Корсо знову став стукати по клавішах.
Примірник без екслібриса й без рукописних анотацій. Повний, згідно з аукціонним каталогом колекції Терраль-Кой (Клеймор-Мадрид). У Матеу помилка (замість 9 гравюр до цього примірника — 8). Ін-фоліо. 299 х 215 мм. 2 форзаци — чисті сторінки, 160 сторінок і 9 ксилографій, поза текстом, пронумеровані від І до VIII. Сторінки: 1 титульна із символом друкаря, 157 сторінок тексту. Остання біла, без післямови. Ілюстрації вертикальні, на всю сторінку. Зворотна частина сторінки — чиста.
Він розглянув ілюстрації одну за одною. Варо Борха повідомив, що легенда приписує перший малюнок руці самого Люцифера. Кожна ксилографія супроводжувалася римською цифрою, а також відповідними їй гебрейською та грецькою і латинською фразою зі скороченими словами. Він знову почав писати.
І. NE М PERV. Т OUI N. N LEG. CERT. RIT: Лицар прямує верхи до оточеного муром міста. Прикладений до губів палець вимагає обачності або тиші.
II. CLAUS. PAT. Т: Пустельник стоїть перед замкненими дверима. На землі ліхтар, а в руці у нього два ключі. Його супроводжує собака. Збоку від нього знак, схожий на гебрейську літеру Тет.
III. VERB. D. SUM C.T ARCAN: Бродяга, відлюдник прямує до зачинених перед мостом дверей. З обох укріплених кінців мосту двері перекривають вхід. На хмарі примостився лучник, націливши стрілу на дорогу, що веде до мосту.
IIII. (Латинську цифру тут подано так, а не в її звичайній формі IV). FOR. N. N OMN. A. QUE. Блазень стоїть перед кам'яним лабіринтом. На вході — зачинені двері. На землі лежать три гральні кості, видимі трьома своїми гранями, що відповідають цифрам 1,2,3.
V. FR. St. А: Скупій або купець рахує золоті монети, кидаючи їх у мішок. Смерть за його спиною тримає в одній руці пісочні дзиґарі, а в другій вила.
VI. DIT. SCO М. R.: Повішений, схожий на фігуру з Таро, висить на одній нозі з руками, зв’язаними за спиною. Мотузку, на якій він висить, прив'язано до одного із зубців замкового муру біля його замкненої брами. З бійниці замку висовується рука в бойовій рукавиці, що тримає меч, який палахкотить вогнем.
VII. DIS. S Р. ТІ. R М.: Король і жебрак грають у шахи на білій шахівниці. За вікном видніється місяць. Під вікном біля зачинених дверей б'ються двоє собак.
VIII. VIC. І. Т. VIR.: Біля міського муру стоїть навколішки жінка, підставивши голу шию під меч ката. Fla відстані видніється колесо фортуни з трьома людськими постатями: одна вгорі, друга піднімається й третя опускається.
VIIII (Знову цей знак замість звичного номера IX). N. N5 SC. О TEN. BR. LUX: Дракон із сімома головами, на якому сидить верхи гола жінка. Вона тримає розкриту книжку й затуляє півмісяцем свій сексуальний орган. Углибині картини на пагорбі палає замок, двері якого, як і на інших вісьмох гравюрах, зачинені.
Він перестав клацати клавішами, потягнувся й позіхнув. Крім конуса світла, який утворювався біля його настільної лампи та комп'ютерного екрана, помешкання було в темряві; лише крізь віконні шибки проникало слабке світло від вуличних ліхтарів. Він підійшов до вікна, щоб виглянути назовні, не певен того, що він там сподівався побачити. Можливо, автомобіль, припаркований на тротуарі з погашеними вогнями й чорним силуетом усередині. Але ніщо не привабило його уваги. Крім хіба сирени швидкої допомоги, яка проїхала й швидко зникла між темними будинками. Він подивився на дзиґарі на дзвіниці найближчої церкви. Було п'ять хвилин на першу годину ночі.
Він знову вмостився перед комп'ютером і книжкою й почав пильно роздивлятися першу ілюстрацію, символ друкаря на титульній сторінці, де змія пожирала свій хвіст, — такий знак для свого видавництва обрав собі Аристид Торк'я. Sic Luceat Lux. Змії та дияволи, заклинання й приховані значення. Корсо підняв свою склянку, подумки виголошуючи саркастичний тост, вшановуючи пам'ять друкаря. Либонь, то був чоловік дуже хоробрий або дуже дурний. Такі витівки суворо каралися в Італії XVII сторіччя, навіть якщо друкувалися з привілеєм і з дозволу зверхників.
Саме тоді думки Корсо зупинилися, й він добре вилаяв себе. Вилаявся він уголос, дивлячись у темні кутки кімнати. Як він не збагнув раніше? З привілеєм і з дозволу зверхників. Такого не могло бути.
Не відриваючи погляду від сторінки, він відкинувся назад у кріслі й припалив ще одну зі своїх пом'ятих сигарет, пустивши у світлі лампи струмені диму, утворивши ніби завісу, сіру й прозору, крізь яку можна було бачити лише розпливчасті й хвилясті лінії речей.
