Бернард Корнуэлл – Володарі півночі (страница 24)

Я підмовляв Ґутреда піти пошукати багатший край, однак він був як причарований до Іварра.

— Він мені подобається! — заявив він. — Не можна залишати його тут.

— То поховаймо його тут, — запропонував я.

— Він наш союзник! — наполіг король, сліпо вірячи в це. Іварр засипв його похвалою, й Ґутред вівся на брехливі слова.

Монахи впорались із завданням, бо Іварр одужав швидко. Я очікував, що він сконає від ран, але вже за три дні побачив його на коні. Йому досі боліло, це було видно. Напевне, біль був нестерпний, однак ярл примушував себе ходити і їздити верхи — достоту так само, як примусив себе скоритися Ґутредові.

Іншого вибору він не мав. В Іварра лишилося менше сотні вояків, більшість лежали поранені, й він уже не був великим воєводою, тому разом із сином схилив коліна перед Ґутредом, склав руки і присягнув на вірність. Син, шістнадцятирічний Івар, мав точно такий самий вигляд, як його батько й дід, — сухий і загрозливий. Я не довіряв обом, але Ґутред не бажав мене чути і знай твердив, що король мусить бути щедрим, а проявивши милосердя до Іварра, він очікує схилити його на свій бік.

— Так вчинив би Альфред, — сказав він.

— Альфред би лишив сина в заручниках, а батька відправив у могилу, — заперечив я.

— Він дав мені слово, — не відступав Ґутред.

— Він збере нове військо, — застеріг я.

— І це чудово! — сліпуче усміхнувся він мені. — Нам потрібні здатні до бою вояки.

— Він захоче посадити на престол свого сина.

— Він не захотів правити сам, то нащо йому робити короля зі свого сина? Утреде, ти скрізь бачиш ворогів. А молодий Івар — показний парубок, ти так не вважаєш?

— Мені він схожий на голодного щура.

— Та й віку він якраз для Ґізели! Кобила і щур, ге? — кинув він, широко либлячись, і мені закортіло збити ту посмішку кулаком. — Хіба не добра думка? — продовжив він. — Їй давно пора заміж, а через шлюб Іварр більше прив’яжеться до мене.

— Чому б вам не прив’язати до себе мене? — спитав я.

— Бо ми й так друзі, — відповів він усміхнено, — і за це я вдячний Господу.

Коли Іварр достатньо зміцнів, ми рушили далі на північ. Ярл був переконаний, що частина його людей вціліли у битві з шотландцями, тому вперед у супроводі п’яти десятків вояків відправили братів Янберта й Іду. Ґутред запевнив мене, що монахи добре знають місцевість навколо Твіду і зможуть повести експедицію в пошуках Іваррових людей.

Більшу частину мандрівки Ґутред їхав біля Іварра. Його заворожувала Іваррова присяга, яку він приписував християнським чарам, а коли ярл відстав від нього, щоб їхати зі своїми людьми, Ґутред викликав до себе отця Гротверда і розпитував кошлатого попа про Кутберта, Освальда і Святу Трійцю. Молодий король хотів знати, як можна використати їхні чари на власну користь, і страшенно засмутився відповіддю священника.

— Син не є отцем, — учергове спробував пояснити Гротверд, — отець не є духом, а дух — сином. Однак отець, син і дух утворюють єдине ціле — невидиме і вічне.

— То це три боги? — запитав Ґутред.

— Один бог! — сердито скрикнув Гротверд.

— Утреде, ти щось розумієш? — погукав мені Ґутред.

— Ніколи не розумів цього, мілорде, — зізнався я. — Як на мене, це все нісенітниці.

— Не нісенітниці! — прошипів мені Гротверд. — Мілорде, це як конюшина, — повернувся він до Ґутреда. — Листків три, а рослина одна.

— Це таїнство, мілорде, — додала Гільда.

— Таїнство?

— Господь загадковий, мілорде, — продовжила вона, не звертаючи уваги на сердитий погляд Гротверда. — В його загадковості ми пізнаємо чудеса. Розуміти це не обов’язково, головне — захоплюватися.

Повернувшись у сідлі до Гільди, Ґутред бадьоро спитав її:

— Ти станеш компаньйонкою моєї дружини?

— Спершу одружіться, мілорде, — відказала Гільда, — а тоді вже я вирішу.

Широко усміхнувшись до неї, він відвернувся.

— Я думав, ти хочеш повернутися в монастир, — тихенько промовив я до неї.

— Тобі це сказала Ґізела?

— Так.

— Я шукаю знаку від Господа, — мовила Гільда

— Падіння Дангольма?

Вона насупилась:

— Можливо. То недобре місце. Тож якщо Ґутред завоює його під стягом святого Кутберта, це буде доказ сили Господньої. Саме тим знаком, якого я чекаю.

— А мені здається, ти вже отримала знак, — сказав я.

Вона відвела свою кобилу від Вітнера, котрий сердито косився на неї.

— Отець Віллібальд пропонував поїхати у Вессекс із ним, — мовила вона, — але я відмовилась. Сказала йому, що знову полишу світ тільки тоді, коли знатиму, який він, світ. — Замовкла, проїхала кілька кроків, тоді додала тихо: — Мені хотілося мати дітей.

— Ти це можеш, — сказав я.

Вона похитала головою:

— Ні, це не моя доля, — вона перевела погляд на мене: — Ти ж знаєш, що Ґутред планує видати Ґізелу за Іваррового сина?

Таке неочікуване питання мене спантеличило.

— Знаю, що він розмірковує про це, — обережно промовив я.

— Іварр дав свою згоду. Вчора.

У мені все похололо, але я доклав зусиль, щоб не виказати цього.

— Звідки ти знаєш? — спитав я.

— Ґізела говорила. Однак спершу Іварр має сплатити викуп.

— Викуп належить платити завжди, — сердито кинув я.

— Іварр хоче Дангольм, — відказала вона.

Це я зрозумів одразу й усвідомив розмах угоди. Іварр втратив більшу частину своїх людей у бійні з Аедом, але, взявши Дангольм і навколишні землі, він відновить свою силу. К’яртанові послідовники підуть за ним, і в одну мить Іварр знову здобуде колишню могуть.

— Ґутред прийняв його умову? — спитав я.

— Ще ні.

— Не вірю, що він аж такий дурний, — крекнув я спересердя.

— Немає кінця людській дурості, — гірко промовила Гільда. — Але пам’ятаєш, коли ми поїхали з Вессексу, ти казав, що в Нортумбрії повно ворогів?

— Пам’ятаю.

— Їх тут більше, ніж ти думав, — продовжила вона. — Тому я залишуся з тобою, доки не розумітиму, що ти в безпеці. — Вона торкнула мене за руку. — Часом мені здається, що крім мене в тебе немає тут жодного друга. Тому дозволь мені залишитися, доки не побачу, що з тобою все буде добре.

Усміхнувшись їй, я торкнувся руків’я Подиху Змія й відповів:

— Зі мною все буде добре.

— За твоєю пихою люди не бачать, який ти добрий, — промовила вона дещо докірливо й подивилась на дорогу поперед себе. — То що робитимеш?

— Сповню кревний обов’язок, — відповів я. — Для того я тут.

І це була правда. На північ я прибув, щоб убити К’яртана і звільнити Тиру, та якщо зроблю це, Дангольм відійде до Іварра, а Ґізела стане дружиною його сина. Я почувався зрадженим, хоч у дійсності мене ніхто не зраджував, адже Ґізела нічого мені не обіцяла. Ґутред був вільний видавати її за кого схоче.