Бенджамин Стивенсон – Усі в моїй родині — вбивці (страница 56)

— Чому Майкл? — запитала Евонна.

— Я теж не одразу зрозумів. Думаю, Алан хотів залучити когось зацікавленого в цій справі, аби йому можна було довірити таку велику суму грошей. Нас, Каннінґемів, мали зацікавити ці світлини та інформація, якою міг володіти Алан. По-перше, ми хотіли б дізнатися правду про Роберта. І, підозрюю, не лише це, але ми до цього ще повернемось. Я розумію, чому він вибрав Майкла: ти, Марсело, був адвокатом Роберта; об тебе, Евонно, будь-хто зламає зуби; ти, Одрі, уже не в тому віці — без образ. Особистий мотив, на який Алан покладався, щоб захистити гроші, зрештою спрацював проти нього, бо саме тому Майкл його вбив. А з угодою все було просто. Алан попросив за світлини суму початкового викупу: триста тисяч доларів. Тож Алан відкриває Майклові якраз достатньо інформації, аби втягнути його й Маколі, потім Майкл бере в Маколі гроші, щоб купити мікрокрапку в Алана. Алан віддає Майклові потрібне, а тоді Майкл мав передати світлини Маколі. Усе просто. Крім того, що все закінчується смертю Алана, а гроші Майкл лишає собі.

— Тому що в Майкла не було трьохсот тисяч доларів, — промимрила Софія. Я здивувався, що вона взагалі мене чула. — Ти казав, що він віддав тобі двісті шістдесят сім.

— Бінго, — відповів я. — Майкл узяв частину грошей, перш ніж відвезти їх Аланові. Чому він так зробив? — Якщо чесно, щодо цього в мене не було жодного доказу, окрім інтуїції, але я був досить упевнений у своїх висновках. Крім того, я саме ввійшов у раж, тож не хотів зупинятися. — У Люсі були проблеми з бізнесом. Вона втрачала гроші й застрягла з автівкою, яку не могла собі дозволити, зважаючи на суворі умови позики. Коли за сніданком вона сказала тобі, Марсело, що автівку вже оплачено, більшість із нас подумала, що вона просто захищається й напускає туману, як завжди. Але схоже на те, що вона не брехала. Майкл узяв частину грошей, щоб виплатити борги Люсі, включно з автівкою, і лише тоді відвіз решту Аланові. Мабуть, хотів переконатися, що з нею все буде гаразд, на випадок, якщо щось піде не так. — А ще тому, що хотів почати все із чистого аркуша й піти до Ерін. Я був радий, що Люсі тут не було й вона цього не чула. — Але він не передбачив, що це так погано скінчиться. Алан не дурень — він порахував гроші, зрозумів, що йому принесли не всю суму, й узявся за пістолет. Вони б’ються… решту ви знаєте.

— Усе це дуже цікаво, — не стримався Енді. — Але що із Чорним Язиком?

— Чекай, я ще не про всіх розповів. Ерін, Софіє, Марсело, ви не знаєте, що батьки Ребекки Маколі приїхали сюди — вони зараз у комплексі за горою. Отже, діставши мікрокрапку й дізнавшись, де поховане тіло, Майкл написав Маколі з в’язниці й попросив їх подвоїти платню. Шивон Маколі розповіла мені про це, коли я зустрівся з нею на курорті «СуперШред». Вона сказала: «Він знову хоче більше грошей». — Майкл сказав мені в сушарні, що викуплена ним річ «коштувала значно більше», ніж триста тисяч доларів, які попросив за неї Алан. — Майкл планував зустрітися з Маколі за горою, щоб продати їм світлини й тіло доньки, саме тому він притягнув труну аж сюди. Він розповів тобі про свій план, чи не так, Одрі?

— Я просила його цього не робити, — кивнула Одрі. — Але він уперся, тому я поїхала попередити їх сама.

— Перепрошую, — знову втрутився Енді, абсолютно не поважаючи мого майстерного нагнітання інтриги, — але, Ернесте, усій цій бандитській історії з викраденням уже тридцять п’ять років. Як це стосується того клятого попелу?

— Гаразд. — Я здійняв руку. — Розумію, про що ти. Повернімося до Зелених Черевиків. До нашої невідомої жертви — принаймні невідомої для більшості з нас. Власне, Люсі здогадалася про все першою.

— Якщо ти натякаєш, що її вбили, бо вона все зрозуміла… — Софія похитала головою, обережно притримуючи її. — Ми знаємо, що вона впала: на ній не було ніякого попелу і в неї були зламані кістки. І ніяких слідів боротьби.

— Ні. Вона й справді стрибнула, — погодився я, згадуючи, як Люсі приставляла собі до чола вказівний палець, коли ми балакали на даху: «Це краще, ніж ось так…» — Але вчора сказала мені, що краще б убила себе, аніж помирала від тортур Чорного Язика. Вона кинулася з даху, але тільки для того, щоб уникнути страшнішої смерті. Я думаю, вона пішла туди, щоб погуглити щось, перевірити якусь свою підозру. Наш убивця злякався й піднявся за нею, коли ми всі розійшлися по кімнатах. Пам’ятаєте, як вона злякалася, коли побачила фото Зелених Черевиків? Я подумав, що її нажахало усвідомлення того, що насправді сталося з Майклом, надто після того, як вона приписала собі частину провини. Але я помилився. Вона злякалася, бо впізнала того чоловіка.

— Ніхто з нас його раніше не бачив. Звідки Люсі могла знати того мертвого хлопця? — запитав Енді.

Він знову здавався найбільш спантеличеним. Усі інші мали такий вигляд, наче зрозуміли якусь частину історії, а тепер супили брови, намагаючись відгадати решту. Лише одна особа слухала все зі зціпленими зубами й незворушним обличчям. Здавалося, кожне моє слово закручує гвинт, напружує м’язи на шиї цієї людини.

