Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 97)

Огорнутий роздумами про доньку, Броуді не помітив материного відходу, натомість мало не підлесливим голосом промовив:

— То в тебе зовсім ніяких новин, Нессі? Хтось же мав щось тобі сказати. Ніхто не говорив тобі знову, що ти розумна дівчинка? Ти ж напевне дістала винятково добрі оцінки за свою домашню роботу.

Здавалося, наче Броуді благає Нессі повідомити йому про якусь похвалу, якусь приємну характеристику, дану доньці Джеймса Броуді. Коли Нессі заперечно похитала головою, погляд його спохмурнів від раптової думки, і він оскаженіло спалахнув:

— Вони ж не говорили про твого батька, ті щенята, правда? Думаю, вони слухають, що кажуть ті падлючі обмовники, їхні дорослі, але коли вони щось тобі про то зачнуть, ти мені скажи. І не вір їм. Не опускай голови, тримай високо. Пам'ятай, хто ти є, що ти Броуді, і вимагай свого. Покажи їм, що то значить. Але ж ти їм і покажеш, моя дівчинко, коли вихопиш Латту з-під їхніх сопливих носів.

Броуді замовкнув, а тоді його щока засіпалася, і він рикнув:

— А той Ґрірсонів паскудник кидав тобі якісь шпильки?

Нессі боязко сахнулася від батька, вигукнувши:

— Ні, ні, батьку! Ніхто нічого не казав. Усі надзвичайно доброзичливі. Місіс Пакстон дала мені шоколад, коли зустріла мене на вулиці.

— Шоколад, кажеш?

Броуді завагався, перетравлюючи цю інформацію; вона йому, мабуть, не сподобалася, бо він глумливо сказав:

— Ну, наступного разу ти їй скажи, що тобі не треба її прекрасних презентів. Скажи, ми тут маємо все, що треба. Якщо ти хотіла солодке, наприклад велику здобну булочку, то могла б в мене попросити. Ти що, не знаєш, що всі пліткарі в місті тільки й чекають, аби нас спаплюжити? «Тепер він вже не може купити рідній доньці якусь лагоминку», — отаке ми завтра про себе почуємо, а коли новина дійде до Ринкової, люди будуть доказувати, що я тебе голодом морю.

Роздратування Броуді зростало, і він закричав, доводячи себе до ручки:

— Ото вже! Треба було ліпше головою думати! Вони всі проти нас. Отакі тепер справи. Але до чорта то все. Най поливають брудом, скільки хочуть. Най рука кожного чоловіка постане проти мене, але я вистою всім наперекір.

Договоривши, Броуді ошаліло підвів погляд і раптом помітив, що в кімнату зайшла Ненсі й дивилася на нього з-під своїх зведених угору брів з осудливою й ледь усміхненою відстороненістю. Бундючна постава Броуді одразу зсілася, і, наче спійманий на якомусь неприпустимому вчинку, він опустив голову, коли Ненсі озвалася.

— З чого стільки шуму? Я подумала, на когось напала істерика, коли почула, як ти верещиш.

Оскільки Броуді не відповів, дівчина повернулася до Нессі.

— До чого було то все бевкання? Надіюся, він не кидався на тебе, ціпочко?

З приходом Ненсі на кухню Нессі охопило незрозуміле занепокоєння, і шкіра її обличчя та шиї, яка спершу зблідла, зараз яскраво спаленіла. Юнка розгублено, тихо відповіла:

— А, ні. Нічого… нічого такого не було.

— Рада чути, — відповіла Ненсі. — Від тої горлопанистої тиради можна було вглухнути. Мені досі у вухах дзвенить.

Ненсі несхвально роззирнулася і вже хотіла було йти геть, як Броуді озвався, скоса дивлячись на Нессі, й із великим зусиллям додав своєму голосу незворушності.

— Якщо ти закінчила обідати, Нессі, вибігай на подвір'я і чекай на мене. Хвилина, і я буду готовий, аби трохи з тобою пройтися.

Коли донька підвелася, підібрала свої речі з дивана й мовчки, знічено вийшла з кімнати, Броуді повернув свою непорушну опущену голову; він видивився на Ненсі з-під своїх брів із надзвичайною поглинутою зосередженістю і промовив:

— Сядь на хвилинку, жінко. Я не бачив тебе всю обідню годину. Чого ти взлостилася на той гнівний припадок? Ти б вже мала знати мою манеру до цього часу. Я просто на хвилину забувся.

Коли Ненсі безтурботно сіла на стілець, який звільнила Нессі, Броуді охопив її поглядом із власницьким задоволенням, яке виразніше за його слова показувало, як сильно він до неї прикипів. У його домі так довго не було свіжої, сповненої життя жінки, так нестерпно заважало йому старе, ні на що не придатне тіло дружини, що це молоде створіння із пружною білою шкірою увійшло йому в кров, немов дедалі дужча жага, і, задовольняючи його несамовиті стримувані інстинкти, перетворило майже на свого раба.

— Ти не дала нам ніякого пудингу, Ненсі, — знову озвався Броуді, незграбно беручи її руку у свій велетенський кулак. — То, може, якось то відшкодуєш?.. Просто поцілуй. Тобі ж не тяжко, жінко, а мені приємніше за будь-яку страву, яку ти можеш приготувати.

— Ай, Броуді! Постійно ти про одне й то саме, — відповіла Ненсі, струснувши головою. — Може, ти би для різноманітности ще щось придумав? Ти забуваєш, що ти кремезний чолов'яга, а я ж тільки маленька худенька дівчина, яка не може витримувати стільки обіймання.

Хоч слова були й застережні, Ненсі додала їм відтінку спокусливості, що змусило Броуді міцніше стиснути її пальці у своїй руці й сказати:

— Вибач, коли був з тобою грубий, дівочко. Я не хотів. Ходи сядь до мене ближче. Ну ходи!

— Що?! — вереснула Ненсі. — В білий день! Ти, певно, здурів, Броуді. Ще й після минулої ночі, бурмило ти такий. Та з тобою з мене лишиться одна тінь… ні-ні, я себе не буду так зістарювати, як ти зробив то зі своєю жінкою.

Ненсі зовсім не схожа була на тінь зі своїми пухкими щічками й тужавим тілом, що округлилося й визріло за пів року легкого ледачого життя, і коли роздивлялася Броуді з вдумливим розумінням його від неї залежності, то усвідомила, що він уже втрачає над нею свій вплив, що та дивна сила, яка її притягувала, слабне під дією алкоголю та її обіймів, а ще в нього зараз було недостатньо грошей, аби задовольняти її забаганки, що він виглядав старим, понурим і не підходив їй як пара. Ненсі відчувала до Броуді мало не презирство, коли знову повільно, виважено промовила:

— Але, може, я тебе б таки поцілувала. Зауваж — може. А коли так, то що би ти мені за то дав?

— Я що, недостатньо тобі даю, жінко? — похмуро відказав Броуді. — Маєш дах над головою, їси те, що і я, а ще я на твою примху спродав з будинку багато речей. Не проси неможливого, Ненсі.

— Ой, можна подумати, ти мені тут золоті гори подарував, — легкодушно вигукнула дівчина. — Та й ніби я того не варта! Я більше не прошу тебе продавати ніякі шпильки для краваток, ланцюжки чи картини. Я тільки хочу собі кілька шилінгів, аби завтра погуляти й відвідати свою тітку Енні в Овертоні. Дай п'ять шилінгів, і я тебе поцілую.

Броуді сердито відкопилив нижню губу.

— Ти завтра знову будеш гуляти? Ти все йдеш гуляти і лишаєш мене самого. Коли ти вернешся?

— Боже! А ти, певно, хотів би прив'язати мене до ніжки отого-о стола. Я тобі не рабиня, а лише твоя економка.

«Отак йому», — подумала Ненсі, зухвало натякнувши на те, що Броуді ніколи не пропонував їй одружитися.

— Я допізна не буду. Повернуся десь, може, біля десятої. Дай мені дві півкрони, і як будеш чемний, може, я буду з тобою добріша, ніж ти заслужив.

Під її заворожливим поглядом Броуді занурив руку до кишені, відчувши на дотик не жменю соверенів, як було колись, а якусь дрібку монет, серед яких він став шукати суму, яку Ненсі в нього попросила.

— Тоді на, тримай, — врешті промовив він, простягнувши дівчині гроші. — Я ледве можу то собі дозволити, але ти добре знаєш, я тобі ні в чому не годен відмовити.

Ненсі скочила на ноги, тріумфально стискаючи гроші, і вже хотіла було вислизнути з ними геть, аж тут Броуді також підвівся і, схопивши її за руку, вигукнув:

— Чекай, а наша умовина? Ти ж не забула про неї? Тобі що, взагалі на мене байдуже?

Лице Ненсі одразу розгладилося, вона підняла його вгору, широко розплющила очі на Броуді з майстерно відіграною простодушністю і промурмотіла:

— Та ні, мені на тебе не байдуже. Ти думаєш, я була б тут в іншому разі? Не бери собі в голову такі дивні думки. Так говорять хіба вар'яти. А далі що, скажеш, що я збираюся тебе кинути?

— Ні, я б не дав тобі так зробити, — відповів Броуді, несамовито придавлюючи Ненсі до себе. Стиснувши її маленьке безопірне тіло у своїх могутніх обіймах, він відчув: ось воно, знеболювальне для його зраненого гонору, спосіб забути про своє приниження, а дівчина тим часом, лежачи щокою на його грудях, відвернула погляд, думаючи про те, як смішно їй зараз із його засліпленої легковірності, як їй хотілось би когось молодшого, не такого неоковирного, не такого ненаситного, когось, хто б покликав її заміж.

— Жінко, що то в тобі таке є, що моє серце ніби розривається, коли я тебе отак тримаю? — пробубонів Броуді, обіймаючи Ненсі. — Я ніби забуваю про все на світі, крім тебе. Я б хотів, аби так тривало вічно.

Невидимим обличчям Ненсі побігли зморшки від слабкої усмішки, коли дівчина відповіла:

— А чого б то було інакше? Я вже починаю тобі набридати?

— Та ти ще ніколи не була для мене жаданіша, їй-богу.

Тоді, трохи помовчавши, Броуді раптом вигукнув:

— Ти ж не самі тільки гроші хотіла, Ненсі?

Ненсі повернула до нього обурене обличчя, скориставшись нагодою вивільнитися з обіймів.

— Як ти можеш так казати? То ж треба було таке подумати! Зараз же віддаю тобі твої гроші, як не замовчиш.

— Ні! Ні! — квапливо перебив Броуді. — Я нічого такого не хотів сказати. Гроші тримай собі, прошу дуже. Я тобі щось смачне принесу в суботу.