двоє котячих прийшли знову, їм вдалося обійти пастку і розтрощити клітки, нажахані солдати втекли. Зникло ще двоє робітників. Напади повторювались, і за наступні кілька тижнів кількість жертв зросла від ста до ста двадцяти, потім ста тридцяти і ста сорока.
Нарешті лейтенантові Джону Генрі Паттерсону з імперської британської східноафриканської компанії вдалося вбити одного з двох левів, коли той напав на нього у власній кімнаті. Паттерсон пішов слідами лева, щоб знайти другого людожера. Той чекав у засаді, скочив з-за кущів і загнав лейтенанта на дерево. Людині знадобилося п’ять куль, щоб прикінчити тварину.
Після аналізу тіл з’ясувалося, що це були не звичайні леви (до прикладу, вони не мали гриви), довжина тіла велетенських кішок становила два метри шістдесят сантиметрів, а ширина плечей метр двадцять. Також було знайдено сховок із людськими рештками — туди вони приволікали жертв і поїдали їх. Паттерсон подарував шкури цих двох хижаків американському президентові Теодору Рузвельту (який був палким любителем полювання та уважно стежив за розвитком подій), а той передав їх у Музей імені Філда в Чикаго, де вони зберігаються донині.
39. Вечірня вилазка
Ніяк не засну. Дрімаю — аж раптом шум. Я розмружую очі.
Виявляється, не тільки мене сон не бере, Піфагор теж не спить, навшпиньки виходить з кімнати. Я перечікую хвильку і обережно йду за ним.
Може, він став сновидою?
Він так рвонув, що я ледве встигаю. З його поведінки зрозуміло, що він не хоче, аби його помітили: крадеться попід стінами, час від часу зупиняється.
Що ти приховуєш від мене, Піфагоре?
Він заходить у білу квадратну будівлю. Він, напевне, побачив чи дізнався щось, чого я не знаю. Сходами спускається до підвалу. Завмирає.
Мене розпирає цікавість. Я підходжу ближче і бачу в напівтемряві клітки, десятки кліток, і в кожній — тварини.
Піфагор обертається до мене і нявчить:
— Отут все і сталось.
— Що це?
— Це — «віварій». Тут я народився і виріс.
— Що таке віварій?
— Місце, де люди тримають тварин для проведення наукових експериментів.
Піфагор застрибує на стіл, я — за ним. Завдяки своїй здатності бачити в темряві я помічаю найдрібніші деталі.
У клітках сидять не лише коти і пацюки, але й мавпи, кролики, собаки та свині. Я підходжу до першої-ліпшої клітки і не можу повірити власним очам.
— В них усіх є…
Піфагор не дає закінчити.
— Так, Бастет, саме тут наді мною проводили експерименти, саме тут мені пробивали череп, щоб підключити мозок до комп’ютера.
Раптом вмикається світло. Заходить сивочолий Філіп і бачить нас.
Він наводить зброю спершу на мене, потім на Піфагора. Після короткого вагання голосно зітхає, ховає в кишеню револьвер і виймає навушник-перекладач Наталі. Говорить із Піфагором, а той перекладає мені:
— Він каже, що відразу впізнав мене, я був першим котом, якому тут провели операцію. Коли він помітив мене на інфрачервоних камерах, то пішов за мною.
Філіп сідає і знову зітхає.
Філіп говорить, Піфагор перекладає.
— Після першої операції вони далі «продукували» тварин із приймачами: не лише котів з Третім Оком, але й мавп, пацюків, кроликів, свиней, собак і навіть одного коня.
Він опускає голову.
— Але все пішло шкереберть. Людські знання нашкодили тваринам.
— Вони збожеволіли?
— Життя в лабораторії стало нестерпним. Спочатку вони були занадто агресивні. Деяким навіть вдалося втекти. Потім науковці посилили охорону, зміцнили у клітках грати й замки.
Тварини в клітках почули нас і почали шуміти. Мабуть, вони розуміли нашу розмову.
— І Тамерлан був серед втікачів?
Піфагор перекладає, Філіп ствердно киває.
То, значить, звідси все й почалося. Віварій, у якому над тваринами ставили нечувані досліди.
Я перетравлюю інформацію, але не насмілююсь озвучити ідею, яка не дає мені спокою. І тут раптом нявчання саме виривається з мене, я не можу стриматись.
— Будь ласка, встановіть мені Трете Око!
— Скажи, що ти жартуєш.
— Ні, я серйозно. Спитай у Філіпа, чи він може просвердлити й мені дірку в черепі та встановити електроприймач?
У Піфагора аж вуха настовбурчились.
— Ти впевнена? Мушу попередити, це незвичайний досвід.
— Так, я хочу бути такою, як ти, хочу отримати доступ до людських знань. Може, нам вдасться підключатись через USB-кабель і краще розуміти одне одного.
Піфагор передає моє прохання чоловікові в білій сорочці. Після палкої розмови Філіп Сарфаті уважно дивиться на мене і, здається, погоджується.
— Він це зробить, але хоче впевнитися, що ти не дорікатимеш йому, коли зможеш говорити.
Та за кого він мене має! Хіба я істеричка? Чи дурепа? Від мене чекають такої поведінки, бо я самиця. Але я знаю, чого хочу. Коли я прошу про щось, то усвідомлюю і приймаю всі наслідки.
Я впевнено нявчу:
— Я ХОЧУ ТРЕТЄ ОКО!
Операція відбувається наступного дня в обід.
Філіп — головний хірург. Йому допомагають Роман та Наталі, яка добре мене знає, тому захотіла бути присутньою під час операції.
Філіп Сарфаті просить їх стежити за апаратами і при потребі подавати йому інструменти. Кожен його рух чіткий і вивірений, неначе він робив таке вже багато разів.
Я прив’язана до коркової дошки, голова у пластиковому ветеринарному комірі. Роман зголив мені шерсть на голові у тому місці, де проведуть втручання. Філіп вставляє мені в рот шланг і проколює товстою металевою голкою тонку шкіру на лапі. Це трохи боляче.
Мене переповнюють емоції.
Нарешті в мене буде Третє Око!
— Заспокойся, — шепоче Піфагор.
Кумедно, ця фраза завжди справляє ефект, протилежний до очікуваного.
У мене тіпається праве вухо: його пронизує переривчастий спазм, задня лапа тремтить.
Піфагор торкає мене носом і лиже мені чоло:
— У людей є вислів для опису стану перед важливими подіями — «сценічне хвилювання».
Філіп бере якусь пляшку, гострий запах алкоголю щипає мені носа.
— У мене немає сценічного хвилювання.
Я брешу, моє тіло знову пронизує трем.
Наталі гладить мені пальцем підборіддя проти шерсті. Вона хоче заспокоїти мене, але я все одно переживаю і з нетерпінням чекаю розширення своєї свідомості.