Бенджамин Стивенсон – Усі в моїй родині — вбивці (страница 58)
Ми із Джульєтт стривожено перезирнулися на слові
— Так у мене з’явилася нагода зустрітися з Майклом віч-на-віч. І в мене був чудовий привід, бо я вже знав, що він збрехав вам усім про те, коли вийде з в’язниці. Я хотів сказати йому відразу, але всі так панькалися з ним, а я знав, що для нас це єдиний шанс побути наодинці. Тоді всі стали кричати, і, може, мій план з костюмом був не такий геніальний, як я думав, бо зненацька мені довелося допомагати із цим усім, і Джульєтт прилипла до мене, як сльота. Я мусив грати свою роль, інакше мене запідозрили б. Я не мав нагоди побачитися з Майклом наодинці. Лише після того, як ти, Ернесте, поговорив з ним, я зміг показати йому… показати, що я Каннінґем. Що я такий, як він.
Софія тоді мала рацію: «Чорний Язик повідомляє про свою присутність. Хоче, щоб ми знали, що він тут».
Джеремі думав, що знайшов своє місце в родині вбивць. Убитий сержант був просто мертвою пташкою, яку приносить на поріг здичавілий кіт. Подарунком.
— Однак Майкл був не дуже тобі радий, чи не так? — утрутився я. — Твоя розповідь викликала в нього лише жах. З нашої з ним розмови було очевидно, що всі ці три роки він вчився миритися з тим життям, яке для себе обрав. Він вийшов з бажанням виправитися. Бути
— Він мав бути таким, як я.
— Люсі. — Я був вражений (щоправда, приємно) почути, як Одрі його виправляє.
— Я став розмірковувати, як утекти звідси, але як же я міг поїхати, коли ви всі лишаєтесь, а я застряг у ролі копа? І вона все зрозуміла. Вона чекала на мене, а я не показувався. Коли вона збагнула, що першим трупом був коп, мене було викрито. Я благав її мовчати. Я дав їй вибір, розумієте? Вона вирішила стрибнути. — Тепер він говорив жалісливо, благально. Він справді вірив, що ми всі будемо схожими на нього, і усвідомлення протилежного його шокувало.
— Як? — Це була Евонна — висловлювала мовчазну відразу, яку тоді відчували всі ми. — Як можна мріяти знайти своє місце в
— Майкл не мав права! — тепер Джеремі кричав. — Він не мав права казати мені, де моє місце. Казати мені, що я вчинив неправильно. Лицемір! — Наступні слова Джеремі виплюнув: — Погляньте на себе. Каннінґеми. Ви ж усі вбивці, хіба ні?
Ми обмінялися поглядами. Рука Енді смикнулася — мабуть, хотів підвести, щоб сказати, що нікого не вбивав, але передумав.
Я уявив Джеремі, який сидить, прихилившись до стіни, у задушливій квартирі Елісон Гамфріс, біля зачинених дверей ванної, і дивиться, як дрижать його вимащені попелом руки. Він щойно дізнався про свою родину. Нас нескладно знайти в інтернеті. Усі знали, які ми. Майкл, Роберт, Евонна — а згодом і Софія, — усі ці імена супроводжували гучні інциденти, після яких руки назавжди лишалися в крові, принаймні в очах суспільства. За нами йшла лиха слава — про нас знали і медіа, і поліція. Джеремі знайшов нас, припинив тремтіти й подумав: «Я не такий уже й дивний».
Коридором у напрямку бібліотеки загупали чиїсь кроки. Озирнувшись, ми побачили Ґевіна, який став на порозі й окинув наше зібрання здивованим поглядом.
— Сумки готові, — сказав він. Знову обвів нас поглядом. — Хто помер?
Джеремі скористався тими кількома секундами, коли всі погляди були прикуті до когось іншого. Щось загриміло, і ми побачили, що він вибив з каміна решітку й озброївся кочергою. Джульєтт ступила крок до нього, але Джеремі розмахнувся кочергою, і жінка відступила. Йому досі не було куди втікати, тож він просто відчайдушно розмахував чавунною зброєю.
— Я міг би просто облишити вас, — засичав він. — До цього моменту я міг би так і вчинити. Після Люсі я подумав, що накоїв уже достатньо і, може, мені час зникнути. Але тепер я знаю, що ви
Він знову замахнувся кочергою, і всі мимохіть відсахнулись, але виявилося, що він цілив у вогонь. Джеремі підважив велетенську дровиняку й викинув її, пойняту вогнем, на килим. Вона глухо гепнула на підлогу, врізнобіч порснувши іскрами. Ми всі затамували дух. Джульєтт розповідала мені, що її батько збудував цей готель наприкінці сорокових років, а це означало, що він тримався на дереві та азбесті: ці стіни були велетенськими сірниками. На килимі із шипінням розповзалася темна пляма, але, на щастя, він був надто вогким, щоб загорітися, і колода просто диміла на підлозі. Ніхто не зронив ні слова. Вигляд Джеремі мав розбитий, а решта дивувалася його невигадливому плану втечі.
