Артуро Перес-Реверте – Клуб Дюма, або Тінь Рішельє (страница 12)

Варо Борха зацікавлено чекав на реакцію Корсо.

— Бібліофіла відразу можна впізнати по тому, як він бере до рук книжку, — сказав він.

— Я не бібліофіл.

— Звичайно, ні. Хоч іноді вам можна простити ваші манери найманого ландскнехта… Ваші доторки до книжок заспокоюють. Бо кримінальними є саме людські руки.

Корсо перегорнув кілька сторінок. Весь текст був написаний латиною, надрукований у чудовій друкарні, на грубому папері високої якості, який добре витримав натиск років. Книжка мала дев'ять чудових гравюр, кожна була надрукована на окремій сторінці зі сценами середньовічного життя. Він зупинився на одній із них, навмання. Ця гравюра мала латинський номер V, супроводжуваний гебрейським номером чи літерою, а також і грецьким номером. Унизу написане слово — скорочене чи зашифроване: FR.ST.A. Перед зачиненими дверима чоловік, схожий на торговця, рахував золото, кидаючи монети в мішок, не помічаючи, що в нього за спиною стоїть скелет, який тримає в одній руці пісочний годинник, а в другій вила.

— Що ви скажете про цю книжку?

— Скажу, що вона фальшива, але такою не здається. Ви добре її дослідили?

— З лупою й до останньої коми. Я мав час, відтоді як її придбав півроку тому, коли спадкоємці Ґвалтеріо Терраля вирішили продати його бібліотеку.

Мисливець за стародруками перегорнув ще кілька сторінок. Гравюри були досконалі, позначені простою й загадковою елегантністю. На ще одній із них була зображена юна дівчина, кат в обладунку готувався відрубати їй голову, він уже підняв меч.

— Я сумніваюся, щоб спадкоємці виставили на продаж фальсифікацію, — зробив Корсо висновок, закінчивши свій огляд. — Грошей у них вистачає, а бібліотека не дасть їм більше. Навіть каталог бібліотеки їм довелося замовити в аукціонній фірмі «Клеймор»… Крім того, я знав старого Терраля. Він ніколи не став би тримати в себе не тільки фальшиву книжку, а навіть сумнівний примірник.

— Яз вами згоден, — погодився Варо Борха. — До того ж, Терраль успадкував «Дев'ять Дверей» від свого тестя, дона Лісардо Коя, бездоганного бібліофіла.

— Який, у свою чергу, — Корсо поклав книжку на стіл і дістав свій блокнот із кишені плаща, — купив цей твір в італійця Доменіко К'яра, чия родина, згідно з каталогом Вайса, володіла ним від 1817 року…

Книгар погодився, задоволений.

— Бачу, що ви глибоко дослідили цю тему.

— Звичайно, я її дослідив, — Корсо подивився на нього таким поглядом, ніби той бовкнув дурницю. — Це моя робота.

Варо Борха зробив примирливий жест.

— Я не сумніваюся, що Терраль і його спадкоємці вірили в автентичність книжки, — сказав він. — Я також не заперечую, що цей примірник давній.

— Ви сказали, він фальшивий.

— Можливо, я застосував неадекватне слово.

— Так що ви тоді хочете сказати? Усе відповідає тій епосі. — Корсо знову взяв книгу до рук, натиснув на її сторінки вказівним пальцем і змусив їх пролопотіти, наставивши вухо й дослухаючись до звуку, який вони створювали. — Навіть папір звучить як годиться.

— Є тут щось таке, що звучить не так, як годиться. І я маю на увазі не папір.

— Можливо, ксилографії.

— А що з ними?

— Вони не відповідають епосі. Слід очікувати, що гравюри мали бути зроблені по міді. У 1666 році більше ніхто не користувався гравюрами по дереву.

— Не забувайте, що йдеться про унікальне видання. Гравюри відтворюють інші, стародавніші, що невідомо як потрапили друкареві до рук.

— Delomelanicon… Ви справді в це вірите?

— А мені немає діла до того, в що я вірю. Але дев'ять оригінальних гравюр у книжці належать не будь-кому… Згідно з легендою, Люцифер після своєї поразки й вигнання з неба склав магічний формуляр для використання своїми прихильниками: такий собі довідник зі світу тіней. Цю жахливу книгу переховували в таємниці, не раз спалювали, продавали на вагу золота тим привілейованим, які мали право її зберігати… Ці ілюстрації насправді є ієрогліфами пекла. Якщо їх витлумачити за допомогою тексту та адекватних знань, то вони допоможуть викликати Князя тьми.

Корсо погодився з перебільшеною серйозністю.

— Я знаю кращі способи продати душу.

— Не сприймайте це як жарт, бо мої слова набагато серйозніші, аніж здаються… Ви знаєте, що означає Delomelanicon?

— Гадаю, що так. Це слово утворено з грецького delo, скликати. I melos, чорний, темний.

Варо Борха засміявся рипучим сміхом, сміхом гумористичного схвалення.

