Бернард Корнуэлл – Пісня меча (страница 10)

Бйорн розплющив очі й подивився на мене. Я відсахнувся від чорного погляду, але таки змусив себе глянути у відповідь, вдаючи мужність, якої насправді не мав.

— Ти станеш королем, лорде Утреде, — проказав Бйорн, а тоді протяжно, болісно застогнав. — Ти будеш королем, — слабко повторив він.

Подув холодний вітер, і щоки моєї торкнулися краплі дощу. Я продовжував стояти мовчки.

— Ти правитимеш Мерсією, — неочікувано гучно провадив Бйорн, — будеш королем над саксами й данами, ворогом валлійців, повелителем рік і володарем неосяжних земель. І будеш ти, лорде Утреде, могутнім, бо маєш прихильність пряль.

Він пильно подивився на мене, і хоч слова його віщували мені золоту долю, в очах мерця читалася загроза.

— Ти станеш королем, — повторив він, і останнє слово прозвучало з неприкритою недоброзичливістю.

Мій страх минувся, поступившись місцем раптовому припливу гордості та впевненості. У Бйорнових словах я не сумнівався, адже боги не говорять намарно, а прялі знають нашу долю. У нас, саксів, є навіть приказка: wyrd bi∂ ful aræd, і навіть християни з цим згодні. Вони можуть заперечувати, що існують три прялі, але не в змозі не погодитися з тим, що доля дійсно невблаганна. Її не зміниш, вона панує над нами. Наші життя передвизначено ще до народження, тож мені дійсно судилося посісти мерсійський престол.

У ту мить я зовсім забув про Беббанбурґ — мій рідний край, замок над північним морем, домівку. До того я вважав, що моя доля — забрати його в дядька, котрий вкрав його у мене, коли я був ще малий. Беббанбурґ часто снився мені, і в тих снах я бачив скелі, об які розбиваються сірі хвилі, відчував, як шарпає вітер солому на його покрівлі; але, слухаючи Бйорна, і думати забув про Беббанбурґ. Я думав про престол, про те, як володітиму цілим королівством і вестиму своє велике військо проти ворога.

Та згадував я і про Альфреда, свій обов’язок перед ним і дане йому слово. Розумів, що не зможу стати королем, не порушивши присягу, але кому ті присяги дають? Королям, і лише вони мають владу звільнити людину від даного слова, отож я і вирішив, що, сівши на трон, зможу звільнити себе від обітниці. Усі ці думки проносилися в голові шаленим буревієм, що піднімає і мчить у височінь солому. Мій розум потьмарився, я був розшарпаний, як та солома, і зовсім не надавав ваги даному Альфредові слову на тлі майбутнього, яке чекало на мене, якщо погоджуся стати королем. Бачив я лише дві дороги попереду: одна звивиста, гориста, друга ж бігла зеленою долиною аж ген до самого престолу. Та й хіба мав я вибір? Wyrd bi∂ ful aræd.

Раптом у цілковитій тиші Гастинґ упав переді мною на коліна.

— Мілорде королю, — промовив він з неочікуваною шанобливістю в голосі.

— Ти порушив дане мені слово, — суворо мовив я.

Навіщо я це сказав? Можна було нагадати йому це ще там, у палаці, але я чомусь згадав аж тільки тут, біля розритої могили.

— Визнаю свою провину, мілорде королю, і розкаююся в скоєному.

Я промовчав. І що я тільки собі думав? Що вже зробився королем?

— Прощаю тебе, — врешті проказав я, відчуваючи, як калатає серце.

Бйорн мовчки спостерігав за нами, і світло від смолоскипів залишало на його лиці глибокі тіні.

— Дякую, мілорде королю, — сказав Гастинґ, і на тому Ейлаф Рудий, а за ним усі присутні на кладовищі попадали навколішки на мокру землю.

— Поки я ще не король, — зауважив я, збентежений повелительним тоном, яким промовляв до Гастинґа.

— Але невдовзі будете ним, пане, — відповів Гастинґ. — Так хочуть норни.

Я повернувся до мерця:

— Що ще казали тобі прялі?

— Що ти станеш королем, — відказав Бйорн. — Королем над королями, володарем земель між річок і грозою своїх ворогів. Ти станеш королем.

Він замовкнув і, зігнувшись, зайшовся гавкучим кашлем. Коли напад минув, мрець так і залишився стояти зігнутий, сухо відхаркуючись, аж доки повільно не завалився на розкопану землю.