З привілеєм і з дозволу зверхників було абсурдом. Або якимсь особливо витонченим лукавством. Неможливо, щоб ці слова дозволу стосувалися якоїсь тодішньої конвенційної влади. Католицька церква ніколи не могла авторизувати надрукування такої книжки в 1666 році, бо її безпосередній попередник Delamelanicon уже п'ятдесят п'ять років перебував у списку заборонених книг. Тому Аристид Торк'я не міг просити дозволу в церковних властей надрукувати свою проблемну книжку. Не міг він звернутися з цим проханням і до світської влади республіки Венеція. Немає сумніву, що його зверхники були іншими.
Телефонний дзвінок урвав роздуми Корсо. Телефонував Флавіо ла Понте. Він хотів повідомити приятеля про те, що придбав колекцію книжок — примусовий пакет, усе або нічого, й на додачу велику колекцію європейських трамвайних білетів, 5775 штук, якщо бути точним. Номери білетів усі симетричні, читаються однаково, що зліва направо, що справа наліво. Вони також розкласифіковані по країнах і розкладені в коробки з-під черевиків. Він говорив серйозно. Колекціонер щойно помер, і родина хотіла якнайскоріше спекатися його спадщини. Можливо, Корсо знає когось, хто нею зацікавився б? Природно, він розуміє, що надзвичайні зусилля, яких мусив докласти чоловік, аби зібрати 5775 симетричних трамвайних квитків мали патологічний характер, бо не принесли жодної користі. Хто погодиться купити таку дурницю? Щоправда, в нього виникла цікава ідея. Чом би не запропонувати їх Лондонському музею транспорту. Ці англійці з їхнім перекрученим уявленням про світ… Чи не міг би Корсо взятися за цю справу?
Щодо розділу з твору Дюма, то ла Понте був стривожений. Він отримав два телефонні дзвінки, від чоловіка й жінки, які себе не назвали і які цікавилися «Анжуйським вином». І це було дивно, бо в очікуванні відомостей від свого друга він не говорив на цю тему ні з ким. Корсо розповів йому про свою розмову з Ліаною Тайлефер, якій він відкрив, хто тепер є власником рукописів.
— Вона знала про твої візити до небіжчика. Й до речі, — згадав він, — вона хоче мати копію твоєї розписки на подарований тобі рукопис.
Книгар зареготав на протилежному кінці телефонної лінії. Яка розписка, що за нісенітниця? Тайлефер продав йому рукопис, і на цьому вони розійшлися. Але якщо вдова хоче обговорити цю тему — додав він зі хтивим сміхом, — то він не має нічого проти. Корсо припустив, що перед смертю видавець міг комусь розповісти про рукопис: ла Понте поставився до такої можливості скептично. Тайлефер дуже наполягав на тому, щоб він зберігав усі відомості про рукопис у таємниці, поки він не подасть йому сигнал. Ніякого сигналу він так йому й не подав, якщо не вважати сигналом те, що він повісився на лампі.
— Це був сигнал не гірший, аніж будь-який інший, — сказав Корсо.
Ла Понте погодився з ним, ще раз цинічно засміявшись, а тоді знову почав розпитувати Корсо про подробиці його візиту до Ліани Тайлефер. Зробивши ще кілька нових непристойних коментарів, книгар попрощався, й Корсо не встиг розповісти йому про свої пригоди в Толедо. Вони домовилися зустрітися наступного дня.
Поклавши телефонну слухавку, мисливець за книжками повернувся до читання «Дев'ятьох Дверей». Але інші образи заполонили його думки, спрямувавши його увагу на рукопис Дюма. Зрештою він почав шукати теку із синіми та білими аркушами, потер собі поранену руку й увійшов до файлу ДЮМА-БІО:
Дюма і Даві де ла Паєтрі, Александр. Народився 24-7-1802. Помер 5-12-1870. Син Тома Александра Дюма, генерала Республіки. Автор 257 томів романів, мемуарів та інших творів оповідного жанру. 25 томів театральних п'єс. Мулат за спадщиною батька. Ця чорна кров надавала йому певних екзотичних рис. Його фізичний портрет: високий зріст, могутня шия, кучеряве волосся, м'ясисті губи, потужні ноги, фізична сила. Характер: жвавий, мінливий, владний, брехливий, необов'язковий, компанійський. Мав 27 відомих коханок, двох законних синів і четверо незаконних. Заробляв великі гроші й розтринькував їх на розваги, мандри, дорогі вина й букети квітів. Мірою того як він заробляв гроші своєю літературною працею, він розоряв себе своєю щедрістю з коханками, друзями та паразитами, які крутилися навколо нього в його замковій резиденції в Монтекрісто. Коли він мусив тікати з Парижа, то втікав він не від політичних переслідувань, як його друг Віктор Гюго, а від позикодавців. Його друзями були: Гюго, Ламартин, Мішле, Жерар де Нерваль, Нодьє, Жорж Санд, Берліоз, Теофіль Готьє, Альфред де Віньїта інші. Ворогами: Бальзак, Бадер та інші.
Це не приводило його нікуди. Він мав відчуття, що просувається навпомацки між численними стежками, фальшивими або непотрібними. А тим часом десь у якомусь місці мусив бути зв'язок із його проблемою. Своєю здоровою рукою він набрав DUMA.NOV:
