Артуро Перес-Реверте – Клуб Дюма, або Тінь Рішельє (страница 70)

— Гроші? — Він знову подивився на нього з презирством. — Про що ви мені говорите, Корсо? Ви хіба не розумієте, що зараз відбудеться?.. Ви маєте перед своїми очима таємницю, яку тисячі людей намагалися відгадати протягом століть… Чи знаєте ви, скількох спалили, закатували, четвертували за спробу наблизитися до того, що ви зараз бачите?.. Звичайно, супроводжувати мене ви не зможете. Ви обмежитеся тим, що спокійно спостерігатимете. Але навіть наймерзенніший із найманих убивць радіє, коли його хазяїн здобуває тріумф.

— Заплатіть мені й котіться до диявола.

Варо Борха не подарував йому жодного погляду. Він ходив навколо свого круга й доторкався до різних об'єктів, що лежали біля номерів.

— Дуже зручно послати мене до диявола. Цілком у вашому стилі брудно пожартувати. Я відповів би вам усмішкою, якби не був такий заклопотаний. Хоч ви невіглас, а тому припустилися неточності. Це диявол прийде до мене, — він замовк, повернувши голову вбік, ніби дослухався до чиєїсь далекої ходи. — І я чую, як він іде.

Він говорив крізь зуби, перемішуючи свої коментарі з дивними горловими звуками; зі словами, якими іноді він, здавалося, звертався до Корсо, а іноді до третьої таємничої присутності, що перебувала біля них, в якомусь темному закутні кімнати.

— Ти пройдеш крізь вісім дверей, які ведуть до дракона… Зрозуміли? Вісім дверей належать звіру, який охороняє слово, номер дев'ятий, що зберігає кінцеву таємницю… Дракон спить із розплющеними очима, і він є Дзеркалом Пізнання. Вісім гравюр і ще одна. Або одна гравюра й ще вісім. Що збігається, й не випадково, з числом, яким святий Іоанн Богослов позначив Звіра: 666.

 

666

6+6+6=18

1 — 8

1+8 = 9

 

Потім він випростався з тріумфом. На мить свічки освітили йому очі. Зіниці в нього були дуже розширені: безперечно, це була дія чорної рідини — якогось сильного наркотика. Чорний колір затемняв йому всю райдужну оболонку, затуливши її природний колір, рогівка віддзеркалювала червонясте світло, що панувало в кімнаті.

— Дев'ять гравюр або дев'ять дверей, — знову його обличчя накрила тінь, наче маска, — які не може відчинити хто завгодно… Кожні двері мають два ключі, кожна гравюра позначає номер, магічний елемент і слово-ключ, якщо на все це подивитись у світлі резону, Каббали, окультного мистецтва, справжньої філософії. Латина та її поєднання з грецькою та гебрейською мовами. — Він показав Корсо аркуш паперу, заповнений знаками й дивними відповідностями. — Погляньте, якщо бажаєте. Ви ніколи б цього не зрозуміли:

 

 

Краплі поту виступили в нього на чолі й навколо рота, так ніби полум'я свічок горіло також усередині його тіла. Він знову став кружляти навколо свого круга, повільно й зосереджено. Раз або двічі зупинявся, нахиляючись, щоб поправити якусь річ: ніж із іржавим лезом, срібний браслет у формі дракона.

— Ти розташуєш елементи на шкірі змії… — продекламував він, не дивлячись на Корсо. Він окреслив круг своїм пальцем, не доторкаючись до нього. — Дев'ять елементів розташовуються навколо нього в напрямку світла зі сходу: справа ліворуч.

Корсо ступив крок до нього.

— Я вам повторюю. Віддайте мені мої гроші.

Варо Борха ніяк не відреагував. Він повернувся до Корсо спиною, показавши на квадрат, уписаний у круг.

— Змія проковтне печать Сатурна. Печать Сатурна — це найпростіший і найзагадковіший із магічних квадратів: дев'ять перших чисел розташовані в дев'ятьох клітинах у такий спосіб, що кожен рядок, вертикальний, поперечний і діагональний, дає однакову суму.

Він нахилився, щоби вписати крейдою дев'ять номерів у квадрат.

 

 

Корсо зробив ще один крок. Зробивши так, він наступив на папір, покритий цифрами.

4+9+2=15 4+3+8=15 4+5+6=15

3+5+7=15 9+5+1=15 2+5+8=15

8+1+6=15 2+6+7=15

Одна свічка погасла із сичанням, згорівши над обпаленим фронтиспісом «Окультної філософії» Корнеліо Агріпи. Варо Борха досі був цілком заклопотаний кругом і квадратом. Він уважно роздивлявся їх, склавши руки на грудях і нахиливши підборіддя, схожий на гравця в шахи, який обмірковує свій наступний хід перед незнайомою шахівницею.

— Тут є одна проблемка, — сказав він, звертаючись уже не до Корсо, а до себе самого, нібито слухання власного голосу допомагало йому мислити. — Щось таке, чого не передбачили стародавні люди, принаймні не виразили його очевидно. Додаючи числа в будь-якому напрямку, згори вниз, знизу вгору, зліва праворуч, або справа ліворуч, ми одержуємо в результаті 15, але якщо ми скористаємося кабалістичними шифрами, то одержимо 1 і 5, а ці числа дають у сумі 6… І так на кожному боці магічного квадрата буде то змія, дракон чи Звір, відповідно до того, як ми його назвемо.

