Бенджамин Стивенсон – Усі в моїй родині — вбивці (страница 50)

— Усе гаразд. — Едґар урвав дружину, яка збиралася щось сказати. — З віком дивишся на речі по-іншому. Легко тепер казати, що ми припустилися помилки. Але тоді ми довірилися детективові, яка сказала, що правильніше буде не платити. А ми… що ж, тоді триста тисяч здавалися величезною сумою. Так, ми могли заплатити. Ми мусили заплатити. Ми віддали б які завгодно гроші, якби це сталося тепер.

— Детектив… То була Елісон Гамфріс?

Едґар і Шивон кивнули. Енді спробував крадькома сьорбнути пива, але трохи промазав і накрапав собі на груди. Його щоки миттєво спалахнули.

— Чому Алан сам не продав вам інформацію?

— Ми не знали, що Майкл був якось пов’язаний з Аланом. Він просто сказав, що Алан зірвав операцію зсередини. Ми купували те, що знав Майкл.

— Платили ми йому не за вбивство Алана, якщо ви про це, — утрутилася Шивон. — Ми читали про це в новинах. Але ми не такі.

— Ми подумали, що вони працювали разом абощо, — пояснив Едґар. — Алан знав, що ми вразливі, тож дав Майклові достатньо інформації про нашу доньку, аби розчулити нас, і це спрацювало. Але тоді вони посварилися через гроші, як це часто буває. Ми вирішили, що наша інвестиція була марною.

Слово «інвестиція» здалося мені дивним, але те саме можна було сказати про лаймову сорочку поло на гірському курорті, тож я подумав, що для Едґара це нормально.

— А потім Майкл написав нам із в’язниці, — повела далі Шивон. — Сказав, що в нього є світлини і що він привезе нам тіло, коли вийде. Тож ми приїхали, як він і просив.

— Свою частину угоди ми виконали, — з притиском промовив Едґар.

Було очевидно, що він чекає, коли я виконаю свою.

Варто віддати Майклові належне: це були легкі гроші. Єдина проблема полягала в тому, що тридцять три тисячі із загальної суми зникли, поки він доїхав до Алана. Майкл сказав мені, що саме тому Алан став розмахувати пістолетом. Я подумав, що розумію чому, і Маколі тут ні до чого. Тож відклав цю думку на потім та зосередився на інших дійових особах.

Отже, детектив Гамфріс очолила операцію, яка закінчилася смертю Ребекки. Це була серйозна справа. Після того поліцейська напевно вчепилася за соломинку, намагаючись утримати посаду, і тому так тиснула на Роберта Каннінґема, змінивши умови своєї угоди з ним і ставлячи, як сказав Марсело, по два нові запитання на кожну відповідь. Елісон відчайдушно намагалася знайти колегу, який підставив її команду. Відповіддю на це запитання були Алан Голтон і його напарник Браян Кларк. Мій батько заплатив за цю інформацію власним життям. Можливо, вісімнадцять місяців тому Елісон повернулася до нерозкритої справи і саме тому її спробували вбити?

У цій історії ще залишалися прогалини: Алан і Браян були мертві, тож не змогли б нікого вбити за світлини, — але щось почало вимальовуватися, наче підйомник у тумані.

— Майкл став другою смертю в «Скай лодж». — Я нарешті виринув з роздумів, усвідомивши, що Едґар і Шивон не зводять з мене нетерплячих очей. — Якщо вони пов’язані, то, може, ви впізнаєте й першу жертву. Що, як цей чоловік брав участь у переговорах? Джульєтт, можеш показати нам фото?

— У мене його немає, — озвалася Джульєтт. — Власне, я навіть його не бачила — не було потреби, бо я перевірила всіх гостей і персонал, усі були на місці. Кроуфорд показував фото лише гостям, які не здійматимуть паніки. Схоже, мене в тому переліку не було.

Я знову повернувся до Маколі.

— З вами ще хтось є? Друзі? Охорона?

— Лише ми, — відповів Едґар.

— Досить. Де наша донька? — спалахнула Шивон. Їй урвався терпець. — Візьміть. Беріть усе! — Вона сунула мені в руки валізу, але я трохи не розрахував сили, відштовхуючи її від себе, і жінка заточилася. Вона не впала (кімната була замала для цього), але, зненацька пригнічена, легенько вдарилася об стіну, пригорнувши до грудей валізу. — Це все, що нам відомо, присягаюся. Ми просто хочемо її поховати. Навіть якщо ніколи не дізнаємося, хто це скоїв. Просто поховати. Будь ласка.

— Вона була в труні поліцейського — саме так вони заховали тіло. Мабуть, заплатили коронеру. — Я знав, що їм важко це чути, тож зачекав кілька секунд, даючи подружжю час перетравити інформацію, а собі — зібратися на силах, щоб повідомити погані новини. — На жаль, зараз ця труна на дні озера біля «Скай лодж».

Шивон зойкнула, а в її очах забриніли сльози.

— Ми наймемо пірнальників, люба, — спробував утішити її Едґар.

— У мене не вкладається в голові, як можна купувати труп власної доньки, — раптом сказала Джульєтт.

— А в мене — як можна його продавати, — відповів Едґар.

Я махнув Енді та Джульєтт, і разом ми підвелися з ліжка. Едґар і Шивон обм’якли в обіймах одне одного. Я страшенно не хотів їх чіпати, та й після зауваження Джульєтт вони навряд чи захотіли б із нами говорити, проте мусив знати ще дещо.