А тоді одна з книжок вибухнула. Єдиної іскри, яка долетіла туди, було достатньо, щоб підпалити сухі сторінки.
Ну, звісно. Ці книжки були, мабуть, єдиними речами в цьому готелі, які не були наскрізь просякнуті вологою, — навіть я міг би не загорітися. Я хотів би сказати вам, що книжкою, яка так вибухнула, була «Джейн Ейр» (це було б дуже символічно, зважаючи на те, що станеться далі), але це було б неправдою.
За першою книжкою спалахнули інші, ловлячи на себе іскри й вибухаючи, як попкорн у мікрохвильовці. Зважаючи на те, як швидко все сталося, підозрюю, що частина книжок загорілася просто із солідарності. А тоді спалахнули стіни. Підлога запарувала, висихаючи на очах, і вже за кілька секунд сухі латки зажевріли.
Ми кинулися до дверей. Ерін вискочила першою. Я підняв Софію на ноги, закинувши її руку собі на плече. Марсело тягнув Одрі, шоковану й заплакану. При цьому вони перекинули один із червоних тронів, який швидко перетворився на невеличке кострище посеред кімнати. Джульєтт кричала, розмахуючи руками. У кімнаті тепер танцювали язики полум’я. Джеремі кинув кочергу й ліктем розбив вікно біля себе. У бібліотеку ринуло повітря, підживлюючи вогонь, і язики полум’я миттєво виросли втричі з оглушливим «фуш». Від Ф-287 залишився лише зчорнілий кокон. Ми із Софією пропустили Марсело й Одрі — я боявся, що вони залишаться в бібліотеці. Я випустив з поля зору дядька з тіткою, а тоді побачив розмиту постать Евонни, яка рухалася не в тому напрямку.
— Евонно, просто біжи! — закричав я, але в реальному житті вогонь реве значно гучніше, ніж може здатися.
Усе довкола гуділо й гарчало. Я замружився від жару, розуміючи, що часу в нас стає дедалі менше. Дверний отвір у мене за спиною сичав і пахкав парою. Щойно одвірок висохне — теж загориться. Після цього спалахнуть килим у коридорі, балюстради, сходи, а тоді й уся будівля.
Марсело пройшов повз мене. Одрі більше не трималася за нього. Я струсив Софію на Марсело й кинувся до вікна, оббігаючи кострище, яке утворилося на місці червоного крісла. Коли проминав його, підлога під ним провалилася й рештки крісла та шмат підлоги з тріскотом полетіли на перший поверх. Якщо не поквапитися, там теж усе спалахне і вогонь у фоє відріже нас від головного входу.
Евонна вже була біля Джеремі, який устиг поставити ногу на підвіконня. Він змахнув з нього найбільші уламки скла й приготувався стрибати. Евонна кинулася до нього й схопила за плече, але Джеремі вчасно ухилився, повернувся та схопив її за шию. Тітка здушено зойкнула, і Джеремі швиргонув нею об камін, де голова Евонни вдарилася об гострий кут і щось тріснуло. Він стиснув її шию міцніше. Її очі викочувалися з орбіт. Я знову закричав, але мій голос потонув у гучному пахканні полум’я, підгодованого новим подувом вітру. Полум’я обпекло мені половину обличчя. Запахло горілим волоссям. Але я був надто далеко. Джеремі помітив мене, а тоді знову опустив очі на Евонну. На куті, об який вона вдарилась, була кров. Очі Джеремі відбивали полум’я, але в них усе одно щось палало власним вогнем. Він потягнув на себе Евонну, а тоді знову кинув нею об…
Войовничий рев Енді був такий гучний, що здійнявся навіть над завиванням полум’я. Дядько мчав до них, тримаючи в руці кочергу. Очі Джеремі розширились. Енді розмахнувся кочергою — гарна, широка дуга, ноги на ширині плечей, наче приміряється до м’ячика для гольфу, якого йому так і не пощастило запустити з даху. А тоді він ударив. Кочерга влетіла в
Мій дядько
обличчя Джеремі збоку з глухим «трісь». Енді поцілив йому в щоку, одразу під вухом. Здавалося, нижня щелепа від’єдналася від його обличчя, від чого рот Джеремі роззявився, наче від здивування. Тоді з рота хлинула кров. Він кинув Евонну, і та квапливо відповзла від нього до випростаної руки Енді. Джеремі ступив два кроки (щелепа розгойдувалася з боку в бік, наче маятник) у мій бік.