— Я не сказав, що вона його знала, — зауважив я. — Лише що вона його впізнала. Вона бачила його лише раз — він виписав їй штраф за перевищення швидкості дорогою сюди.

Я замовк, спостерігаючи за ефектом. Люди озиралися собі за спини. Усі погляди тепер були приковані до когось, хто стояв у глибині кімнати.

— Кроуфорде, ці криваві плями на рукавах твоєї куртки лишилися не від того, що ти ніс тіло з гори. Вони на внутрішній поверхні зап’ястків. Людина, яка лишила ці плями, хапалася за своє горло. — Я провів гачкуватими пальцями по шиї, удаючи, що здираю пластикову затяжку. — Ти вдягнув форму мертвого чоловіка.

— Це ти, в біса, про що? — запитав Кроуфорд.

Я багатозначно всміхнувся Джульєтт, смакуючи свою наступну фразу, яку подаю тут саме так, як це сказав, жодним чином не прикрашаючи, про що вам гордо повідомляю.

Я повернувся до Кроуфорда:

— Я кажу, що навіть Артур Конан Дойл вірив у привидів. Чи не так, Джеремі?

Мій брат

Розділ 39

Джеремі Каннінґем, який тепер мав вигляд дуже дурнуватий (майже сміховинний) у куртці поліцейського, вимащеній чужою кров’ю, слабко посміхнувся й непереконливо похитав головою. Він спробував щось сказати — «Це якась дурня», мабуть, — але з його горла вихопився лише якийсь здушений звук.

Одрі була приголомшена, як і всі інші: вона явно була переконана, що Шаблі втілили свої погрози в життя і вбили її сина. Зовсім як Агата Крісті на полиці, Джеремі весь цей час ховався під іншим ім’ям: Дарій Кроуфорд. Це ім’я він вигадав для себе, граючи роль недолугого місцевого копа. Його інший псевдонім — той, який подарувала йому преса, — був куди зловісніший: Чорний Язик. Тепер на його рахунку було п’ять убивств і доведення до самогубства. Як я й казав, серед нас є дуже продуктивні вбивці.

Цього немає в правилах Нокса, але в таких книжках ніколи не можна вірити, що хтось помер, поки вам не покажуть тіла.

Тепер я говорив безпосередньо до Джеремі. Класична показова сцена у вітальні скінчилася.

— Зелені Черевики мусив бути місцевим. Саме тому ти показав його знімок лише нашій родині, але приховав від решти — навіть від Джульєтт. Ти вдав, що хочеш запобігти паніці, та насправді знав, що будь-хто з місцевих упізнає його. Персонал комплексу живе тут місяцями — вони приїжджають на цілий сезон. Звісно, у місті є копи, яких вони ще не знають, але сержанта вони впізнали б одразу. Саме тому ти хотів якнайшвидше прибрати його з поля зору, замкнувши в сарайчику. Ти взяв його куртку, але не черевики: у поліцейських вони зазвичай мають металевий носок, і на трупі саме таке взуття. Коли ви бігли за вантажівкою й Ерін наступила тобі на ногу, ти скрикнув, а це значить, що на тобі звичайне взуття. Ти міг удати із себе будь-кого, але тобі хотілося мати владу розділити нас. Із цієї причини ти також зробив смерть сержанта видовищною, аби мати привід арештувати Майкла. Ти нервувався, дуже нервувався, тому все, що нібито робив для розслідування злочину: упізнання тіла, контроль паніки, — ти робив, щоб приховати правду про себе. Та коли я, Каннінґем, попросив тебе, ти показав знімок. Здавалося, ти робиш те, що має робити поліцейський, але ти просто намагався приховати особистість трупа. Саме тому так нервувався біля тіла. Я думав, тобі просто бридко. Але ти не передбачив реакції Люсі — не чекав, що вона впізнає поліцейського, який виписав їй штраф дорогою сюди. Коли вона вибігла в коридор, мені здалося, що вона саркастично кинула: «Це ж ви бос». Та насправді вона сказала: «Це ваш бос». Тоді Люсі ще не збиралася тебе звинувачувати — вона просто міркувала вголос, але вже розуміла, що тут щось не так. Про решту вона здогадалася лише на даху, коли погуглила поліцейський відділок Джиндабайна. Тоді ми вже розійшлися спати, а ти піднявся за нею. Люсі не хотіла помирати так само, як Майкл, тому стрибнула з даху. Ти збрехав і про те, як дістався сюди так швидко. Сказав, що чергував на радарі всю ніч і ловив туристів, але це неправда, бо тоді Люсі пустила б якусь шпильку у твій бік через той штраф. Поліція і не збиралася сюди їхати — ти сказав нам, що вони не можуть проїхати заметеними дорогами, але автобуси дісталися сюди без проблем. Здавалося б, у поліцейських, які квапляться розслідувати два вбивства, шанси вищі. Звісно, ніхто з нас не здогадався про це одразу. Ти здавався надійним. До тіла вели три пари слідів, і лише одна поверталася: достатньо для жертви, поліцейського та вбивці, який пішов геть. Спершу я вирішив, що вбивця сам повідомив про тіло, а тоді приїхав… — Я окреслив у повітрі лапки. — …«офіцер Кроуфорд», який залишив третю пару слідів. Я мав рацію, що вбивця викликав поліцію чи принаймні вдав, що викликав. Ніхто не знаходив тіла — ти сам розіграв усе. Ти піднявся туди двічі. Спершу із сержантом, коли накинув пакет йому на голову і зав’язав, а тоді завів на схил, де він і помер. Після того ти забрав його куртку. Вдруге піднявся на схил уже вранці.