Артуро Перес-Реверте – Клуб Дюма, або Тінь Рішельє (страница 13)

— Ви мене приголомшили, — сказав Корсо, який анітрохи не був приголомшений.

Варо Борха невдоволено заскрипів:

— Іноді я себе запитую, чи ви спроможні вірити бодай у щось.

Корсо вдав, ніби замислився, а тоді стенув плечима.

— Раніше я в дещо вірив. Але тоді я був молодий і жорстокий. Тепер мені сорок п'ять років, я старий і жорстокий.

— Я теж такий. Але є речі, в які я вірю. Речі, від яких у мене прискорюється пульс.

— Як, наприклад, гроші?

— Не глузуйте. Гроші — це ключ, який відчиняє двері в темні закапелки людей. Який, наприклад, дозволяє мені купити вас. Або дає мені можливість придбати те, що я ціную найбільше у світі — ці книжки. — Він ступив кілька кроків, наблизившись до повних вітрин. — Вони як дзеркала, в яких відбиваються ті, хто написав їхні сторінки. Вони віддзеркалюють турботи, таємниці, бажання, життя і смерті… Вони — жива матерія: треба знати, як годувати їх, захищати…

— І як користуватися ними.

— Іноді.

— А цю книжку ви використати не можете.

— Не можу.

— Але ви намагалися.

Корсо не запитував, він стверджував. Варо Борха нагородив його неприязним поглядом.

— Не будьте йолопом. Обмежмося тим, що я певен: ця книжка фальшива. Тому я хочу порівняти її з іншими примірниками.

— А я наполягаю на тому, що немає підстав вважати її фальшивою. Навіть якщо книжки виходять в одному видавництві, вони бувають різними… Насправді не буває двох однакових, хай навіть вони відрізняються дрібними деталями. До того ж кожен том живе своїм власним життям. Він губить сторінки, додає їх або замінює, робить оправу. Через багато років дві книжки, надруковані в одній друкарні стають зовсім не схожі між собою. Таке могло статися і з цією.

— З'ясуйте. Дослідіть „Дев'ять Дверей“ так, ніби йдеться про злочин. Огляньте сліди, перевірте кожну сторінку, кожну гравюру, папір, палітурки. Відступіть далеко назад, довідайтеся, звідки походить мій примірник. Потім, у Синтрі й Парижі, зробіть те саме з іншими двома.

— Мені дуже допомогло б, аби я знав, як ви дійшли висновку, що ваш примірник фальшивий.

— Я не можу вам це сказати. Повірте моїй інтуїції.

— Ваша інтуїція коштуватиме вам чимало грошей.

— Постарайтеся не кидати їх на вітер.

Він дістав із кишені чек і поклав його в руки Корсо. Той у нерішучості повертів його між пальцями.

— Чому ви платите мені авансом? Такої звички я у вас раніше не помічав.

— У вас буде багато витрат. А це, щоб ви почали ворушитися, — він передав йому товсту теку з паперами. — Тут зібрано все, що мені вдалося з'ясувати про книжку. Може вам знадобитися.

Корсо все ще дивився на чек.

— Це щось забагато для авансу.

— Можливо, виникнуть ускладнення.

— Справді?

Саркастичне запитання Корсо примусило книгаря прочистити горло. Нарешті вони підійшли до суті завдання.

— Якщо всі три примірники виявляться фальшивими або неповними, — провадив Варо Борха, — то на цьому ваша робота закінчиться, й ми закриємо справу… — він зробив паузу, щоб погладити свою бронзову лисину й якось ніяково посміхнутися Корсо. — Але одна з книг може виявитися автентичною, і тоді я вам дам іще грошей. Бо в такому разі я хочу її одержати, не зупиняючись ані перед засобами, ані перед витратами.

— Ви жартуєте, правда?

— Хіба схоже, що я жартую?

— Це однаково.

— Вам і раніше доводилося робити щось незаконне, Корсо.

— Не такого масштабу.

— Але ж ніхто не платив вам стільки, скільки я заплачу. Я дозволю вам забрати із собою книжку, бо вона може знадобитися вам для роботи. Для вас це недостатня гарантія?

Тік-так. Корсо, який тримав „Дев'ять Дверей“ у своїх руках, поклав чек між сторінками як закладку й здмухнув із книжки уявну пилюку, перш ніж повернути її Варо Борха.

— Якусь мить тому ви сказали, що за гроші можна купити все, тож можете перевірити це на власній персоні. Поворушіть задом, сходіть до власників книжки, і я певен, ви повернетеся ні з чим.

Він напівобернувся й рушив до дверей, подумки рахуючи, скільки кроків він зробить, перш ніж почує голос книгаря. Він ступив їх три.

— Ця справа не для людей у сутані, — сказав Варо Борха. — Вона для людей зі шпагою.

Його тон змінився. Не було в ньому більше ані пихатого самолюбства, ані зневаги до найманця, чиїми послугами він користувався. Янгол на ксилографії Дюрера лагідно змахнув крильми за склом у рамі на стіні, тоді як черевики Корсо повільно ковзали чорним мармуром підлоги. А між вітринами, заставленими книжками, й заґратованим вікном, за яким височів собор, між усім тим, що можна було купити за гроші, Варо Борха блимав очима, спантеличений. Він ще зберігав упевненість у виразі свого обличчя і роздратовано поляпував долонею по обкладинці книжки. Але задовго до цієї тріумфальної миті Лукас Корсо навчився читати поразку в очах чоловіків. І також страх.

