Бенджамин Стивенсон – Усі в моїй родині — вбивці (страница 55)

Софія кивнула, шморгнувши носом.

— Я люблю всілякі правила — дехто з вас добре це знає. А дев’ятий крок у товариствах анонімних алкоголіків — відшкодувати кривду. — Я озирнувся на Евонну, та кивнула, і я знову повернувся до Софії. — Так, ти привезла із собою пігулки, але це лише подушка безпеки. Ти не збиралася зриватися. Саме тому просила в мене грошей. Це був не борг, але ти відчувала, що мусиш декому відплатити, навіть якщо ніхто про це не знав.

— Я думаю, хтось мав би помітити, якби Софія вкрала п’ятдесят тисяч, — здійняв голос Марсело. — Вона вже все визнала. Може, досить?

— Софія може урвати мене, якщо я помиляюся.

— Якщо це важливо для Майкла й Люсі… — Софія набрала повні груди повітря. — Мені потрібні були гроші, щоб викупити те, що вкрала: платиновий «президентський» «ролекс» за п’ятдесят тисяч.

У Марсело нажахано відвисла щелепа. Він перевів погляд на свій годинник, постукав по ньому пальцем і тільки тоді зміг стулити рота.

Софію виснажило зізнання, тож я знову підхопив розповідь:

— Марсело ніколи не знімає годинника. Ми всі це знаємо. Хіба що коли йому проводили реконструкцію плечового суглоба. Його оперувала Софія. Вона скористалася операцією, щоб замінити його річ на фальшивку. Я подумав про це, бо, коли Марсело зацідив мені в щелепу на парковці, усі мої зуби лишилися на місці. Його модель годинника, з платиновим браслетом, має важити майже пів кілограма. Такий удар, навіть від старшого чоловіка — без образ, — мав би звалити мене на місці, як коли б він ударив мене кастетом.

— Він помітив би різницю, — пирхнула Джульєтт. — Це точно. Якщо фальшивка була така легка.

— Так, мав би помітити. Але Марсело відновлювався після операції. Будь-яка вага на його зап’ястку спершу мала здаватися йому цеглиною. З часом він звик до легшого годинника, вирішивши, що його плече так зміцніло. — Марсело спантеличено кліпав у простір, підіймаючи якісь невидимі тягарі спершу правою рукою, потім лівою, випробовуючи обидві. — Але річ у тім, що це був не простий годинник. Мушу визнати, що я завжди трохи заздрив йому. Якось навіть погуглив, скільки він коштує, тож уявіть собі моє здивування, коли Марсело сказав, що ця річ належала моєму батькові. Звісно, він був злочинцем, але робив це не задля показного багатства. Він ніколи не купував прикрас чи крутих автівок. Тому це здалося мені дивним. Думаю, годинник від самого початку був крадений, але навряд чи батькові дісталася б така річ під час поділу здобичі. А тоді я дізнався про світлини. Ті, що їх усі хотіли, але ніхто не знайшов, хоча бандити напали навіть на банк, де працювала дружина Роберта, щоб перевірити його сейфову скриньку.

— Роберт залишив годинник Джеремі, — пробурмотіла мати.

— «Ролекси» виробляють так, щоб вони були довговічними — їх рекламують як річ, яку можна передавати у спадок із покоління в покоління. Саме цей платиновий «ролекс» такий важкий, тому що він надзвичайно міцний, він навіть має куленепробивне скло, — «НАДІЙНИЙ, МОВ БАНКІВСЬКИЙ СЕЙФ», якщо вірити рекламі, якою пістрявіли мої соціальні мережі. — Тож він протримається довго і буде захищеним. Це бездоганний сховок для чогось важливого, якщо тільки воно поміститься під скло. — Я вийняв окуляр ювеліра з кишені й здійняв його в руці. — Джульєтт, дай-но мені Френкову медаль, будь ласка.

Джульєтт спантеличено насупилась, але взяла медаль у скляному футлярі й обережно перекинула мені.

Я спіймав. Я все перевірив завчасно, коли підходив до каміна трохи раніше: саме це переконало мене в правильності моїх суджень. Як уже писав на сторінці 127, я витратив вісімдесят слів на опис цієї штуковини не просто так.

— Джульєтт розповіла мені, що Ф-287, або ж Френк — так звати ту мертву пташку над каміном, — переносив мапу, дані про військові позиції та координати через лінію фронту. Та навіть у закодованому вигляді сама тільки мапа була б заважка для пташки. Я не одразу зрозумів, що твій батько помістив у рамку й саме повідомлення, Джульєтт. — Я підніс лупу до скла, де під медаллю був приклеєний клаптик паперу з дивними крапками. Навіть здалеку було видно, що невеличка крапка в лупі перетворювалася на детальну мапу. Розумію, що це вже не Крісті, а радше Ле Карре («шпигунські штуки», як казав мій батько), але потерпіть мене ще трохи. Хоч моя книжка про шпигунські романи продавалася не надто добре, зрештою, ця робота повернулася дивідендами. — Це називається «мікрокрапки». Так можна стиснути інформацію. Цілий аркуш паперу А4 або ж якесь зображення, як-от мапа, можуть поміститися в крапці завбільшки з друкарську. У Другій світовій війні розвідники обожнювали цю методику й часто поміщали такі крапки на звороті поштових марок. Це… — Я знову показав усім окуляр. — …було на приладовій панелі Майклової автівки, коли ми поховали Алана. Він також привіз цю лупу сюди. Ерін забрала її, коли Кроуфорд арештував Майкла. Це лупа, якою користуються ювеліри (не забувайте, що правильну назву — «окуляр ювеліра» — я дізнався, уже коли писав цю книжку, тож було б нечесно ретроспективно змінювати діалог). — Марсело, твій годинник, справжній «ролекс», мав мікрокрапку під склом. Роберт не вживав наркотиків. Шприц, який знайшли в нього і який наштовхнув усіх на думку, що він був під наркотою, коли стріляв на заправці, був зовсім не для ін’єкцій. Мікрокрапки такі крихітні, що, гадаю, їх можна приклеїти на щось лише тонесенькою голкою чи кінчиком пера ручки.