 

Корсо навіть не мав потреби перевірити правильність розрахунку. Доказ лежав на підлозі, на іншому аркуші, заповненому цифрами.

Варо Борха став навколішки перед кругом, нахиливши обличчя, краплі поту на якому віддзеркалювали світло воскових свічок, які горіли навколо. Тримаючи в руці ще один аркуш паперу, він перевіряв порядок написаних там дивних слів.

— Дев'ять разів відкриєш ти печать, — сказано в тексті Торк'я… — Це означає, що треба помістити знайдені ключові слова в квадратики, що відповідають їхньому номеру. У такий спосіб утворюємо таку послідовність:

 

 

— Тепер впишемо замість цифр відповідні слова в змію або в дракона, — він стер цифри в клітинках квадрата, замінивши їх відповідними словами, — й ось що ми маємо на докір Богові.

 

 

— Усе відбулося, — прошепотів Варо Борха, написавши останні слова. Рука йому тремтіла, й одна крапля поту скотилася з його чола на ніс, упала на підлогу, прямо на малюнки крейдою. — Згідно з текстом Торк'я, треба, щоб дзеркало віддзеркалювало шлях до втраченого слова, яке приносить світло з темряви. Ці фрази написані латиною. Самі по собі вони нічого не означають. Але вони містять у собі точний зміст Verbum dimissum, формулу, яка дозволяє викликати Сатану, нашого попередника, наше дзеркало й нашого спільника.

Він став навколішки в центрі круга, оточений знаками, об'єктами та словами, вписаними в квадрат. Руки йому так тремтіли, що він переплів між собою пальці, забруднені крейдою та чорнилом, обліплені воском. Він засміявся, мов божевільний, крізь зуби, пихатий і впевнений у собі. Але Корсо знав, що він не божевільний. Він подивився навколо, усвідомлюючи, що в нього мало часу, й спробував подолати відстань, яка відокремлювала його від бібліофіла. Але не наважився перетнути лінію й приєднатися до нього всередині круга.

Варо Борха подивився на нього лихим поглядом, розгадавши причину його остраху.

— Ну ж бо, Корсо. Ви не хочете читати зі мною? Боїтеся чи забули латину? — Світло й тіні чергувалися на його обличчі з великою швидкістю, ніби кімната почала обертатися навкруг нього. Але в кімнаті панував спокій. — Вам не цікаво довідатися, що означають ці слова? На звороті гравюри, яка стримить між сторінками книжки Валеріо Лорени, ви знайдете переклад іспанською мовою. Піднесіть його до дзеркала, як наказують майстри мистецтва. Ви принаймні довідаєтеся, за що померли Фаргаш і баронеса Унгерн.

Корсо подивився на книжку, інкунабулу в пергаменових палітурках, дуже стару й потерту. Потім обережно нахилився, так ніби в сторінках книжки ховалася якась смертельна пастка, й витяг кінчиками пальців гравюру, що стриміла між ними. Це була гравюра перша з примірника номер Третій, що належав баронесі Унгерн: три башти замість чотирьох. На її звороті Варо Борха написав дев'ять слів:

 

 

— Сміливіше, Корсо, — різким і неприємним голосом наказав бібліофіл. — Вам немає чого втрачати… піднесіть текст до дзеркала.

Дзеркало лежало поблизу на підлозі біля розлитого воску однієї зі свічок, що вже догорала. Воно було старовинним і бароковим, оправленим у срібло, з плямами від старості на внутрішній ртутній стороні. Воно було обернуте вгору, й Корсо відбивався в ньому. В якійсь далекій і дивній перспективі в кінці довгого коридору з червонястого й тремтливого світла. То було зображення героя, якого опанувала глибока втома, Бонапарта в агонії, прикутого до скелі на острові святої Єлени. Вам нема чого втрачати, сказав йому Варо Борха. Хіба що світ, холодний і пустельний, де гренадери Ватерлоо перетворилися на самотні кістяки, які несуть охорону на темних, забутих дорогах. Він побачив себе самого перед останніми дверима: він тримав у руках ключ, як пустельник на другій гравюрі, й літера «тет» змією обвивалася навколо його плеча.

Дзеркало заскрипіло під його черевиком, коли він наступив на нього. Він наступив на нього повільно, без злості, й дзеркало тихо хруснуло, розпадаючись на уламки. Його скалки тепер примножили образ Корсо в незліченних маленьких коридорах тіней, у кінці яких безліч його дрібних віддзеркалень залишалися нерухомими. Вони були над-то далекими й невпізнаванними, щоби якось вплинути на його долю.

— Чорною є наука ночі, — почув він голос Варо Борха.

Той залишався стояти навколішки в центрі круга, обернутий до Корсо спиною — мовляв, хай той сам вирішує свою долю. Корсо нахилився до однієї зі свічок, щоб підпалити гравюру номер перший і дев'ять слів, написаних на її звороті. Після того дозволив згоріти між своїми пальцями башті замку, вершнику, обличчю лицаря, який, дивлячись на глядачів, закликав їх зберігати тишу. Зрештою він випустив із пальців останній фрагмент, який через секунду перетворився на попіл, підіймаючись у повітрі, гарячому від свічок, що горіли в кімнаті. Тоді Корсо дозволив собі увійти в круг, наблизившись до Варо Борха.