Артуро Перес-Реверте – Клуб Дюма, або Тінь Рішельє (страница 69)

— Я приніс вашу книгу, — сказав він, показуючи своєму співрозмовнику «Дев'ять Дверей».

Варо Борха неуважно кивнув і взяв книжку, майже не подивившись на неї. Він трохи обернув голову, дослухаючись до якогось звуку, що начебто пролунав йому за спиною, десь усередині дому. За хвилину він знову подивився на Корсо, й той побачив, як Борха закліпав очима, здивований, що Корсо досі тут.

— Ви вже віддали мені книжку… Чого ви хочете ще?

— Одержати гроші за свою працю.

Варо Борха подивився на нього, нічого не розуміючи. Його думки, що відбивалися в погляді, летіли кудись далеко. Зрештою він стенув плечима, показуючи, що Корсо не належить до його інтересів, і повернувся досередини, залишивши Корсо вибирати: залишатися там чи повернутися туди, звідки він прийшов.

Корсо пішов за ним до кімнати, яка сполучалася з коридором і вестибюлем через масивні двері. Жалюзі там були опущені, щоб не пропускати зовнішнє світло, а меблі відсунуті, звільнивши центральну частину підлоги з чорного мармуру. Деякі шафи з книжками були відчинені. Освітлювалася кімната десятком майже догорілих свічок. Краплі воску виднілися повсюди. На полиці над погаслим каміном, на підлозі, на меблях і на всіх предметах, що знаходилися в кімнаті. Свічки поширювали тремтливе й червонясте світло, яке коливалося від кожного подмуху повітря, від кожного руху. Пахло тут, як у церкві або в крипті.

Як і раніше, не звертаючи уваги на присутність Корсо, Варо Борха зупинився в центрі кімнати. Там біля його ніг був накреслений крейдою круг діаметром приблизно метр, з уписаним у нього квадратом, розділеним на десять клітин. Його оточували римські цифри та дивні об'єкти: уривок мотузки, клепсидра, заржавілий ніж, срібний браслет у формі дракона, золоте кільце, вугілля, яке горіло в металевій посудині, скляна ампула, купка землі, камінь. Але на підлозі лежали й інші речі, й Корсо невдоволено скривився. Чимало книжок, якими не так багато днів тому він милувався акуратно поставленими на полицях, тепер валялися тут повсюди брудні, подерті, зі сторінками, покритими малюнками й кресленнями, незрозумілими знаками, видертими з цих книжок і розкиданими по підлозі. На багатьох томах горіли свічки, з яких на відкриті сторінки скапували великі краплі воску, а деякі з них, догораючи, підпалювали папір. Між цими рештками він упізнав гравюри «Дев'ятьох Дверей», що належали до примірників Віктора Фаргаша та баронеси Унгерн. Вони лежали на підлозі, також обляпані воском і вкриті загадковими написами.

Корсо нахилився, щоб роздивитися зблизька рештки, не думаючи про масштаби лиха. Гравюра з «Дев'ятьох Дверей», номер шостий, де повішений висів на своїй правій нозі замість лівої, була наполовину спалена полум'ям свічки, що вже догоряла. Два примірники гравюри номер сім, одна з білою шахівницею, а інша з чорною, лежали біля пошматованих сторінок книжки Teatrum diabolicum 1512 року видання. Ще одна гравюра, номер перший, вистромлялася між сторінками книжки De magna imperfectaque opera^[105] Валеріо Лорени, рідкісної інкунабули, яку бібліофіл показував Корсо не так багато днів тому і яка тепер лежала, пошматована й подерта, на підлозі.

— Не доторкайтеся ні до чого, — наказав йому Варо Борха.

Він стояв біля круга, гортаючи свій примірник «Дев'ятьох Дверей», і з таким виглядом, ніби бачив не сторінки книжки, а щось у намальованому квадраті та крузі чи навіть набагато далі: у глибинах землі.

Десь протягом хвилини Корсо дивився на нього, як дивляться на того, кого бачать уперше. Потім повільно випростався, й полум'я свічок заколивалося навколо нього.

— Тут не має значення, торкайся до них чи не торкайся, — сказав він, показуючи на пошматовані книжки, розкидані по підлозі. — Після того, що ви самі з ними зробили.

— Ви нічого не знаєте, Корсо… Гадаєте, що знаєте, а насправді не знаєте нічогісінько. Ви невіглас і дуже дурна людина. З тих, які вважають хаос чимось випадковим і гадки не мають про існування окультного порядку.

— Не розповідайте мені історії. Ви тут усе знищили, а не мали права цього робити. Ніхто не має такого права.

— Помиляєтеся. По-перше, це мої книжки. І найважливіше те, що вони мають утилітарний характер. Мають практичну цінність більшу, аніж художню або естетичну… Йдучи обраною дорогою, людина повинна переконатися, що ніхто її не переслідує. Ці книжки вже виконали свою місію.

— Клятий безумець. Ви обманювали мене від самого початку.

Варо Борха, здавалося, не слухав його. Він стояв нерухомо з останнім примірником «Дев'ятьох Дверей» у руках, пильно роздивляючись сторінку з гравюрою номер перший.

