Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 21)
— А ти вважаєш себе красунчиком?
Я випалила, не подумавши. Піфагор образився. Його вуха опускаються ще нижче. Його хвіст нервово здригається. Звісно ж, це правда, Піфагор, без сумніву, красивий, а сфінкс огидний.
Найкращим способом захисту є напад, і я відповідаю:
— То я мала рацію, ти ревнуєш, як примітивний чоловік, що думає про жінок як про своїх власних ляльок!
Він ошелешений таким докором, я веду далі, досить претензійно:
— Послухай, примітивна й самозакохана істото: ми не створені, щоб комусь належати, особливо кішки. Ми створені бути вільними!
Далі — лагідніше:
— Тобі пощастило, я не гніваюся на твою ревнивість. Давай покохаємося, тобі відразу стане легше.
Для підтвердження своїх намірів я показую йому задок. Вгадайте його реакцію. Він відмовляється! Я обурююсь:
— Та за кого ти себе маєш, Піфагоре? Ти вважаєш себе єдиним та незамінним? Ти вирішив, раз носиш ім’я відомої людини, то кращий за всіх? Ти просто кіт! До того ж сіамський! І ні, я не расистка, але треба розставити крапки над «і». Я зробила це заради нашого спільного блага! «Ціль виправдовує засоби» — ти мене навчив цьому!
Він не відповідає, грається у скривджене кошеня, повертається до мене спиною і вдає, що спить. Ну що ж, до біса, я більше не наполягатиму.
Втомлена від підозр усіх цих самців, я засинаю. Коли зімкнула повіки, мене осяяло.
Якщо я сміялась, це означає, що я зрозуміла Гумор. Отож, я оволоділа одним зі знань, потрібних, зі слів Наталі, для встановлення нового ладу на світі. Мені залишається осягнути Мистецтво та Любов.
Щодо останнього, сподіваюсь, Піфагор перестане дутись. Як-не-як, на нас із ним чекає створення ідеальної спільноти. Мені навіть інколи здається, що любов, яку я до нього відчуваю, близька до Любові з великої літери, про яку говорила Наталі…
26. Історія сексуальності
Найдавніші еротичні зображення датуються доісторичним періодом. Йдеться про наскельні малюнки кроманьйонців 35 000 років тому. На них зображені статеві акти чоловіків з жінками, а також чоловіків між собою, та навіть із козами й вівцями.
У Стародавньому Єгипті жінки мали право обирати партнера. Допускалася зоофілія, а грецький історик Геродот навіть задокументував свідчення про злягання жриці з козлом під час релігійної церемонії на очах у вірян. Інцест також був дозволений у королівській сім’ї задля збереження чистоти роду. Натомість населення повинне було утримуватися від статевих зв’язків протягом сімдесяти двох днів після смерті фараона.
У Стародавній Греції вважалося, що інтимні стосунки з жінками мали на меті лише продовження роду. На витончені втіхи право залишили собі тільки чоловіки. Коли Александр Македонський одружився з донькою Дарія, він цілував її в губи на публіці, але також відомо, що в нього було двоє коханців генералів.
У грецькій культурі маленький пеніс вважався ознакою розуму його власника (?), а великий — дурості. Саме тому в більшості статуй чоловіків надзвичайно малий статевий орган.
У Римі було заборонено кохатись удень — лише ввечері, коли голе тіло ховала темрява. Будинки розпусти не приховували свого статусу, а повії були зобов’язані носити надворі світлу перуку, адже світле волосся та блакитні очі були в північних варварських племен (зокрема германців), яких вважали грубими дикунами. Колір волосся дозволяв відрізнити повій від шляхетних жінок, бо ті мали темне волосся.
У Середньовіччі в більшості країн Європи релігія контролювала сексуальне життя.
Для християнства на той час статевий зв’язок мав на меті лише продовження роду. Статеве життя дозволялося тільки після шлюбу та лише в місіонерській позі (чоловік на жінці) по понеділках, вівторках, четвергах та суботах. Позиція по-собачому (чоловік ззаду) — до шлюбу або по середах, п’ятницях чи неділях вважалася гріхом, який міг каратись навіть відлученням від церкви.
Так само секс був заборонений протягом сорока днів перед великими релігійними святами (Великоднем, Трійцею, Різдвом). Було заборонено займатися сексом із жінкою, коли в неї місячні, коли вона вагітна та протягом сорока днів після народження дитини. Щоб уникнути порушень цих правил і таємних зносин, священники лякали населення тим, що такі дії можуть стати причиною викиднів, смертельних кровотеч при пологах та народження немічних або малюків з вадами.
З XII століття в містах почали з’являтись «лазні», громадські заклади для миття, де досить швидко перебування голих тіл поруч у теплі призводило до фізичного зближення. Втім, разом із тим поширювалися хвороби, що передаються статевим шляхом, як-от сифіліс, привезений з Америки першими іспанськими конкістадорами; на це католицька релігія відреагувала переборщивши: папа зобов’язав королів зачинити лазні, а священників — прийняти целібат, тоді як до того їм лише заборонялось одружуватися. Мастурбацію, мінет, анальний секс заборонив не лише папа, але також судді, тобто це могло каратись ув'язненням чи тілесними карами.
