Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 98)
То був день, коли Броуді одержував свою щотижневу зарплатню, і від раптового усвідомлення свого залежного становища й зміни у своєму житті його лице знову спохмурніло, стало старшим, і, опустивши очі, він промовив:
— Ну, я вже ліпше буду йти. Нессі мене чекає.
Раптом Броуді дещо спало на думку.
— А де нині той цілий Мет? — запитав він.
— Не можу сказати.
Ненсі стримала позіхання, наче від відсутності інтересу до цього питання її аж охопила млявість.
— Пішов кудись зразу після сніданку і, певно, раніше вечері його чекати не варто.
Якусь мить Броуді видивлявся на Ненсі, а тоді повагом промовив:
— Ну, тоді і я рушаю. Я йду!
— Так-так! — весело вигукнула Ненсі. — Іди і дивись мені, після роботи відразу додому. Як буде в тобі хоч келишок алкоголю, коли прийдеш, то дістанеш заварником по голові.
З-під свого нахмуреного чола Броуді послав Ненсі засоромлений позирк, який зовсім не пасував його зморшкуватому похмурому обличчю; кивнувши, щоб запевнити дівчину, він востаннє стиснув її руку й пішов геть.
На передньому подвір'ї, де зараз щільним килимом проростала трава й де більше не було безглуздої латунної гармати для декорації, яку три місяці тому продали за ціною брухту, Броуді терпеливо чекала Нессі: її несформована похила фігурка спиралася на залізну верею воріт. Побачивши батька, юнка відхилилася від своєї опори, і, не промовивши ні слова, вони рушили, щоб разом пройти той відрізок до кінця Рейлвей-роуд, де їхні дороги розійдуться, і Броуді піде далі на свою роботу на верфі, а Нессі — до школи. Це щоденне паломництво тепер стало для них усталеною традицією, і поки вони йшли, Броуді мав звичку заохочувати й застерігати доньку, спонукати її до здобуття того блискучого успіху, якого він прагнув, однак сьогодні він не озивався, пальто на ньому висіло, квадратний капелюх, вицвілий і нечищений, зсунувся назад, творячи жалюгідну пародію його колишньої бундючності; він крокував мовчки, пристукуючи своєю товстою ясеневою тростиною, і тримався зосібна з виглядом внутрішньої заглибленості, тому Нессі ніяк не вдалося б із ним заговорити. Тепер на людях Броуді завжди замикався в собі, тримав голову рівно, дивився просто поперед себе й нікого не бачив, творячи собі в такий спосіб широкі безлюдні вулиці, наповнені не допитливими витрішкуватими глумливими лицями, а самотиною свого одноосібного там перебування.
Коли вони дійшли до місця, де потрібно було розділитися, дивна постать Броуді, яка притягувала погляди, зупинилася і промовила до дочки:
— Йди і старанно вчися, Нессі. Працюй за трьох. Пам'ятай, що я тобі завше кажу: що вартує, аби бути зроблено, вартує бути зроблено добре. Маєш виграти ту Латту, і крапка… На! — він запхав руку до кишені. — На тобі пенні на шоколад, — Броуді майже усміхнувся. — Відплатиш мені, як виграєш ту стипендію.
Боязко, але з вдячністю Нессі взяла в батька монету й пішла далі своєю дорогою, аби провести три години за роботою в задушливій класній кімнаті. Якщо вже вона не поснідала й лише трохи пообідала, то принаймні підтримає і скріпить свої сили на навчання надзвичайно щедрою поживою у вигляді липкої плитки шоколаду з малиновим кремом!
Коли дочка пішла, силуваний проблиск пожвавлення на обличчі Броуді повністю згас, і, набравшись духу, він обернувся й рушив далі у свою ненависну контору. Наближаючись до верфі, Броуді трохи завагався, зупинився, а тоді зник у дверях «Бару Фіттера», де в загальній залі, наповненій робітниками в молескінових штанах і комбінезонах із бавовняної саржі, для нього, втім, порожній, за винятком його самого, він ковтнув чистого віскі, тоді швидко вийшов і, стримуючи запах алкоголю стиснутими губами, увійшов, непривітний, у величні двері «Латти і Ко».