Я знову підійняв у руці окуляр.

— Але така штука чи щось ліпше є в кожного перекупника. Тож ретельно вивчаючи цінну річ, він легко помітив би крапку. Софія думала, що просто закладає годинник, але вона продавала щось значно цінніше. Не думаю, що вона прийшла саме до нього, але Майкл сказав мені, що крадені товари з усього Сіднея рано чи пізно проходять через ломбард Алана. Софія точно не звернулася б у легальний заклад. Може, це місце їй підказав дилер, або ж вона обміняла годинник на оксикодон, а вже звідти він пішов по руках. Припускаю, що Алан міг бути на тих знімках, і хтось зі знайомих міг принести йому годинник саме із цієї причини. Я не знаю, як усе було. Але хай там як, помах крилець метелика в Туреччині може спричинити торнадо в Бразилії. Обставини склалися так, що годинник знайшов Алана. Він знав, що саме опинилося в його руках, і, що важливіше, знав, кому це потрібно. Саме тому Майкл приїхав до нього тієї ночі з повною сумкою грошей. Він хотів купити мікрокрапку. — Усі в бібліотеці нашорошено слухали мене. — Хтось хоче заповнити прогалини, чи мені казати далі?

Така мікрокрапка в романах, подібних до мого, називається «макґафін». Це може бути будь-що, але важливо те, що заради нього вбивають. Як-от, знаєте, та річ, за якою весь час ганяється Джеймс Бонд: флешка з вірусом, здатним знищити світ; паролі від банківського рахунку; коди запуску ядерної зброї. У нашому випадку це світлини.

— У мене є запитання, — озвалася Одрі, якось непевно підвівши руку, наче боялася, що я стрілятиму. — Ернесте, ти весь час повторюєш, що всі ганялися за крихітною річчю. Майкл притягнув сюди вантажівку для меблів. Щоб привезти маленьку світлину?

Я зрозумів, що всі в цій кімнаті, окрім Одрі та Евонни, знають, що в кузові вантажівки була домовина: Ерін знає, бо викопала її; Софія і Кроуфорд бачили її в кузові, коли бігли за вантажівкою; Енді та Джульєтт були зі мною, коли я говорив з Маколі; а Марсело я сказав сам.

— Майклові потрібна була вантажівка, щоб привезти домовину Браяна Кларка, яку вони з Ерін викопали напередодні. Браян — це той поліцейський, якого застрелив мій батько, перед тим як убили його самого. Він був напарником Алана Голтона. Марсело не знав, чого саме він намагається позбутися, але я встиг побачити те, що хотів показати мені Майкл. У труні Браяна було два тіла: одне з них було дитяче. — Гордо повідомляю, що тоді пролунав перший одноголосий зойк, який я видобув з присутніх. — Енді, якщо це відповість на твоє запитання: це і є Ребекка Маколі. Її викрали тридцять п’ять років тому. Батьки дівчинки намагалися обдурити викрадачів, щоб заощадити кілька доларів, і це мало для них трагічні наслідки: вони більше ніколи не побачили своєї доньки.

— І в Роберта були світлини цього злочину, — сказала Ерін. — Ти вважаєш, що саме це заховано в тій мікрокрапці? Докази проти її вбивць?

— Саме так. Алан був безмежно щасливий, коли цей годинник потрапив йому до рук, бо він знав, що Маколі щедро заплатять за ці докази. Це лише мої здогадки, але я думаю, що Алан не вбивав Ребекку, бо Марсело вважав його надто м’яким, та й він би радше знищив світлини, а не продавав їх, якби там були докази проти нього. Зважаючи на те, що ці знімки він продавав через тридцять п’ять років після злочину, припускаю, що тоді він уже спалив усі мости з людьми, яких колись захищав, і це втратило для нього сенс.

Я замовк на мить, щоб оцінити реакцію присутніх на таку мою логіку. Дехто кивав. Софія мала такий вигляд, наче от-от виблює. Енді отетеріло кліпав, наче я пояснював квантову фізику. А загалом непогано.

— Проте в Алана була проблема. Він не міг убити Ребекку, однак не був невинним, адже працював на Шабель. Щонайменше він переслідував Роберта й допоміг заховати тіло Ребекки. Цілком імовірно, що він також саботував передавання викупу. Саме тому не міг просто прийти до Маколі додому — боявся, що вони звинуватять його. Йому був потрібен посередник.