— Я геть забув, що ви найманець освічений. І маєте рацію: ідеться про те, щоб прикликати тьму або освітити її… Пророк Даниїл, Гіппократ, Йосиф Флавій,^[32] Альберт Великий^[33] і Лев III^[34] згадували про цю чудесну книжку. Хоч люди почали писати лише шість тисяч років тому, Delomelanicon утричі давніший… Уперше він прямо згадується в папірусі з Туріса, написаному тридцять три сторіччя тому. Потім між І сторіччям до Різдва Христового й другим сторіччям нашої ери він цитується кілька разів у Corpus Hermeticm.^[35] Згідно з Asdemandres, ця книжка дозволяє подивитися в очі Світлу…

І в неповному інвентарі Александрійської бібліотеки, складеному перед її третім і остаточним зруйнуванням у 646 році, вона згадується з прямим посиланням на дев'ять магічних загадок, які вона містить у собі… Невідомо, був там один її примірник чи кілька, й чи бодай один пережив пожежу бібліотеки… Після цього її слід то з'являється, то зникає в Історії поміж пожежами, війнами й катастрофами.

Корсо показав передні зуби в недовірливій гримасі.

— Як і завжди. Усі чудесні книжки мають схожу легенду: від Тота^[36] до Ніколя Фламеля.^[37] Якось один із моїх клієнтів, що захоплювався герметичною хімією, зажадав, щоб я зібрав йому бібліографію книжок, яку цитує Фулканеллі^[38] та його адепти. Я ніяк не міг переконати його, що половина книжок із цими назвами ніколи не була написана.

— Але ця була написана. Її існування підтверджує також той факт, що Свята Інквізиція включила її у свій перелік заборонених книг. То яка ваша думка?

— Моя думка не має ваги. Існують адвокати, що не вірять у невинність своїх підзахисних, а проте домагаються, щоб їх виправдали.

— Про це й ідеться. Бо я наймаю не вашу віру, а вашу ефективність.

Корсо перегорнув ще кілька сторінок книжки. На одній із гравюр, на тій, яку було позначено номером І, зображене місто, обгороджене муром на вершині пагорба. До нього мчав дивний неозброєний вершник, який приклав палець до губів, вимагаючи співучасті чи мовчанки. Підпис під цією гравюрою був такий: NEM.PERV.T OUI N.N LEG.CEPT.RIT.

— Це підпис скорочений, але його можна розшифрувати, — оголосив Варо Борха, який стежив за кожним жестом Корсо. — Nemo pervenit qui non legitime certaverit…

— „Ніхто, хто воював не за правилами, свого не досягне?..“

— Більш або менш. Поки що це єдина з дев'ятьох легенд, яку ми можемо надійно розшифрувати. Майже ідентичний вислів ми зустрічаємо у творах Роджера Бекона, фахівця з демонології, криптографії та магії… Бекон стверджував, що володіє Delomelanicon, який належав царю Соломону, з ключем від жахливих містерій. Цю книжку, яка складалася з пергаментних сувоїв з ілюстраціями, було спалено в 1350 році за особистим наказом папи Інокентія VI, який проголосив: „У ній розповідається про те, як викликати демонів“… Через три століття Аристид Торк'я вирішив надрукувати книжку у Венеції з оригінальними ілюстраціями.

— Вони надто досконалі, — заперечив Корсо. — Якби вони були оригінальними, то їхній стиль був би архаїчнішим.

— Я не заперечую. Звичайно, Торк'я їх осучаснив.

На іншій гравюрі, з номером III, через річку був перекинутий міст, доступ до якого перепиняли дві укріплені брами. Піднявши погляд, Корсо побачив, що Варо Борха загадково усміхається, наче алхімік, переконаний у тому, що процес у його трубках розпочався.

— Ще одне міркування, — сказав книгар. — Згадаймо Джордано Бруно, мученика раціоналізму, математика й паладина обертання Землі навколо Сонця… — він зневажливо махнув рукою, так ніби все це мало другорядне значення. — Але це тільки частина його праці, а загалом він написав шістдесят одну книжку, в яких магії приділено значну увагу. І зверніть увагу: Бруно прямо вказує на Delomelanicon, застосовуючи також грецькі слова Delo та Melos, і додає: „На дорозі людей, які прагнуть до знань, стоять дев'ять потаємних дверей“, перш ніж він звертається до методів, які допоможуть зробити так, щоб знову засяяло Світло… Sic luceat Lux, — пише він. До речі, цю саму тему, — він показав Корсо марку друкаря книжки: дерево, переламане вогнем блискавки, змія й емблема — використав Аристид Торк'я на фронтиспісі „Дев'ятьох Дверей“… Що ви думаєте?

— Мені здається все гаразд. Але ніщо не має залишатися однаковим. Не так важко щось додати до тексту, а надто якщо він давній і має туманний зміст.

— Або в ньому йдеться про певні застереження. Навіть Джордано Бруно забув про золоте правило виживання. Знати й мовчати. Схоже, він знав, як йому й належало, але говорив більше, аніж йому дозволялося. І це спричинилося до поганих наслідків: Джордано Бруно заарештували у Венеції, оголосили запеклим єретиком і спалили живцем у Римі, на Кампо деї Фйорі, в лютому 1600 року. Тим же шляхом, по тих самих місцях і в ті самі дати, але через шістдесят сім років відправиться на страту друкар Аристид Торк'я. Його заарештують у Венеції, катуватимуть у Римі, спалять на Кампо деї Фйорі в лютому 1667 року. На той час уже рідко спалювали людей, але завважте: цього чоловіка спалили.