Розділ другий
Ввечері наступного дня, коли Ненсі поїхала відвідати свою тітку в Овертон і коли Мета — як і завжди в таку годину — не було вдома, кухню в будинку Броуді оповив величний і тихий домашній затишок. Або принаймні так здавалося господареві дому, який, відкинувшись у своєму кріслі, схиливши голову, закинувши ногу на ногу, з люлькою в роті і повною склянкою улюбленого напою — гарячого тодді з віскі — в руці, подивився на Нессі, яка сиділа за столом, зігнувшись над своїми домашніми завданнями з насупленими від зосередженості білявими брівками, а тоді — на свою матір, яка, з огляду на тимчасову відсутність ненависної зайди, не пішла до своєї кімнати, а сиділа, підібгавши коліна до грудей, у своєму старому кутку біля палахкого каміна. На щоках Броуді з'явився легкий рум'янець, його губи, посмоктуючи люльку, були мокрі й повні, а очі, які зараз замислено розглядали вміст паруючої склянки, — вологі й виразні; відбулася якась дивна трансформація, і про всі турботи було забуто, в голові витала задоволена думка, що це прекрасна подія, коли можна отак щасливо провести вечір у власному домі. Правду кажучи, Броуді тепер не йшов у місто вечорами та й взагалі в будь-який інший час, окрім робочого, уникаючи вулиці і клубу, а ще отримавши заборону з'являтися в маленькій задній вітальні доброчесної Фімі, отож за логікою посиденьки біля каміна мали би бути для Броуді подією меншої важливості й не викликати такої незвичної втіхи. Проте сьогодні, усвідомлюючи, що економка не вимагатиме в нього звіту про запізнення на вечерю, дорогою з роботи додому Броуді поваландався по шинках, а зараз ще більше розслабився від кількох додаткових склянок випивки й думки про те, що вони не останні, пом'якшив смуток від розлуки з Ненсі сп'янінням від незвичної свободи й розмірковуванням про їхнє возз'єднання пізніше ввечері, отож породжене алкоголем блаженство огорнуло Броуді раніше й сильніше, ніж у більшість вечорів. З його фотеля через призму чистого бурштину тодді посада в конторі здавалася синекурою, його розпорядок підлеглого — лише веселим відпочинком; то була його примха — працювати отак, і він за бажанням може покласти цьому край; Броуді радів, що покінчив зі своєю комерційною справою, нешляхетним ремеслом, яке явно ніколи не пасувало його вдачі чи походженню; втім, незабаром він полишить цю улюблену розвагу у вигляді теперішньої роботи заради поважнішого й зисковнішого заняття, вразивши місто, задовольнивши себе й потішивши Ненсі. Його Ненсі… ах, отаку жінку потрібно чоловікові! Коли її образ постав в уяві Броуді, він підняв за неї келих, гаряче сподіваючись, що зараз дівчина приємно проводить час зі своєю тіткою в Овертоні. Брудною недоглянутою кімнатою пливла рожева імла, забарвлюючи вимащені штори, застилаючи темніший прямокутник, який вказував на зникнення зі стіни гравюри Белла, вкриваючи рум'янцем бліді щоки Нессі й пом'якшуючи навіть висушене заздрісне обличчя його матері. Броуді дивився, як жінка сполохано заглядає за край його склянки, поки він робить великий смачний ковток, а тоді, перевівши подих, насмішкувато вигукнув:
— Хотіла би бути на моєму місці, стара ти ненажеро? Ая, я бачу з твого жадібного вигляду, що ти хотіла б, щоб оце-о пішло в шлунок тобі, а не мені. Ну, мусиш мені повірити на слово, ану ж ти не знаєш: то прекрасна бовтанка з віскі; цукру в міру і води саме враз, бо не забагато.
Броуді грімко зареготав із власної дотепності, аж Нессі підняла очі з виразом переляку, але, впіймавши батьків погляд, одразу опустила, а той крикнув:
— До роботи, мала паскуднице! Чого ти байдики б'єш? Я плачу за твою освіту, аби ти лупала очима, коли треба дивитися в книжку?
Знову повернувшись до своєї матері, Броуді поважно похитав головою і посипав словами:
— Мушу припильнувати, аби вона працювала! Нема іншого способу виправити той нахил до лінивства, який вона має від матері. Але повір мені, я й попри це зроблю з неї вчену. Мозок там є.
Броуді ще раз ковтнув зі склянки і з шумом потягнув люльку.
Стара невдоволено глипнула на сина у відповідь, розриваючись поглядом між його розпашілим обличчям і віскі в руці, а тоді сказала:
— А де та… куди вона нині ввечері пішла?
Броуді якусь мить витріщався на матір, а тоді гучно зареготав на все горло.
— Маєш на увазі Ненсі, стара ти відьмо? Вона що, й тебе зачаклувала, що ти боїшся навіть згадати її ім'я?
Запала мовчанка, упродовж якої Броуді напустив на себе зловісну поважність, а тоді знову озвався:
— Ну, мені не хочеться розказувати, але як тобі треба знати, Ненсі пішла на зустріч «Гурту надії».
Стара без співпереживання подивилася на нестримність веселощів Броуді, коли того затрусило від сміху, і відповіла настільки гостро, наскільки стало сміливості:
— Не бачу, з чого тут дуже сміятися. Якщо вона пішла в «Гурт надії», коли була молодша, то, певно… — жінка замовкнула, відчувши на собі синів погляд і подумавши, що зайшла задалеко.
— Ну-ну, — закпив Броуді, — закінчи думку. Най ми вже всі про себе послухаємо, коли почала. Декому не вгодиш. Ти була незадоволена ненькою, а тепер почала вишукувати ґанджі в моїй Ненсі. Ти, певно, думаєш, що могла б вести господарство сама, що так ти дістала б змогу десь-колись заглядати в пляшку. Пхе, остатній раз, як ти готувала мені обід, я мало не втруївся.
Броуді весело зміряв матір поглядом зі свого підвищення, думаючи, як би йому краще вкрутити їй хвоста. Раптом йому сяйнула страшенно кумедна ідея, і від її розкішної сардонічності він задоволено плеснув себе по стегну. Вона заздрить на його випивку, пильнує за склянкою, як кіт за мискою зі сметаною, слинку за нею пускає, ладна вижльопати до дна за першої-ліпшої нагоди. То най має, як така скора поносити людей! Їй-богу, най має. Вона в нього нап'ється, так, буде п'яна як хлющ. Броуді усвідомив, що він має в будинку достобіса віскі, що в будь-якому разі, аби старій стукнуло в голову, багато не потрібно, і, відчувши передсмак своєї курйозної розваги, він затрусився, стримуючи в собі веселощі, і ще раз захоплено ляснув себе по нозі. Боже, ото-то він штукар!