— Розумію, що це дуже недоречно, і мені дуже шкода, але в мене є ще одне запитання. Позавчора до вас часом не приїжджав мій вітчим? Кремезний латиноамериканець. Марсело.

— Ні, — похитав головою Едґар. — Але приїжджала жінка, на ім’я Одрі.

Розділ 35

Цього разу Енді сів біля водія. Ми із Джульєтт сиділи на лавках за ними, наче арештанти. Тепер Ґевін гнав свій снігохід, тож нас трусило й підкидало так, що аж зуби клацали. Ніхто вже не дивився у вікна.

— Отже, твоя мати знає більше, ніж каже, — підсумувала Джульєтт.

Перш ніж вирушити в «Скай лодж», я попросив у Ґевіна дозволу переглянути записи з камер спостереження. Він відповів: «Чуваче, мій бар приймає лише готівку», — наче це пояснювало технологічну відсталість комплексу. Та й по всьому.

— Не розумію, — відповів я.

— Якби це було все, чого ми не розуміємо. — Джульєтт постукала себе пальцем по губах. — Я вчора скачала твою книжку. У твоєї матері є сестра-близнючка?

Вона що, намагається вразити мене? Це була десята заповідь Нокса: близнюки не повинні з’являтися на рівному місці — читачеві має бути відомо про це заздалегідь.

— Нокс убив би мене.

Джульєтт засміялась і сперлася чолом на вікно, вдивляючись у сніжну пустку. Її дихання клубочилося в морозному повітрі.

— Треба їхати звідси.

Я знав, що насправді вона мала на увазі. Якщо Люсі вийшла з готелю в таку хуртовину, вона була вже мертва. У фільмах жахів люди помирають, коли розділяються, але в горах усе інакше: вони помирають, коли кидаються шукати одне одного. Настав час, коли ми мали подбати про себе.

Я нахилився до Джульєтт. У снігоході можна було не перешіптуватися, бо він гримів так, що водій міг почути лише мій крик. Але мені хотілося якось показати Джульєтт, що я триматиму це в таємниці:

— Ґевін хоче купити «Скай лодж»?

Джульєтт насупилась.

— Звідки ти знаєш?

— Я бачив угоду з рієлторського агентства у тебе на столі. Без підписів. У Ґевіна на стіні висить мапа твого курорту. Не схоже, щоб ви це приховували. Проте… пробач, що лізу у твої справи, проте у вас… скажімо так, трохи різні підходи до ведення бізнесу, судячи із шару пилу на його дорогому комп’ютері й твого виразу обличчя, коли ми натрапили на ту вечірку. У мене склалося враження, що він докладає менше зусиль, але заробляє більше. Тебе це дратує, тож ти всіляко відкладаєш угоду.

Зізнаюся, я пішов ва-банк, вихваляючись своєю дедукцією. Можливо, я також намагався її вразити.

— Йому не потрібен «Скай лодж», — відповіла Джульєтт. — Йому просто потрібна ця земля. Він знесе комплекс і збудує ще один «СуперШред» по той бік гори. Так у нього буде дві долини. Я знаю, це звучить по-дурному, коли йдеться про мільй… великі гроші, але ж у цьому нема ані крихти чогось особливого.

Вона знову задивилася у вікно.

Удалині нарешті засвітилися вогні готелю. Я згадав, як уперше побачив ці будиночки, наче на різдвяній листівці, і порівняв це з враженням від ангарів, з яких складався «СуперШред». Ні, це не звучало по-дурному.

Джульєтт очевидно думала про те саме.

— Я вже розповідала, що переїхала сюди, коли не стало моїх рідних, і що застрягла тут. Так буває в цьому житті, знаєш? Ця гора якось тримає тебе. Бізнес спершу процвітав, але потім було кілька теплих зим… і кажуть, що буде ще кілька. — Джульєтт замовкла на мить. — Я не можу дозволити собі штучний сніг, як у Ґева. Тож, коли він висунув пропозицію, гарну пропозицію, я була рада. Ми з Ґевом — давні друзі. Діти власників курортів.

— Вістлер?

— Вістлер. — Джульєтт тепло всміхнулася власним спогадам. — Він непоганий хлопець. І знає, що я чекала такої нагоди. — Вона прочитала мої думки і здійняла брову. — Ґевові потрібна моя земля, але це не означає, що він готовий на все заради неї.

Гроші — це, звісно, найбанальніший мотив. У цьому плані я не надто зосереджувався на Софії, бо п’ятдесят тисяч не здавалися мені достатньою сумою, аби штовхнути на вбивство, та якщо ця земля коштувала мільйони…

— Тож я погодилась, — вела далі Джульєтт. — Тоді я думала, що він просто візьметься керувати готелем. Мене вабила ідея звільнитися від цієї… спадщини, чи як це назвати. Але коли настав час підписувати папери, я дізналася, що він хоче знести курорт, і тоді… що ж, гадаю, спадщина в цьому разі — це все-таки правильне слово, чи не так? — Джульєтт зітхнула, видихнувши хмарку пари. — Це місце має надто довгу історію, щоб ось так відмовитися від нього. У тих стінах — моя родина.

Я пригадав, як Ґевін наполягав на розмові із Джульєтт. Казав, що вона «не пошкодує».