Його пульс бився зі спокійним задоволенням, коли, не промовивши ні слова, він підійшов до Варо Борха. Наблизившись до нього, він дістав чек, який стримів між сторінками „Дев'ятьох Дверей“, й, акуратно його склавши, поклав до кишені. Після чого взяв теку з матеріалами й саму книжку.

— Я триматиму вас у курсі справи, — сказав він.

Він знав, що жереб кинуто, що він переставив першу фішку у своїй небезпечній грі й що вже пізно повертати назад. Крім того, гра захопила його. Він спустився сходами, залишивши за спиною свій власний сухий сміх, який пролунав крізь зуби. Варо Борха помиляється. Деякі речі не можна купити за гроші.

 

Сходи від парадних дверей вели у внутрішнє патіо з цямриною колодязя й двома мармуровими венеціанськими левами, що їх брама відокремлювала від вулиці. Від Тахо підіймалася неприємна вологість, що затримала Корсо під мавританською аркою входу, аби підняти комір плаща. Він дійшов вузькими й мовчазними вуличками з нерівною бруківкою до невеличкого майдану, де знаходилися бар із залізними столами й кілька каштанів із голими вітами під дзвіницею церкви. Він знайшов куточок, куди проникали слабенькі промені сонця, й прилаштувався на терасі в очікуванні, поки його закляклі члени трохи нагріються. Дві склянки чистого джину без льоду допомогли йому нормалізувати ситуацію. Лише потім він відкрив теку з матеріалами на „Дев'ять Дверей“ і присвятив їм перший серйозний погляд.

У течці було сорок дві друковані сторінки, на яких простежувалася вся історія книжки, починаючи від її ймовірного джерела Delomelanicon, або „Заклинання Тьми“ й до публікації Торк'я (Дев'ять Дверей до Царства Тіней» у Венеції в 1666 році. Кілька додатків давали бібліографію, фотокопії цитат у класичних текстах і відомості, які стосувалися двох інших відомих примірників: там називалися їхні власники, повідомлялося про реставрації, коли вони їх придбали, де їх тепер зберігали. Були тут також копії актів процесу над Аристидом Торк'я разом зі свідченням такого собі Ґеннаро Ґалеаццо, який на власні очі бачив останні хвилини нещасного друкаря.

 

…Він піднявся на ешафот, відмовившись примиритися з Богом і зберігаючи вперту мовчанку. Коли підпалили вогнище, дим почав душити його. Він вирячив очі й жахливо скрикнув, довіряючи себе Отцю. Багато присутніх почали хреститися, бо він просив пощади в Бога у своїй смерті. Інші казали, що він кричав, дивлячись униз і благаючи пощади в землі…

 

З протилежного боку майдану проїхав автомобіль, звернувши в один із провулків, які вели до собору. Двигун перестав на мить гурчати за рогом, ніби водій вирішив на мить зупинитися, перш ніж заглибитися в провулок. Корсо майже не звернув на це уваги, бо був надто заклопотаний, гортаючи сторінки книги. На першій був титульний лист, друга була білою. Третя, що починалася з дуже красивої N, розпочинала власне текст, якому передувала передмова зі скорочених слів:

 

Nos p.tens L.f.r, juv.te Stn. Blz.b, Lvtn, Elm, atq Ast.rot. ala.q,h.die la.ems ace.t pet fo.de.is c.m t.qui no.st; et h.ic pol.

icem am.rem mul.flo em D. mine mag. que I. fe, te D. um. m. et. pr ag. sco. et pol, c. or t scr. ire. a. ob. re quam. d p. vvre: et rn. io al. rum d. et js, ch. st et a. s sn. ts tq. e s. etas e. ec. les. apstl et ram. eton. і sc am et.

 

Після передмови, автор якої був очевидним, починався текст. Корсо прочитав перші рядки:

 

о. nia ips. s. cramen. et о. nes. atio et r. g. q. ib fid pos. n int. red. p. о me: et t. bi po. Icor q. fac. qu. tqu. t m. lum pot. et atra. ad mala p. omn. Et ab. rncio chnsm. b. ptm et omn…

 

Він підняв погляд до портика церкви, де вгорі були зображення Страшного Суду, посічені дощами й негодою. Під ними, за подвійними дверима, знаходилася ніша, в якій стояв Творець із гнівним виразом обличчя, чия піднята права рука свідчила радше про кару, ніж про помилування. У лівій руці Він тримав відкриту книгу, й Корсо не міг уникнути неминучого зіставлення ідей. Він подивився навколо себе, на вежу церкви й навколишні будівлі. На фасадах збереглися єпископські герби, і Корсо сказав собі, що й цей майдан колись бачив, як на ньому палахкотіли вогнища Інквізиції. Зрештою, це було Толедо. Плавильний тигель потаємних культів, містичних ритуалів і фальшивих новонавернених. І єретиків.

Він випив велику порцію джину, перш ніж повернутися до книжки. Латинський текст, написаний скороченими словами, заповнював інші сто шістдесят сім сторінок, остання була білою. Дев'ять наступних сторінок були знаменитими ілюстраціями, що, згідно з легендою, надихалися самим Люцифером. Кожна ксилографія позначалася латинською, гебрейською і грецькою цифрами, супроводжуваними латинською фразою, скороченою в той самий спосіб, що й інший текст. Розглядаючи текст та ілюстрації, Корсо замовив третю порцію джину. Малюнки нагадували фігури Таро або стародавні середньовічні гравюри: король і жебрак, пустельник, повішений, мрець і кат. На останній гравюрі вродлива жінка осідлала дракона. Вона здавалася надто гарною, щоб відповідати церковній моралі тієї епохи.