Гомосексуальність вважали відхиленням (Тома Аквінський у XII столітті писав, що це гірше за канібалізм), її карали смертною карою (так, Леонардо да Вінчі був засуджений до смертної кари в Італії, його в останню мить порятували батькові друзі). Згодом її вважали хворобою, яка піддається лікуванню. У 1952 році англійського науковця, винахідника першого комп’ютера Алана Тюрінга змусили лікуватися від гомосексуальності гормонами; він вибрав самогубство і з'їв яблуко, отруєне миш’яком.
Лише у 1960 році про сексуальне задоволення не для продовження роду почали говорити й толерувати його у Європі та Сполучених Штатах. Саме в цей час було дозволено цілуватися в губи у громадських місцях, навіть більше, почала допускатися думка про дошлюбний статевий зв’язок.
У Франції лише 11 липня 1975 року проголосували за закон про зняття кримінальної відповідальності за подружню зраду.
Однак, попри вищезгадані зміни, сексуальність залишалася табу, й тільки після поширення робіт американських учених Мастерса і Джонсон почала вважатися, поруч з іншими, темою, гідною досліджень.
Акт II
Третє око
27. Що вирішив сфінкс
Не знаю, що робите ви, коли прокинетесь, а я, тільки-но розімкну повіки, хочу заснути знову, борюся з цим бажанням і позіхаю.
Потім пригадую все, що сталося минулого дня.
Вчора я літала, дивувалась, сміялася, їла ропух, переспала зі сфінксом.
Після другого позіхання я планую свій день.
Потрібно дізнатись, що вирішив сфінкс.
Я усвідомлюю, де я, котра приблизно година і яка погода надворі.
Останній етап — згадую, хто я.
Я та, хто скоро буде правити світом і поведе його до кращого майбутнього.
Зазвичай я так не роблю, але, усвідомлюючи всю складність завдання, позіхаю втретє і ще дужче мрію про сон, однак не піддаюсь цьому бажанню й беру себе в лапи.
Я вітаю Всесвіт та сповіщаю його про своє прибуття.
Я потягуюсь і вмиваюсь, адже знаєте, як казала моя матуся: «Майбутнє належить тим, хто рано вмивається».
Я обожнюю вилизувати шерсть. Погодьтеся, це краще, ніж одразу братися за вирішення глобальних проблем. До того ж, виявляється, я смачна. Моє вмивання завершується після закидання задньої лівої лапи за голову — потрібно вмиватися всюди. Лише зараз я зауважила, що сіамець відвернувся від мене.
— Гей, Піфагоре, ти ж не будеш вічно сердитися на мене за вчорашнє.
Він навіть не збирається відповідати, натомість прямує до величезного коридору навколо зеленого озера.
Він ігнорує мене!
— Піфагоре, не ображайся! Ти не маєш права ігнорувати мене після всього, що ми разом пройшли.
Він і вухом не веде, лише крутить хвостом, ніби каже: «Можеш говорити, скільки влізе, мене це більше не цікавить».
Ми мовчки йдемо до ніші сфінкса, де він, як завжди, лежить в оточенні кішок. Від них усіх так несе гормонами, аж очі печуть. Сфінкс жує горобця, який, видно, мав необережність прилетіти напитися води з цистерни. Його важко не помітити, він неохайно їсть та голосно плямкає. Біля морди літають маленькі пір’їнки.
На нашу зустріч зібралось багато котів. Сфінкс подає нам знак підійти ближче і каже з повним ротом:
— Я ознайомився з усіма деталями вашого прохання…
Він робить довгу паузу, під час якої гризе горобця. Я не стримуюсь:
— Дозвольте поцікавитись вашим рішенням?
Він глибоко вдихає, видихає і відповідає:
— Якщо підсумувати ситуацію, повіривши вашим словам, дорога Бастет, то, з одного боку, ми маємо кількасот голодних котів і людей, що опинились у пастці на острові; а з іншого — сотні тисяч пацюків з мудрим лідером на чолі. Правильно?
— Так, але…
— Що ж до нас, наша група налічує дев’ятсот тридцять одного кота. Так, ми, звичайно, могли б вам допомогти, але справжнє питання, яке я повинен поставити собі: що ми з цього будемо мати? А ви повинні запитати себе: чи у випадку перемоги це змінить нашу долю надовго?
Він розкручує хвіст, напевно, щоб перевірити, чи я знову розсміюся. Як не дивно, мені більше не смішно. Він розвиває свою думку:
— Наша допомога принесе лише тимчасовий результат. Ми пожертвуємо багатьма життями, щоб на короткий час відкласти неминуче.
— Тобто?
— Ну ж бо, Бастет, будьмо реалістами: навіть якщо ми переможемо пацюків у битві, війну виграють вони.
Він подає знак своїм підлеглим у перших рядах, й ті наближаються до нас.