— Я вас обманював?.. — говорячи, він не відривав очей від книжки, навіть не дивлячись на Корсо, щоб цим підкреслити свою зневагу до нього. — Ви даруєте собі забагато честі. Я найняв ваші послуги, не повідомляючи вам ані про свої резони, ані про свої плани. Служникові нічого знати задуми того, хто йому платить… Ви повинні були роздобути для мене потрібні мені речі й разом із тим звалити на себе неминучі технічні наслідки своїх учинків. Гадаю, в цю мить поліція Португалії та Франції шукає ваш слід.

— А ви?

— Я тепер дуже далекий від усього цього. Незабаром усе втратить для мене вагу.

Сказавши це, Варо Борха на очах у приголомшеного Корсо вирвав із «Дев'ятьох Дверей» сторінку з гравюрою.

— Що ви робите?

Варо Борха незворушно вирвав із книжки ще кілька сторінок.

— Спалюю свої кораблі, руйную мости за своєю спиною. І прямую в terra incognita.^[106] — Він видер із книжки всі гравюри, одну за одною, потім з'єднав усі дев'ять і став уважно їх роздивлятися. — Шкода, що ви не можете супроводжувати мене туди, куди я піду. Як сказано на четвертій гравюрі, доля не однакова для всіх.

— Куди ж ви підете?

Бібліофіл кинув покалічений том між рештками, що вкривали підлогу. Він дивився на дев'ять гравюр і круг, шукаючи якісь таємничі зв'язки між ними.

— На зустріч із кимось, — загадково відповів він. — На пошуки каменю, який відкинув Великий Архітектор і який треба поставити на чолі кута, який мав лягти в основу філософської системи. В основу влади. Дияволу, Корсо, подобаються метаморфози. Від чорного собаки, що супроводжував Фауста, до фальшивого янгола світла, який намагався зламати опір святого Антонія. Але особливо його обурює тупість, і він ненавидить монотонність… Якби я мав час, я запропонував би вам переглянути кілька з цих книжок, які лежать у вас під ногами. Деякі з них пропагують давню традицію: поява Антихриста відбудеться на Іберійському півострові, у місті, де накладаються одна на одну три культури, на берегах річки, глибокої, як слід від сокири. А це ж Тахо.

— І ви намагаєтеся його викликати?

— Я його вже майже викликав. Брат Торк'я показав мені, як це робиться: Tenebris Lux.

Він нахилився над кругом, накресленим на підлозі, розклавши навколо нього кілька гравюр і відкинувши геть інші, яких він не потребував, пожмакані або роздерті. Свічки освітлювали йому обличчя знизу, роблячи його схожим на привида з непроглядною темрявою в западинах очей.

— Сподіваюся, все ляже як годиться, — промурмотів він за мить; на його обличчя впала тінь, воно стало геть чорним. — Старі майстри чорного мистецтва, від яких друкар Торк'я навчився найжахливіших і найцінніших таємниць, знали як спускатися в царство ночі… І звір Уроборос кільцем обхопив те місце. Ви розумієте? Ідеться про Уробороса грецьких алхіміків: змія фронтиспісу, магічного круга, про джерело мудрості. Про круг, у який усе вписується.

— Віддайте мені мої гроші.

Варо Борха, здавалося, не почув слова Корсо.

— Ви ніколи не цікавилися такими речами? — запитав він, подивившись на Корсо чорними кругами своїх очей. — Не мали, наприклад, наміру дослідити значення ланцюжка диявол-змій-дракон, який із підозрілою наполегливістю зустрічається в усіх текстах, які від античності торкаються цієї теми?..

Він узяв скляну посудину, яка стояла біля круга, склянку з ручками у вигляді переплетених змій і підніс її до губів, аби зробити кілька ковтків. Рідина була темною, помітив Корсо. Майже чорна, кольору дуже міцного чаю.

— Serpens autdraco quicaudam devoravit.^[107] — Bapo Борxa усміхнувся в порожнечу, витерши рота тильним боком долоні; чорний слід залишився на пальцях і лівій щоці… — Вони оберігали скарби: дерево мудрості в Раю, яблука Гесперид, Золоте Руно. — Він говорив якось неуважно, ніби описував сон, який іще тривав. — Це змії або дракони, яких стародавні єгиптяни зображували у вигляді круга, вони ковтають свій хвіст, аби показати, що самодостатні і походять з одного джерела… Охоронці, що не бояться заснути, горді й мудрі; неприступні дракони, які вбивають недостойних і дозволяють спокусити себе лише тим, хто воював за правилами. Охоронці втрачених слів: магічної формули, яка відкриває очі й ставить на один рівень з Богом.

Корсо виставив уперед щелепу. Він стояв, спокійний і нерухомий у своєму плащі, у світлі свічок, яке танцювало в примружених очах, його неголені щоки здавалися глибокими проваллями. Він тримав руки в кишенях, одна з них торкалася пачки з однією сигаретою, інша стискала складаний ніж, який лежав поруч із пляшкою з джином.

— Я сказав вам: віддайте мені мої гроші. Я хочу звідси піти.

У його голосі пролунала погроза, але годі було зрозуміти, чи Варо Борха її почув. Корсо побачив, як він потроху отямлюється всупереч собі.