— Закопайте його! — підводячись із колін, різко крикнув Гастинґ до вартових, котрі перерізали горлянку полоненому саксу.

— А як же арфа? — запитав я.

— Віддам завтра, пане, — відказав Гастинґ, а тоді додав, показуючи на палац: — Мілорде королю, на нас чекають наїдки й ель. І жінка для вас, а як захочете — то й дві.

— Я одружений, — буркнув я.

— У такому разі на вас чекають їжа, ель і тепло, — поправився він скромно.

Поставали на ноги решта чоловіків. Спантеличені пророцтвом, мої вояки сторожко позирали на мене, але я не зважав на їхню розгубленість. Король над королями. Володар земель між річками. Король Утред.

Озирнувшись наостанок на вартових, які засипали Бйорнову могилу, я пішов за Гастинґом у будинок, де сів на місце господаря — по центру столу. Я спостерігав за присутніми й бачив, що рішучість їхня не поступається моїй, а отже, вони згодні стати на бік Гастинґа зі своїми військами. Так мрець поклав початок повстанню проти Ґутрума, котре мало поширитися по всій Британії й знищити Вессекс. Підперши голову руками, я думав: уявляв собі, як правитиму і вестиму за собою військо.

— Я чув, у вас дружина данка? — урвав мої розмисли Гастинґ.

— Так, — мовив я.

— Значить, мерсійські сакси здобудуть над собою короля-сакса, а дани — королеву-данку, — підсумував він. — Усі будуть задоволені.

Я підняв голову й пильно глянув на нього. Гастинґ був розумний і хитрий, але того вечора розмовляв покірно і з непідробною повагою.

— Гастинґу, чого тобі треба? — спитав я врешті.

— Зіґфрід із братом замірилися на Вессекс, — мовив він, пускаючи моє питання повз вуха.

— Це давня мрія всіх норманів, — пхекнув я.

— Але для цього, — вів він далі, не зважаючи на відкриту зневагу в моєму голосі, — нам знадобляться войовники з усієї Нортумбрії. Раґнар пристане до нас, якщо ви його попрохаєте.

— Це правда, — погодився я.

— А як погодиться він — потягнуться й інші.

Він розломив буханець і простягнув більшу частину мені. Переді мною стояла тарілка юшки, до якої я навіть не доторкнувся. Замість того почав м’яти пальцями хлібину, промацуючи шматочки камінців, що відкололися від жорна. Робив це несвідомо — радше щоб зайняти руки, поки розмовляю з Гастинґом.

— Ти так і не відповів на моє питання, — сказав я. — Чого тобі треба?

— Східну Англію, — мовив він.

— Король Гастинґ?

— Чому б і ні? — усміхнувся він.

— Чому б і ні, мілорде королю, — поправив його я, через що той вищирився ще ширше.

— Вессексом правитиме король Етельвольд, — повів він, — Східною Англією — король Гастинґ, а Мерсією — король Утред.

— Етельвольд? — зневажливо кинув я, згадавши Альфредового небожа, безтолкового пияка.

— Він законний спадкоємець вессекського престолу, — сказав Гастинґ.

— І як довго він протягне?

— Недовго, — зізнався дан. — Хіба що виявиться сильнішим за Зіґфріда.

— То на вессекський трон планують посадити Зіґфріда?

Гастинґ посміхнувся:

— З часом — так, пане.

— А як щодо його брата Еріка?

— Ерік прагне вікінгувати й надалі, — мовив Гастинґ, — тому брат забере собі Вессекс, а він — його флот і правитиме морями.

Значить, Зіґфрід Вессекський, Утред Мерсійський та Гастинґ Східноанглійський. «Троє тхорів у мішку», — подумав я, але не видав своїх міркувань, запитавши натомість:

— І звідкіля ж бере початок ця мрія?

Усміх зник з лиця Гастинґа, він посерйознішав:

— У нас із Зіґфрідом є люди — небагато, але для осердя доброї армії вдосталь. Ви приведете на південь Раґнара і нортумбрійських данів, і разом нам стане сил для взяття Східної Англії, а побачивши вас із Раґнаром, половина Ґутрумових ярлів перейде на наш бік. Далі об’єднаємо східноанглійське військо з нашим і захопимо Мерсію.

— А тоді візьмемо мерсійських вояків і підемо на Вессекс? — докінчив я за нього.

— Так, — відказав він. — Коли почне осипатися листя, а засіки будуть повні, ми висунемося на Вессекс.

— Проте без Раґнара ви на це не здатні, — мовив я.

Він згідливо кивнув: