Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 95)

— Ая, — замислено повела далі Ненсі, — коли ти перший раз мене зустрів, то поводився як справжній хуліган, але відтоді твої манери надзвичайно поліпшилися. Власне, коли я прийшла сюди, то почала думати, що ти трохи боїшся зі мною говорити, але тепер бачу, що то все минулося, і я зовсім не шкодую, хоч не знати, що сказав би твій батько на ту зміну, якби дізнався.

Метью трохи піднявся, ніби ось-ось хотів рушити до Ненсі, однак на її останніх словах відблиск вогника в його очах несподівано погас, і, знову розслаблено опершись на буфет, він набурмосено відповів:

— Не знаю, що така молода дівчина побачила в такому старому, понурому і сварливому. Тобі б явно пасував хтось молодший.

— Але в ньому є сила, Мете, — задумливо відповіла Ненсі, все ще манячи його очима, — і мені приємно бачити, як вона ламається переді мною. А з теперішнім станом справ я можу з нього хоч свічки ліпити. Та не забувай, — додала дівчина, змінивши манеру й несподівано струснувши головою, — я тут тільки економка.

— Так! — злісно вигукнув Мет. — Ти дістала хорошу посаду! Дуже добре ти тут влаштувалася, Ненсі.

— А ти що? — зухвало огризнулася вона. — Ти ж і сам непогано влаштувався, скільки б ти там не розводився, що знайдеш собі пристойну роботу за кордоном.

Метью замилувано засміявся.

— Жінко! Не можу не захоплюватися твоїм гострим язиком. Якби хотіла, то могла б ним геть людину до нитки розібрати.

— А я таки можу, — багатозначно відказала Ненсі, — і дуже швидко.

Вона мовби запалювала його кров, ця кокетлива пустунка, яка повністю належала його батькові, яка була для нього під абсолютною забороною через печать батькової власності.

— Ти добре знаєш, Ненсі, що вирішити то — тільки питання часу, — серйозно промовив Метью. — Я подав заяви в пів десятка фірм. Перша-ліпша вакансія буде моя. Я не зможу лишатися в цій паскудній дірі решту свого життя. Тепер мене вже ніщо тут не тримає… з того часу, як померла моя матір. Однак кажу тобі прямо: мені важко буде тебе покидати.

— Я тобі більше повірю, коли дістанеш роботу, Мете, — ущипливо відказала Ненсі. — Але ти не маєш давати старому так тебе поносити. Постій за себе. Більше вір у свою силу. Як на мене, то тобі треба жінку з холодною головою на плечах, яка скріпить твій дух і покаже тобі, як стоїчно витримувати незгоди.

— Я сам з ним порахуюся, — насуплено заявив Мет. — Я ще буду мати нагоду. Він заплатить за все, що мені вчинив… — Метью замовкнув, а тоді праведно додав: — Ая, і за все, що перенесла через нього моя бідна мати. Так чи так пияцтво зведе його в могилу.

Ненсі не відповіла, а закинувши голову назад, замислено задивилася в стелю, виставивши напоказ витончений вигин своєї білої шиї; через те, як граційно відхилилося назад її тіло, спідниця задерлася мало не до колін.

— Ти марнуєш себе на нього, кажу тобі, — запально повів далі Метью. — Та він просто великий злий катюга. Подивися, що він робить з Нессі, як він її принуджує до того навчання. Подивися, що він зробив з ненькою! Він того не вартує. Ти що, сама не бачиш?

Ненсі сколихнула якась загадкова веселість, коли вона відповіла:

— Я не боюся, Мете. Про себе я можу подбати. В мене тут крутяться одна-дві думки в моїй голівочці. Але то таємниця, яку знає Ненсі і тільки вона, — прошепотіла дівчина знадливо.

— Яка таємниця? — гаряче вигукнув Метью, якого розворушила її манера.

— Колись розкажу, як будеш чемний.

— Вже розкажи, — напосів Мет.

Однак Ненсі відмовилася доводити його до відома і, змахнувши головою, поглянула на годинник; тоді відповіла:

— Ну на тобі! Якраз думала, що вже б пора сколотити якийсь обід. Я мушу пам'ятати про свої офіційні обов'язки і не забувати, нащо я тут, бо звільнять. Ти, певно, підеш обідати в місто, як завжди?

Метью також подивився на годинник, щоб розрахувати, скільки має часу в запасі, перш ніж забратися з будинку, щоб відвернути зустріч зі своїм батьком; то була стратегія, якої він дотримувався з часу неньчиної смерті, — уникати батька якомога більше.

— Ая! Мене вдома не буде! Мені ледве кусок в горло лізе, коли ми з ним їмо за одним столом… Не те щоб я його боюся, — він так змінився, що тепер сидить ніби із зашитим ротом… Але що далі ми тримаємося один від одного, то ліпше для всіх причетних. З мого боку то просто розважливе рішення.

Коли Метью змінив позу, підкреслено вдаючи байдужість і незалежність, Ненсі заклала руки за голову, мовби підтримуючи її в цьому відхиленому положенні, і далі ледь-ледь загадково йому усміхалася.

— Ходи сюди на хвилинку, Мете, — врешті промурмотіла вона.

Підходячи до стола, на якому сиділа дівчина, Метью із сумнівом дивився на неї, наближався повільно, аж вона заквапила:

— Та ближче, ближче. Я тебе не вкушу.

Метью подумав, що він охоче б стерпів таке жадане покарання, коли вловив відблиск білих рівних блискучих зубів Ненсі з-за червоних усміхнених вуст, вуст, які ставали ще яскравішими супроти блідості її шкіри, що ближче молодик наближався.

— Оце вже ліпше, — нарешті озвалася Ненсі, — отак вже трохи більше сміливості. Знаєш, Мете, твій батько зробив страшну дурість і глупство, що залишив таких двох молодих людей байдикувати в цьому похмурому будинку, коли час так повільно тягнеться. Якби в нього була хоча б крихта розуму, аби сісти і подумати над цим питанням, він би таке ніколи не допустив. Я вже давно нікуди не виходила з будинку, тільки на покупки, а йому і в голову не впаде взяти дівчиноньку кудись забавитися. А тепер послухай. В ратуші завтра концерт, Мете, — прошепотіла Ненсі, звабливо піднявши свої чорні вії. — Що ти скажеш, сходимо туди разом? Батько ніколи про то не взнає, а гроші на квитки я якось в нього дістану.

Метью заворожено втупився в дівчину, думаючи не над її словами, які він ледве чув, а підмічаючи, як через позу, в якій вона сиділа, до нього промовисто випнулися її тугі груди і — а це бачив не тільки він — як ледь помітні золотисті веснянки вкривають її маленький рівний носик і коротку відстань від нього до верхньої губи, ніжно торкаючись її округлого вигину. Тепер Мет зрозумів, що жадає її, хоч і боїться нею заволодіти, і коли він вглядався у глибини темних дівочих очей, якийсь напівзатаєний зблиск підштовхнув його до необачної, нестриманої дії, змусив його несамохіть вигукнути:

— Ненсі! Ненсі, яка ж ти спокуслива чортиця!

На мить обличчя дівчини втратило знадливий вираз і набуло вигляду задоволеної самовпевненості.

— Тепер я починаю то розуміти, — промурмотіла вона, — тому наступному чоловіку, який захоче зі мною бути, доведеться докласти хисту, — тоді її голос відразу перемінився, і дівчина улесливо заговорила: — Але… що з концертом, Мете?.. То ж сім'я Маккелві… вони пречудові. Я так хочу якоїсь розривки. Ми з тобою собі славно порозважаємось на такому концерті. Нам завжди так весело разом, а там обоє трохи відсвіжимося. Ну то що, Мете, поведеш мене на концерт?

Метью відчув, як подих Ненсі з теплою інтимністю обдав його щоку, і несподівано ніяково пробелькотів:

— Добре, Ненсі! Я тебе поведу! Зроблю що завгодно, тільки скажи…

Дівчина віддячила Мету усмішкою; вона з легкістю зіскочила зі стола й делікатно торкнулася його щоки пучками пальців.

— Тоді домовились! — весело вигукнула вона. — Ми славно проведемо час, навіть не сумнівайся. Я тим всім займуся — квитками і так далі. Можемо домовитися, що зустрінемося вже в ратуші, але ти мусиш піти назад зі мною тою довгою темною вулицею, — додала вона хитро. — Мені буде страшно вертатися додому самій. Треба буде, аби ти мене захистив, — а тоді, раптом глипнувши вгору, дівчина вигукнула: — Боже милостивий, подивися на годинник! В мене ледве лишився час посмажити ковбаски. Бігом на вихід, Мете, якщо не хочеш зіткнутися лоб у лоб зі своїм батьком. Зараз біжи, але вертайся, як на горизонті буде чисто, і разом візьмемо на зуб щось смачне, тільки ми вдвох…

Ненсі обдарувала Метью останнім теплим поглядом, і він вийшов із кімнати, не сказавши ні слова — внутрішня боротьба емоцій зав'язала йому язика, отож його відхід був неоковирний, а хода — вайлувата.

Коли Метью пішов, Ненсі почала запізнілі приготування до полуденної трапези, роблячи це не те що без будь-якої поспішності, а взагалі зі спокійнісінькою і мало не навмисною недбалістю: жбурнула на сковорідку фунт ковбасок і залишила їх на плиті готуватися, а сама тим часом застелила стіл замащеною скатертиною, торохнула на визначені місця кілька тарілок і біля кожної недбало поклала збоку ніж та виделку.

Неакуратність хазяйнування Ненсі створювала помітний контраст з охайністю й чистоплотністю самої її особи, а в загальному вигляді кухні проявлялася ще сильніше. Пилюка, яка товстим шаром лежала зверху на каміні й на поличках, плямиста поржавіла ґратка, не виметена підлога й під, неясна, невизначена атмосфера неладу й занедбаності, що повисла в кімнаті — усе це ставало зрозуміло у світлі її теперішніх дій. Внутрішність кухні зазнала прикрих змін з тих часів, коли неньку несправедливо огуджували за неохайність, коли своїми зусиллями, яких ніхто не цінував, вона принаймні підтримувала в будинку бездоганну чистоту; зараз ковбаски, які на знак протесту забризкували своїм жиром прилеглі стіни, немовби ставили на кімнату печать сумного занепаду.